Самчук Улас Олексійович
| Самчук Улас Олексійович | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Роботи у Вікіджерелах
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Ула́с Олексійович Самчу́к (7 (20) лютого 1905, Дермань, тепер Здолбунівський район Рівненської області — 9 липня 1987, Торонто) — український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР у вигнанні, голова МУРу, член ОУП «Слово».
Цитати[ред.]
Гори. Що є на світі краще від наших могутніх, веселих гір. Так, веселих. У горах немає смутку. Гори багаті чарами краси, дивовижністю будови й невичерпністю стилю. Все тут на місці й необхідне. Все так є, як повинно бути. Але гори завжди наївні. Ці потужні, незграбні велетні даються легко на обман. Приходять дикі шахраї та зловживають їх невинною довірливістю[1] — Повість «Гори говорять» |
Марія стоїть над дитиною і думає: «Вмреш, дитинко. На широкому світі немає вже для тебе трошечки хліба... Зовсім трошечки хліба[2]...» — «Марія», про Голодомор в Україні (1932—1933). |
Добре, коли що-небудь кажуть. Гірше, коли мовчать[3] — Гнат залицяється до Марії |
|||||
І свідки Єгови, які чи не кожного дня, саме коли ви, після нічної зміни, наміряєтесь спати, приходять навертати вас на справжню віру і спасати від пекла.[8] — «На твердій землі» (розділ ІІ). |
З есею «Нарід чи чернь?» (1941)[ред.]
На кожному кроці наших трагічних буднів у першу чергу бачимо чорним по білому писане: Хто ми? Нарід чи чернь? Нація чи маса?.. Організована, свідома, вигранена збірна одиниця, чи юрба без'язиких і безликих постатей? І дати на це одразу, без вагань виразну відповідь ми тоді — вагаємось[9]. — Часопис «Українське слово», ч. 53 (53) від 9 листопада 1941. Київ |
Почувати себе людиною, почувати себе тим, як ще колись казали, першим творінням Найбільшого Творця, почувати себе свідомим у всіх своїх вчинках та поступованнях — ось основна заповідь людини-европейця. Зламати цю заповідь — значить зламати самих себе, це значить втратити основний стрижень буття, це значить перекреслити своє моральне обличчя[9]. |
Не важно, до якого класу належить порядна творча свідома людина. Важно, щоб вона такою була. Бо коли привілейований той чи інший клас складається з юрби бандитів, чи людського шумовиння, то будь він тричі пролетарський, чи буржуазний — він сам по собі не має найменшої вартості. Не в пролетаріаті і не в буржуазії справа. А в людині. І тільки в людині[9]. |
Не торкати національної свідомості, не відшліфовувати себе, бути національною протоплазмою — ось ідеал національно несвідомого осібняка[9]. |
Національна свідомість — це перша передумова широкої свідомої і творчої чинності взагалі. Без цієї передумови немислима ніяка велика творчість[9]. |
Денаціоналізація — це те саме, що коли б хтось порядну, з моральними основами жінку, силою зводив до ролі повії. Денаціоналізована людина не може бути сильною, не може мати міцного морального хребта, не може бути повним характером[9]. |
Всяка влада, яка тільки не була на нашій землі, — російська, чи польська, нічим іншим не займалася, а лише доводила нам, що ми — не ми, а щось інше. Це було постійне ламання нас, нищення нас. І то ніде інде, лише у наших містах, наших селах, наших школах, наших родинах[9]. |
Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно... А коли — все одно, то це значить, що все одно для нас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь[9]. |
Примітки[ред.]
- ↑ Марія, 2007, с. 154
- ↑ ПАМ'ЯТЬ ПРО ГОЛОДОМОР 1932-1933
- ↑ Марія, 2007, с. 18
- ↑ Марія, 2007, с. 41
- ↑ Марія, 2007, с. 91
- ↑ Марія, 2007, с. 95
- ↑ Марія, 2007, с. 84
- ↑ Самчук У. На твердій землі. Вінніпег. New Partway Publishers Ltd. 1967. С. 17
- ↑ а б в г д е ж и к Нарід чи чернь?
Джерела[ред.]
- Самчук, Улас.. Марія: повість. — К.: Школа, 2007. — 320 с.
