Пахльовська Оксана Єжи-Янівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксана Пахльовська
Оксана Пахльовська.JPG
Оксана Пахльовська на конференції про Голодомор в Італії
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Окса́на Є́жи-Я́нівна Пахльо́вська (нар. 18 вересня 1956, Київ) — українська письменниця, культурологиня, професорка. Доктор філологічних наук. Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка за 2010 рік (за книжку «Ave, Europa»). Донька Ліни Костенко та польського письменника Єжи Яна Пахльовського. Живе і працює в Італії.

Цитати[ред.]

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


Д[ред.]

  •  

Демократія — це система, яка будується знизу. Якщо хочемо докорінних, а не косметичних змін, це робота — на тривалі й важкі роки.

  •  

Демократія, яка постає як результат цивілізаційної боротьби за свободу проти приниження людини, проти рабства, проти умов, негідних для людського існування, — це категорія вкрай складна. [...] І ця боротьба ніколи не має припинятися. В моменті, коли вона припиняється, розбивається пробірка з чумою тоталітаризму. Отоді й з'являються путіни, януковичі та інші види й підвиди бацил чуми[1].

Є[ред.]

  •  

Є дуже небагато українських авторів, які, ввійшовши в систему координат Європи, мислять, власне, категоріями культури, а не лише, як кріт, риють коридор для себе. Тому і в сприйнятті Європи домінує відчуття провінційності, марґінальності, відсутності масштабу. Саме це необхідно переламати насамперед[1].

  •  

Європа вміє чути Іншого, але це складна філософська конструкція, що вибудовувалась віками. Європа, Захід — це єдина на планеті антропоцентрична цивілізація, протиставлена етатоцентричній східній цивілізації[1].

Н[ред.]

  •  

Нині, по суті, перший момент, коли українську ідентичність можна захищати з розумінням, що основні елементи європейської України (видимі чи невидимі) - уже в русі до свого виявлення, своєї реалізації. Але сам цей процес не відбуватиметься самопливом - він у наших руках. Або ми це зробимо, або ніхто[1].

  •  

Ніхто не має права втомитися — і Європа насамперед — від країни, що перебуває в стані війни за європейську цивілізацію. Це справді війна — і війна з колосальним історичним змістом: війна України супроти тоталітарного минулого на захист Європи. Тож завдання, з одного боку, Європи, а з іншого, України — довести, що навіть сама постановка питання про втому — аморальна[1].

С[ред.]

  •  

Саме Європа інтелектуально виробила всі концепції демократії, які на сьогодні є чинними, — від Стародавньої Греції і донині. Інтеґруючись в ЄС, ми тим самим активізуємо в нашій культурі європейські коди, а там, де їх бракує, мусимо їх достворювати і/або вибудовувати[1].

  •  

Сьогодні ми опинилися в ситуації, де політика не має достатнього інтелектуального компоненту для цього європейського дискурсу, а інтелектуальна еліта не має достатнього політичного мислення для того, щоб провадити цю культурну політику інтеґрації[1].

Т[ред.]

  •  

Те, що відбувається нині в Україні, — це цивілізаційний розворот. Приведення в рух конфліктів тисячолітньої давності. Відбувається остаточний крах православної цивілізації як цілісності, розкол слов'янського світу, перегрупування ідеологій у євразійському світі, визначення остаточної лінії східного кордону Європи[1]...

У[ред.]

  •  

Україна може існувати лише в одному цивілізаційному вимірі — європейському. Інакше на неї чекає небуття[1].

  •  

Україна платить безмежно високу ціну за право бути демократичним суспільством. Тому що історично вона справді стоїть на цивілізаційному розломі. Не маємо права програти цю битву[1].

  •  

Усе Відродження стояло на концепції «Homo Faber» — людина дії, коваль власної долі. От, власне, ця моральна настанова має бути глибинним спадком і української культури, і українського суспільства[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg