Лук'яненко Левко Григорович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Левко Григорович Лук'яненко
Levko Lukyanenko.JPG
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Левко́ Григо́рович Лук'я́ненко (24 серпня 1928, с. Хрипівка Городнянського району Чернігівської області — 7 липня 2018, Київ) — український дисидент і політик часів СРСР; політик та громадський діяч, народний депутат України. Герой України. Письменник. Автор Акту про Незалежність України.

Цитати[ред.]

  •  

Вояки наші воюють на Сході не за цю погану владу. Вони воюють за рідний край[1].

  •  

Зараз інформаційна війна ведеться відкрито, а тоді, коли я в концтаборах сидів, то десятки людей були б готові піти на смерть, якби дали можливість висловитися на цілий світ про боротьбу України за незалежність[2].

  •  

Радянська влада – це російська влада в стадії комуністичній, а КДБ – це передовий загін диктатури. Тому, що по-справжньому Союз Радянських Соціалістичних Республік був імперією, а не ніякою союзною державою.
І ця імперія дбала про своє збереження, про своє розширення. А імперія може існувати лише в умовах диктатури, і не може в умовах свободи[2].

  •  

Коли ми підняли питання на цілий світ про розширення демократії і свободи у Радянському Союзі, то це було направлено на підрив імперських основ. Тому проти нас спрямували усі сили КГБ і міліції[2].

  •  

Мене штовхало прагнення продовжувати боротьбу. Я вважав, що це мій обов’язок підняти синьо-жовтий прапор і понести його далі вперед. Показати Московії, що вона нас – українську націю – не поклала на лопатки, що нація продовжує боротьбу. Але, як виявилося, і такий спосіб був розцінений КДБ як «найважчий злочин»[2].

  •  

Російська Федерація — зменшена імперія зла — увійшла в суперечність із технічними, гуманітарними й моральними реаліями 21 століття й має бути демонтована. Задля реальної свободи України, задля національної свободи Ічкерії, Татарстану, Башкортостану та інших народів, що перебувають у московському колоніальному ярмі, — почніть мобілізацію (на добровільній основі) людей різних національностей, передусім громадян колишнього СРСР та країн так званої народної демократії, до української армії! Закличте уряди й народи, що дорожать національною свободою, до спільної боротьби проти імперії зла за звільнення московських колоній і вільного їх розвитку[3]. — Зі звернення до Президента Петра Порошенка, 15.05.2015 р.

 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 24 серпня 2016 року.
  •  

У генетичному коді українців закладено прагнення до незалежності. І хоч русичі втратили своє державне утворення Київську Русь, бо татаро-монголи захопили в 1240 році Київ, народ зберіг пам’ять про своє коріння і прагнення до відновлення державності.
Цей зв’язок поколінь, на мій погляд, міститься в генетичному коді як пам’ять, як антропологічна спадкоємність, як спадкоємність у духовності, етичності і моральності[2].

  •  

Український національний організм завжди витворює людей, які ідуть на жертви. Завжди серед українців, споконвіків, знаходяться люди козацької вдачі, отої сміливості, які за волю, за долю, за Україну йдуть на смерть. Це вказує, що ця нація матиме свободу. Україна зараз має таких людей теж. Їх ніколи не буває багато – у будь-якій нації, у будь-якому народі. Але те, що вони є, вказує, що – перемога буде[2].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg