Семків Ростислав Андрійович

Ростислав Семків

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Ростисла́в Андрі́йович Се́мків (нар. 6 червня 1975, м. Тернопіль) — український письменник, літературознавець, літературний критик, перекладач, видавець, доцент Національного університету «Києво-Могилянська Академія».

Цитати

Війна просочилася в усі поетичні тексти. Література готова осмислювати такі речі. Не кожна література, не на кожній стадії розвитку на це здатна.

В нашій найновішій історії є два Майдани. Вони переконали, що краплі – це океан і що вони здатні протистояти дуже серйозним загрозам. Думаю, мережа – все-таки радше ліберальна територія, аніж територія контролю. «І так буде завжди», як пишуть на одному відомому сайті. «It’s free and always will be».

Воєнна проза – цілий материк, великий і різноплановий. Про війну пишуть і бійці, волонтери, медики, які брали та беруть безпосередню участь у подіях, і очевидці, ті, хто брали інтерв’ю в учасників, ті, хто були десь у запіллі та хочуть сказати про це, й ті, хто на війні не були.

Нині у нас фактичний паритет між чоловіками, які пишуть, і жінками, які пишуть. Раніше непрописувані теми, як-от жіноча кар’єра, сексуальність, тепер абсолютно рівноправні, ними нікого не здивуєш, вони просто є і нормально функціонують.

Популяризація будь-якої літератури, не лише української, а й, скажімо, ірландської, каталонської – постколоніальних літератур, які пережили етапи певної маргіналізації, а потім вибираються з неї – то, на жаль, справа не стільки літератури, скільки інституцій. Як і подання, до речі, на престижні міжнародні премії, включно з Нобелівською. Потрібно мати інфраструктуру. А інфраструктуру поступово треба виробляти.

Я за те, щоб усі робили нові слова. Ясно, що якісь приживуться, якісь ні, але мова жива, вона повинна розвиватися. Те, що її довгий час утримували від розвитку, — це погано, але вона вижила і тепер вона на стадії активного становлення та творення фемінітивів.

Якщо ми подивимося на 1960–1970-ті роки, то це чоловіча література, там переважно чоловіки, які пишуть. Так, там є Ліна Костенко, Ірина Жиленко, але, крім них, яскравих імен немає. А в другій половині 1990-х, після виходу роману Оксани Забужко, який мав скандальний успіх, почало з’являтися багато письменниць. У прозі — там, де раніше на них не чекали, бо в літературі радянського часу жінка могла писали лірику про любов або дитячі книжечки.

Я придумав афоризм, постійно його повторюю і вважаю його правильним: не жінки чи чоловіки укладають асфальт, а машини укладають асфальт, а от хто керує машинами — це, в принципі, не важливо.