Корчинський Дмитро Олександрович
Зовнішній вигляд
Корчинський Дмитро Олександрович | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Дмитро́ Олекса́ндрович Корчи́нський (нар. 1964) — український політик, громадський діяч, журналіст. Лідер політичної партії «Братство».
Цитати
[ред.]- Революція починається з революції назв.
- Мир — це не відсутність війни, але відсутність Москви.[1]
- Духовні особи не мають втручатись у справи церкви.
- Світ виник від того, що Бог зацікавився собою.
- Тексти — це дзеркала. Кожен читає себе, а не автора.
- Моральні норми створили смертельно втомлені люди.
- Демократія — це безособова диктатура.
- Революція нагадує вищу математику сприйняттям абстракцій всерйоз: коли перебуваєш в екстремумі, будь-який крок убік є кроком донизу.
- Хоч би з ким ми воювали, воюємо з буденністю.
- Люди захоплюються переможцями, але в душі не люблять їх, бо мати справу з переможцем — це мати справу з війною.
- Коли ганьбу розтягнути в часі, вона сприймається як реалії життя.
- В суспільстві, яке не ховає брутів, ніколи не народжуються цезарі.
- Реформи на селі мають здійснюватися не за законом про землю, а за законом про зброю.
- Повноцінне життя — це гра зі смертю.
- Кожна філософія завершується хімією.
- В усьому світі патріотизм — це претензії, і лише в нас — це скромність. Скромність здібностей.
- У війні перемагають хоробріші, під час миру — підліші.
- Ідея живе у своїх крайніх виявах. Вона вмирає, коли її приймає більшість.
- Ідея живе, допоки лякає.
- Націоналізм — це не програма, націоналізм — це постріли.
- Батьківщина — не територія, а сума подвигів.
- Істину не пізнають. Істину створюють.
- Бог створив усе, Сатана зробив усе цікавим.
- …якщо фішкою минулих виборів була симуляція фальсифікацій, то нині маніфестація симуляції фальсифікацій протистоїть містифікації фальсифікацій. Це важко осягнути, втім і не треба. Варто слухати музику слів, а не їхній зміст.[2] (про президентські вибори-2010)
- Все дійсне - розумно. Якщо воно так зараз є вже зараз, то це коріння майбутнього. [1]
- Мистецький витвір стає подією після того, як публіка влаштувала овацію. [2]
- До українців ставлення – як до людей, котрі раптом почали творити свою державність, чогось прагнуть. Усі хочуть мати роботящих українців, які не становлять проблем. Це все одно, як би ви зайшли у свій улюблений курятник взяти пару знесених яєць, і бачите, що кури починають поводитися як гірські орли. Безумовно, ви на них ображаєтеся, починаєте ненавидіти. Бо те, що ти можеш пробачити орлу, у крайньому разі вороні, то зовсім не готовий пробачати курці. Від курки ти просто хочеш яєць. От саме так виглядає українофобія. Тобто, звісно, нас по-іншому не люблять, ніж, скажімо, не люблять євреїв[3].
- Та, до речі, росіянам треба віддати належне: вони ненавидять усіх, з ким стикаються, але українців особливо. Тому що звикли сприймати українців як природного донора, а коли їм перерізали трубку, по якій наша кров перетікала туди, то вічно хвора російська нація сприйняла це не тільки як виклик, але як навіть смертельну образу[4].
Примітки
[ред.]Джерела
[ред.]