Я зневажаю слово «взагалі»,
Не «взагалі народ» — не мляві тіні,
Не «взагалі земля» — а грам землі
У коренів химерному сплетінні.
Не «взагалі поезія», а ти,
І я,
І він.
Усі несхожі надто.
…
Життя конкретне,
і конкретна смерть,
і тільки лиш безликість неконкретна.[1][2]
Я — з міста цього. З тіла його й тла,
Я чуюся у ньому, як дитина,
Що притулилась мамі до коліна —
До першого з джерел свого тепла.
Я народився тут. В мені жива
Вся слава міста — над мої неслав’я,
Тут розмовляти й дихати почав я,
І думати, і римувать слова,
Я тут ходити вчився по землі:
Найперший слід мій — на твоєму глеї.
Мій Києве, дитя твоє мале я;
З тобою поруч — ми усі малі…[3]
— вірш «Початок»
Пишіть лише для себе. Ніколи взагалі не пишіть для інших. Якщо ви принесете матеріал, який в своїй сім'ї не обговорювали, і він вас і членів вашої сім'ї не хвилює, то цей матеріал нікому не потрібний. Не треба писати для того, хто розумніший за тебе або дурніший. Пишіть для себе[4]
Дуже важливо, щоб журналіст знався хоч на чомусь краще за інших, тоді я цю людину „садив“ на певну тему. Людина, яка вміє все — нічого не вміє. Тому я вимагав спеціалізації, глибоких знань хоч у якійсь сфері. Ну і, природно, уміння писати. Я розумів, що журналіст, який не знає нічого, просто нічого не може написати. Я вимагав одного — професіоналізму. Якщо почав писати, то повинен розуміти міру своєї відповідальності.[4]
Я прагнув виглядати дещо простішим. Розмовляти з читачем на рівних, а не зверху вниз. Нібито випадково я вчора зустрівся з Папою Римським. Якби вони там були, то теж з ним поговорили б. Але раз я попав, то вже розповім. Я взагалі завжди писав, ніби поплескувавши читача по плечу.[4]
Якось я дізнався про закон щасливого подружнього життя. Я був у зоопарку в Каліфорнії. Там люди їздять у вагончиках, а звірі ходять на волі. Я запитав наглядача: «Скільки потрібно території леву, щоб він почувся комфортно?». Той відповів, що «леву не важливо, скільки в нього території. Він повинен мати нору, щоб заховатись, і там його ніхто не займатиме». Це в сім'ї важливо, щоб кожен мав свою нору. Де людина незалежна, і до неї ніхто не лізе. Ось так і я живу.[4]
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі