Звенигора (фільм)

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Довженко, 1923 рік.

«Звенигора» — фільм Олександра Довженка.

Цитати з фільму[ред.]

Цитати про фільм[ред.]

  •  

Безумовна єдність часу й досі панує в кіно, так як віками панувало в єгипетському мистецтві двомірне малярство... Фільм з 3–4 акторами, фільм, де всі події розвиваються в одній кімнаті й майже в один день – чи не останній крик моди. Що ж мені скаже глядач, побачивши, як я пропущу перед його очима на 2000 метрів плівки ціле тисячоліття? Та ще й без «інтриги», без кохання, без Асти Нільсен і Малиновської. Мій тисячолітній, старий, симпатичний, коверзуватий дід! Гайдамаки ХVІІ віку, що погано їздять на конях! І моторошна бійня 1914 року[1]...

  Олександр Довженко
  •  

Довженко приніс в українське кіно дихання європейського авангарду. Його «Звенигора» – це абсолютно нова якість кіно: у ній закладена стратегія радянського кіно чи не на всі наступні роки його існування. Цей фільм виконав дві місії: перша – здійснив спробу оволодіти історичним часом, друга – максимально правдиво передав кипіння сучасності з її війнами, ідеологічними й класовими протистояннями, трудовими буднями[2]

  — Лариса Брюховецька
  •  

«Звенигора» знайшла цілком нові ноти клавіатури кінематографії, що на ній і досі ще багато «творців» вибренькують свого остогидлого «чижик, чижик, где ты был», або не менш настирливі «кирпичики». Ці нові ноти звучали в «Звенигорі» по-своєму, руки фільмаря Довженка ніде не наштовхувались на руки тих фільмарів, що теж знають контрапункт кінематографії, на руки Ейзенштейна,
Пудовкіна, Клера й Ганса[3]. — Кіно. 1927. №21/22(33/34). Листопад. С. 2–3.

  Микола Бажан
  •  

«Звенигора» потрясла всіх глибиною, широчезним розмахом ідей і думок, вкладених у неї. Це — історична симфонія, що рівної їй немає в світовому кіно. Це зафільмована лірика, епос і філософія, виявлена в образах такої глибини і значимості, що багатьом не сила до кінця їх розкопати й зрозуміти. В цьому полягали водночас і цінність, і хиба фільму.
<...> «Звенигора» була, так би мовити, фільмом горизонтального розтину — показала історію українського селянства на протязі століть[4].

  Микола Бажан
  •  

«Звенигора» — своєрідний, глибоко національний фільм. Тут уперше виявилось Довженкове почуття вічної краси природи, часточкою якої він себе відчував. Це також перша спроба в українському кіно показати історію, поєднавши її з сучасністю[5].

  — Лариса Брюховецька
  •  

«Звенигора» — цілком оригінальний твір, і його оригінальність не треба було б навіть доводити, коли б не знайшлося і тут аматорів дешевої паралелі, які кожному «енку» шукають батька «ова», не віруючи, що й в Назарет може бути дещо добре[3]. — Кіно. 1927. №21/22(33/34). Листопад. С. 2–3.

  Микола Бажан
  •  

Картину добре задумано. Фільм скомпоновано стисло, його гарно збудовано й подано. В особі Довженка ви маєте молодого талановитого режисера, що позбавлений забобонів, зв’язаних з театральними поставами й вміє кінематографічно думати й будувати свій твір[6].

  — Леон Муссінак
  •  

Кінематографія, яка досі пленталась десь позаду бойового фронту української культури, висунувши цю зброю «Звенигори», відразу стала попереду і як мистецтво, і як войовник за нову культуру та за нові форми її[3]. — Кіно. 1927. №21/22(33/34). Листопад. С. 2–3.

  Микола Бажан
  •  

...написи в «Звенигорі» — краса! Стильні, поетичні, справжньою українською мовою писані. А подивіться ви на написи по других кінокартинах. Олива з мухами! Немов навмисне псують таку прекрасну, таку милозвучну мову...[7]Микола Куліш «Мина Мазайло» (перша дія, 5).

  — Мокій Мазайло
  •  

Проривів «Звенигора» не знає. Вона — суцільна і в своїй іронії,
і в своєму патосі. Жодного шматка плівки — нейтрального, оповідального, нечинного. Вона — дійсна висока кінематографія[3]. — Кіно. 1927. №21/22(33/34). Листопад. С. 2–3.

  Микола Бажан
  •  

Сценарій «Звенигори» був написаний письменником Йогансеном і добре відомим Юртиком (Тютюнником). В сценарії було багато чортовиння і явно націоналістичних тенденцій. Тому я й переробив його процентів на дев’яносто, внаслідок чого автори демонстративно «зняли свої імена», і це стало початком мого розходження з харківськими письменниками[8]. — Автобіографія, 1939

  Олександр Довженко
  •  

Ясно одне, що лише «Звенигорою» наше кіно завоювало собі стале й певне місце в загальному культурному процесі, довело свою здатність творити справжні культурні цінності, зажило поваги як мистецтво, що вміє мислити і змушує мислити[9].

  Микола Бажан

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • «Щоденник»
  • Довженко без гриму: листи, спогади, архівні знахідки. Упоряд. Віра Агеєва, Сергій Тримбач. — Київ: Комора, 2014. — 472 с. — ISBN 978-9669-734-68-6
  • Перше десятиліття кінематографічної творчості Олександра Довженка. Упоряд. В.Н. Миславський.. — Харків: Дім Реклами, 2019. — 528 с. — ISBN 978-966-2149-70-8
  • Брюховецька, Лариса (2015). "Звенигора": оволодіння історичним часом (uk) 17. НаУКМА. Процитовано 7, 2020. Процитовано 7 2020 року.