У травні 1929-го викрили так звану «Спілку української молоді». Слідство у цій справі дало підстави ДПУ розпочати підготовку надуманого процесу над представниками старої національної інтелігенції, яка буцімто згуртувалася у контрреволюційну організацію «Спілка визволення України». На лаві підсудних у квітні 1930 року опинилося 45 осіб: два академіки ВУАН, 15 професорів вищих навчальних закладів, 10 учителів, троє письменників. Показові судові процеси стали особливістю політичних репресій кінця 1920-х років в УСРР. У цілому протягом 1920-х років за різні «контрреволюційні злочини» до кримінальної відповідальности притягли більш як 62 тисячі громадян. Із них до найвищої міри покарання засуджено понад 18 тисяч осіб[1]. — Зі статті «Індустрія терору: Як СРСР знищував небажаних у 1920–1930 роки»
— Олег Бажан
1929 рік Сталін оголосив роком «великого перелому». Це означало продовження масових репресій в УСРР, оскільки попередні роки відзначилися хлібозаготівельною кризою та селянським спротивом колективізації. Перший етап виселення куркулів у віддалені регіони СРСР припав на другу половину лютого – першу декаду березня 1930 року. Під нього потрапило 92 970 осіб: 32 436 чоловіків, 28 480 жінок і 32 054 дитини. Наприкінці жовтня 1930 року органи ДПУ на підставі рішення Політбюро ЦК ВКП(б) продовжили репресії. 31 504 особи «куркульського елементу», «сконцентрованого неподалік західного кордону УСРР», опинилися у Західному Сибіру наприкінці листопада[1]. — Зі статті «Індустрія терору: Як СРСР знищував небажаних у 1920–1930 роки»
