Російська мова

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Російська мова (рос. Русский язык) — слов'янська мова. Державна в Росії, одна з офіційних мов ООН.

Цитати[ред.]

  •  

Російська мова в умілих руках і в досвідчених вустах — гарна, співуча, виразна, гнучка, слухняна, спритна і містка.

 

Русский язык в умелых руках и в опытных устах — красив, певуч, выразителен, гибок, послушен, ловок и вместителен[1].

  Олександр Купрін
  •  

Ломоносов зрозумів сучасний стан мови, він зрозумів вимоги мови російської, сучасні відносини мови церковнослов'янської до мови російської і значення першої для останньої; він зрозумів це і нова мова з'явилася. Ломоносов розв'язав, нарешті, цю дивну суміш, визнавши за мовою нашою право перенестись самому у вищу сферу, очистив її від дивних слов'янізмів і звів їїв цю вищу область, постановивши її мовою, у якій можна виражати загальне; водночас він зрозумів повсякчасне значення мови церковнослов'янської для російської. Закінчилась суміш, відділились слов'янізми, що стикаються з простонародними висловами; назавжди вилучені церковнослов'янські форми, чужі для мови або, якщо не чужі, то такі, яких у мові вже не дуло. Вільна від цієї давньої домішки, від давніх домагань церковнослов'янські мови, внаслідок котрих вдиралася вона насильницько в мову російську, російська мова вільно здійнялася в нову сферу, у сферу загального. Велика справа сталася; мова змінилася.[2]

  Костянтин Аксаков, «Ломоносов в истории русской литературы и русского языка», 1846, с. 327

Микола Куліш «Мина Мазайло»[ред.]

  •  

Уля Розсохина: А знаєш, Рино, жінка по-вкраїнському «дружиною» зветься.
Рина Мазайло: Ну?
Уля Розсохина: І знаєш, «дружина» — це краще , як «жінка» або «супруга», бо «жінка» — то означає «рождающая», «супруга» ж по-вкраїнському — «пара волів», а «дружина»… Ось послухай: рекомендую — моя дружина, або: моя ти дружинонько.
Рина Мазайло: Ну, бачу я…
Уля Розсохина: Або по-вкраїнському — одружитися з нею… Це ж не те, що «жениться на ней», розумієш, Ринусько! Одружитися з нею, чуєш? З нею… Тут чується зразу, що жінка рівноправно стоїть поруч з чоловіком, це краще, як «жениться на ней»,— ти чуєш? На ней, на…
Рина Мазайло: Дуреля ти. Чи одружиться хто з тобою, чи жениться на тобі — однаково будеш: не на і не поруч, а під, під, ідійотко!
[3]Третя дія, 1.

  •  

Тьотя Мотя: Всі козаки говорили по-руському. Донські, кубанські, запорозькі. Тарас Бульба, наприклад…
Дядько Тарас: Хто?
Тьотя Мотя: Тарас Бульба, Остап і Андрій — і я не знаю, як дозволив наш харківський Наркомос виступати їм і співать по-українському, та ще й де?.. У городській опері. Єто… Єто ж просто безобразіє!
Дядько Тарас: Тарас Бульба? Бульба Тарас? Остап? Андрій? Га?
Тьотя Мотя: Що?
Дядько Тарас: Говорили по-московському?
Тьотя Мотя: Що з вами?
Дядько Тарас: По-московському, га?
Тьотя Мотя: А ви думали по-вашому, по-хохлацькому?
Дядько Тарас: Тарас Бульба?.. Ніколи в світі! Тільки по-вкраїнському! Чуєте? виключно по-вкраїнському…
Тьотя Мотя: Єтого нє может бить!
Дядько Тарас: Га?
Тьотя Мотя: Єтого нє может бить!
Дядько Тарас: Доводи?
Тьотя Мотя: Доводи? Будь ласка,— доводи. Да єтого нє может бить, потому што єтого нє может бить нікада.
Рина Мазайло: Ой… Цс-с-с… Це комсомольці прийшли.
Тьотя Мотя: Отак ви скоро скажете, що й Гоголь говорив, що й Гоголь ваш?..
Дядько Тарас: Він не говорив, але він… боявся говорити. Він — наш.[4]Третя дія, 4.

  •  

Тьотя Мотя: Милії ви мої люди! Яка у вас провінція, ах, яка ще провінція! Ой, яка ще темрява! Про якусь українську мову споряться і справді якоюсь чудернацькою мовою балакають. Боже! У нас, у Курську, нічого подібного! Скажіть, будь ласка, у вас і партійці бакалають цією мовою?
Мокій Мазайло: Так.
Дядько Тарас (про себе): Балакають так, що вже мене люди перестали розуміти. Мене, українця з діда-прадіда… Гм!..
Мокій Мазайло: Так. І партійці, і комсомольці.
Тьотя Мотя: Не розумію. Тоді у вас якась друга партія. У нас, у Курську, нічого подібного! Нічого подібного! Всі говорять руською мовою. Прекрасною московською мовою, жаль тільки, що нам її трошки попсували євреї, що їм тепер дозволено жити у Курську.[5]Третя дія, 7.

  •  

Тьотя Мотя: Ага! Так і ви крали?!
Дядько Тарас: Хоч і крали, та не ховались. Украли у німців «лямпу»,— кажемо: лямпа, а ви її перекрутили вже на якусь «лам-пу». Лампа!
Тьотя Мотя: Ми хоч крали, та переробляли. Украли у німців «штуль» — зробили з нього «стул». А вам ліньки було й переробити. Украли у німців «лямпу», так усім видко, що крадена. Лямпа.
Дядько Тарас: Ви і в нас крали.
Тьотя Мотя: Ви у нас![6]Третя дія, 7.

Див. також[ред.]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Куліш М. Твори: в 2 т. — Київ: Дніпро, 1990. — Т. 2. — 608 с. — ISBN 5-308-00654-7


Bookmark-new.svg