Маринович Мирослав Франкович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мирослав Маринович
Marynovych M.F. (05-2013) 1.JPG
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Мирослав Франкович Маринович (нар. 1949) — український правозахисник, публіцист, релігієзнавець, член-засновник Української Гельсінської групи, віце-ректор Українського Католицького Університету.

Цитати[ред.]

  •  

Гельсінські угоди давали можливість збирати звинувачення на адресу радянської влади, яка взяла на себе певні зобов’язання, підписавши цю угоду.
Ідея надзвичайно проста: у наших деклараціях не треба було навіть ставити питання, що ми виступаємо проти радянської влади, ми виступали проти порушень прав людини, а оскільки таких порушень було безліч, то одразу ставало зрозуміло – ця держава несправедлива, ця держава злочинна[1].

  •  

Дисиденти зробили дуже багато. Але, попри те, що фактично з 1989 року у Європі Східній, з 1991 року в Радянському Союзі, утворилась зовсім інша реальність, все ж посткомуністичні «зуби дракона» не були виполоті до кінця. Насправді вірус залишився у світовому організмі і дав зараз оце нове своє поріддя[1].

  •  

Західна Європа повинна зрозуміти, що її забавки в соціалістичні ідеї дуже небезпечні, вона мусить визнати злочинність путінської системи. Якщо Європа хоче, щоб ми пошанували її біль, вона мусить пошанувати наш біль.
Світ мусить врешті-решт засудити цю комуністичну систему[1].

  •  

На першому місці для мене — захист молодого покоління. Воно унікальне у своїй нерадянськості. Це перше покоління негомосовєтікусів. І головне — не кинути його під танки. Бо в Україні так уже було не раз, що цвіт патріотичний виростав, а якась чергова армія його стинала. Зберегти це покоління є пріоритетом, навіть якщо доведеться закрити Майдан.

  — журнал «Країна» №205 за 16.01.2014[2]
  •  

Путінський режим – це реінкарнований чекістський режим Радянського Союзу з певними особливостями, але ці особливості не відіграють засадничого значення. Це реінкарнована радянська система, а це означає, що боротьба незавершена[1].

  •  

Що дисидентський рух, що потім боротьба за незалежність, що перша «Революція на граніті», що Помаранчева революція, що Революція гідності – все це є одна і та сама основа ціннісна субстанція. У ній – свобода людини, народу, свобода релігії. Все зібрано в одне – це гідність людини, прагнення жити розквітлим, свідомим, національним, релігійним, суспільним життям. І це все – однаковий пакет цінностей.
Я вважаю, що це просто покоління з покоління передає один одному естафету. І ми так йдемо в майбутнє далі[1].

  •  

Я боюся перебільшити значення дисидентів у падінні Радянського Союзу, тому що багато чинників зіграло роль, у тому числі геополітичних. Політика Рейгана була важлива, бо СРСР не міг витримувати тогочасну гонку озброєнь.
Але дисидентський рух мав величезне значення у тому, що він підважував головну силу радянського режиму, який тримався на страхові і облуді[1].

Примітки[ред.]