Пахльовська Оксана Єжи-Янівна

Оксана Пахльовська

Оксана Пахльовська на конференції про Голодомор в Італії

Стаття у Вікіпедії

Окса́на Є́жи-Я́нівна Пахльо́вська (нар. 18 вересня 1956, Київ) — українська письменниця, культурологиня, професорка. Доктор філологічних наук. Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка за 2010 рік (за книжку «Ave, Europa»). Донька Ліни Костенко та польського письменника Єжи Яна Пахльовського. Живе і працює в Італії.

Цитати

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я

В

Вже Камю означив, що наш час є часом абсурду, і тому героєм нашого часу є — Сізіф. «Ще крок, Сізіфе. Не чекай на оплески. // Для глядачів тут сцена закрута», написала Ліна Костенко. Ще не раз цей камінь покотиться з гори. «А ми йдемо, де швидше, де поволі. // Йдемо угору, і нема доріг. / І тінь Сізіфа, тінь моєї долі... // І камінь в прірву котиться з під ніг...». — «Повернення Сізіфа», 24 листопада 2006 року

Д

Демократія — це система, яка будується знизу. Якщо хочемо докорінних, а не косметичних змін, це робота — на тривалі й важкі роки.

Демократія, яка постає як результат цивілізаційної боротьби за свободу проти приниження людини, проти рабства, проти умов, негідних для людського існування, — це категорія вкрай складна. [...] І ця боротьба ніколи не має припинятися. В моменті, коли вона припиняється, розбивається пробірка з чумою тоталітаризму. Отоді й з'являються путіни, януковичі та інші види й підвиди бацил чуми.

Є

Є дуже небагато українських авторів, які, ввійшовши в систему координат Європи, мислять, власне, категоріями культури, а не лише, як кріт, риють коридор для себе. Тому і в сприйнятті Європи домінує відчуття провінційності, марґінальності, відсутності масштабу. Саме це необхідно переламати насамперед.

Європа вміє чути Іншого, але це складна філософська конструкція, що вибудовувалась віками. Європа, Захід — це єдина на планеті антропоцентрична цивілізація, протиставлена етатоцентричній східній цивілізації.

З

З падінням Берлінського муру, як сподівалося, Україні відкривалася пряма дорога до повернення до своєї духовної батьківщини — Європи. Однак на руїнах тоталітарної системи постав дивний покруч: квазідемократія і квазісвобода, країна донів і дерибанів, люмпенської політики, цинізму як правила життя і поведінки, політичних пенсіонерів, які прирікають на небуття ще не народжені покоління, — словом, заново укомлектований пострадянський бестіарій, який щільно заповнив собою простір тієї омріяної європейської України. — «Повернення Сізіфа», 24 листопада 2006 року

Н

Навколо Шевченка розігрується псевдопостмодерний тусовочний «дискурс»? Шевченка одягають, роздягають, десакралізують? Дзюба пише великий том про Шевченка — студію, рівних якій немає в сучасному літературознавстві, де вперше досліджені через призму історичного і філософського знання європейської культури ключові для Шевченка, — але ключові і для становлення модерної Європи теми: людина і релігія, людина і імперія, Поет і Слово, Слово й Історія. — «Повернення Сізіфа», 24 листопада 2006 року

Нині, по суті, перший момент, коли українську ідентичність можна захищати з розумінням, що основні елементи європейської України (видимі чи невидимі) - уже в русі до свого виявлення, своєї реалізації. Але сам цей процес не відбуватиметься самопливом - він у наших руках. Або ми це зробимо, або ніхто.

Ніхто не має права втомитися — і Європа насамперед — від країни, що перебуває в стані війни за європейську цивілізацію. Це справді війна — і війна з колосальним історичним змістом: війна України супроти тоталітарного минулого на захист Європи. Тож завдання, з одного боку, Європи, а з іншого, України — довести, що навіть сама постановка питання про втому — аморальна.

П

Президент України — не Гаррі Поттер: махнув чарівною паличкою й корупція зникла. Корупція — це результат безпросвітної бідності та бездарної й жорстокої бюрократії, двох незмінних парадигм «російського простору». Спершу — століття жебрацького становища народів, колонізованих Російською імперією, а потім — десятиліття комунізму, який, де угніздився, розорив економічні ресурси країн, спустошив професійний і моральний потенціал їхніх суспільств, етику праці, сенс майбутнього. Бідність не веде обов'язково до солідарності, а веде також до заздрості, егоїзму, брехливості, здирництва, насилля. Словом, веде до аморальност. — Робінзон і Манілов, або Чому «Захід є Захід, а Схід є Схід», 14 березня 2006 року

Р

Російський простір здатен утримувати свою компактність лише шляхом уніформізації, шляхом «reductio ad unum», зведення до єдиного («православие, самодержавие, народность»). Європейський простір — це «єдність у багатоманітності». Через те російський простір страждає на перманентну ентропію, яка періодично закінчується імплозією. Європейський же простір неухильно розширюється, що призводить до його постійного оновлення та збагачення. А гарантією стабільності слугують не архаїчні ідеологеми, а спільність юридичних законів. — «Російська мова і демократія: нерозв’язана дилема історії», 15 лютого 2005 року

С

Саме Європа інтелектуально виробила всі концепції демократії, які на сьогодні є чинними, — від Стародавньої Греції і донині. Інтеґруючись в ЄС, ми тим самим активізуємо в нашій культурі європейські коди, а там, де їх бракує, мусимо їх достворювати і/або вибудовувати.

Сьогодні ми опинилися в ситуації, де політика не має достатнього інтелектуального компоненту для цього європейського дискурсу, а інтелектуальна еліта не має достатнього політичного мислення для того, щоб провадити цю культурну політику інтеґрації.

Сьогоднішній світ — це світ гіперінформації. Сьогодні потерпіти поразку на комунікаційному полі може бути початком поразки в інших, менш помітних, але не менш небезпечних «війнах». — Робінзон і Манілов, або Чому «Захід є Захід, а Схід є Схід», 14 березня 2006 року

Т

Те, що відбувається нині в Україні, — це цивілізаційний розворот. Приведення в рух конфліктів тисячолітньої давності. Відбувається остаточний крах православної цивілізації як цілісності, розкол слов'янського світу, перегрупування ідеологій у євразійському світі, визначення остаточної лінії східного кордону Європи...

У

Україна може існувати лише в одному цивілізаційному вимірі — європейському. Інакше на неї чекає небуття.

Україна платить безмежно високу ціну за право бути демократичним суспільством. Тому що історично вона справді стоїть на цивілізаційному розломі. Не маємо права програти цю битву.

Усе Відродження стояло на концепції «Homo Faber» — людина дії, коваль власної долі. От, власне, ця моральна настанова має бути глибинним спадком і української культури, і українського суспільства.

Ц

Це тільки пострадянські олігархи думають, що світ ділиться на тих, хто має, і тих, хто не має грошей. А насправді сучасний світ ділиться на тих, хто має знання, і тих, хто знань не має. І успіх — чи неуспіх — кожної країни залежить від процентного співвідношення між цими двома категоріями. — «Юнги на борту Ноєвого ковчега. Питається: скільки можна?», 2 листопада 2007

Джерела

• Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сюндюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3
• Екстракт 150. У двох частинах. Частина друга. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова, Марія Томак, Ігор Сюндюков. — Київ: 2009. — 576 с. — ISBN 978-966-8152-17-7