Процес Спілки визволення України
Проце́с Спі́лки ви́зволення Украї́ни — показова справа, сфабрикована ОДПУ Української СРР наприкінці 1920-х років, яка викривала вигадану антирадянську організацію серед української наукової та церковної інтелігенції. Мета — дискредитація провідних діячів української культури та громадського життя в рамках централізованої політики геноциду української нації, здійсненого урядом СРСР у 1932–1933 роках.
Цитати
[ред.]Інсценізовка, як все у росіян, крикливо-примітивна і нахабно-безлична. За суддів фігурують кілька червоних кочубеїв… на лаві обжалованих «стара гвардія» українства, пересічний вік 44–50 років (тільки троє-четверо молодих), інтелігенти-«культурники», староросійської ліберальної школи поглядами і настроями близькі і рідні українству, яке представляє УНР… Як пояснити сю пародію на допит і зізнання? … що ж опріч терору, могло стримати від належної відповіді людей, які переконані у своїй правді, яким дихати було важко серед того, що навколо робилося[1]? |
|||||
| — Дмитро Донцов |
...одна важлива подія припала на мої студентські роки: процес СВУ в Харківському театрі опери, або, як вона тоді офіційно називалася, — Столичної опери. Діялося це на третьому році мого студенства, в березні — квітні 1930 року. Квитків на цю трагічну виставу не продавали, а розподіляли через профспілки робітникам і службовцям. Присилали трохи квитків і на студентів. ...Так я потрапив на допит Дурдуківського, розгубленого, непевного, і Людмили Старицької-Черняхівської, яка показалася найбільшим чоловіком серед підсудних чоловіків і не давалася на провокації. Пам'ятаю ще дуже активного обвинувача Панаса Любченка з його рудим волоссям і бородою, що особливо в'їдався в допитуваннях. Пам'ятаю загальний вигляд лави підсудних і постаті НКВДистів за нею і побіч неї. Процесом я тоді був здивований і спантеличений. Я міг собі уявити, що підсудні справді утворили підпільну організацію. Це навіть викликало в мене невиразне відчуття гордости — значит, не все українське на Україні радянське і комуністичне... |
|||||
| — Юрій Шевельов |
Процес СВУ — це 30 тисяч в’язнів 1930 року (таку цифру подає Гелій Снєгірьов) — уважайте, увесь прошарок «старої» еліти. Це були носії якраз тієї культурної пам’яті, яку ми звідтоді все ніяк не можемо зібрати докупи, як отой порубаний козак у казці, якому, щоб стягнути всі свої члени докупи, належалося спочатку мертвої води дати напитись, а тоді вже — щоб підвестися — живої[2]... |
|||||
| — Оксана Забужко |
У 1932 р. редакція «Діла» опублікувала ретроспективну статтю, присвячену подіям у радянській Україні 1930 р. Зазначалося, що процес СВУ засвідчив відхід радянської влади від «потурання українським національним інтересам» у вигляді українізації. Натомість, ліквідувавши провідних українських національних діячів, радянська система почала насаджувати інтернаціоналізм, який заперечував право українців на окремішність. Із перспективи часу авторові статті краще вдалося проаналізувати всі наслідки справи СВУ. Дописувач відзначив, що процес СВУ насамперед був спрямований проти Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН), «дух» роботи якої не влаштовував більшовицьке керівництво. Після ліквідації чільних діячів Академії напрям її діяльності кардинально змінився, адже ВУАН, по суті, стала інструментом «обслуговування» комунізму[1]. — Зі статті «Монстр-процес»: харківська справа «Спілки Визволення України» 1930 р. у громадсько-політичній думці Галичини |
|||||
| — Данило Кравець |
Примітки
[ред.]
