Баронова-Козино: Ах, боже мій! Та в руській мові звука «г» майже немає, а є «ґ». Звук «г» трапляється лише в слові «бог», та й то вимовляється… Мина Мазайло: Знаю! Оце саме «ге» і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро, що по ньому мене впізнаватимуть навіть тоді, коли я возговорю не те що чистою руською, а небесною, ангельською мовою. Баронова-Козино: Не хвилюйтесь, милий! В одчай не вдавайтесь! Мина Мазайло: О, як не хвилюватися, як, коли оце саме «ге» увесь вік мене пекло і кар'єру поламало…[1] — Микола Куліш«Мина Мазайло» (друга дія, 6).
