Загул Дмитро Юрійович

Дмитро́ Загу́л

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Дмитро́ Ю́рійович Загу́л (*28 серпня 1890 р., с. Міліїве, нині Вижницького району Чернівецької області — †літо 1944 р., Колима) — український поет-символіст, літературознавець, критик, публіцист, перекладач, педагог, громадський діяч.

Цитати

«На грані» (1919)

• І ніби сниться — ні, не сниться…
  Я бачу власний сьомий рай —
  Душі найглибша таємниця,
  Ніким не вимріяний край —
  Здається казкою темниця.

(«Глибінь душі — глибінь бездонна…» // На грані. — С. 12)

• Дайте маску! Ще раз замаскуємо
  Власну душу і тіло і крам!
  Знову ми в казку життя зачаруємо
  Знову змуруємо з відламків храм.
  Дайте маску! Ми станемо рівними,
  Стане лицарем зрадник і хам!
  Збудимо казку словами чарівними, —
  Будемо рівними нашим богам!

(«Впала маска…» // На грані. — С. 18)

• Ми тінь…
  Ми тінь людей, що були,
  Їх відбитка одна…
  Ми тільки спомин про минуле,
  Ми давніх відгуків луна —
  Тих слів, яких ми зміст забули, —

Ми тінь одна.

(«Пливуть…» // На грані. — С. 24)

• Я чую пісню, мов крізь сон
  Далекий Черемош гуркоче;
  Мені вчувається щоночі
  Той шелест листя, шум сосон.

(«Я чую пісню…» // На грані. — С 33; Поезії. — С. 75)

• Наші Едеми
  Тільки фантоми
  Хто скаже, де ми,
  Хто скаже, хто ми?

(«Наші Едеми…» // На грані. — С. 45)

«Мара. Пам'ятка з червоного року» (1919)

• І ось, настав останній час!..
  Ти розпростер пробиті руки
  І вмер розіп'ятий за нас. —
  А кров, котру кроваві круки
  Клюватимуть у смертний час, —
  Вона впаде в останній раз
  На наші діти, наші внуки.
  Душа зостанеться порожня…
  І буде ніч — така тривожна —
  І в наших душах і в серцях.
  Юрба синів твоїх безбожна
  Вже йде по чорних вулицях…

(«І ось, настав останній час!..» // Мара. — С. 3)

• Сизокрилі орли не вернулись назад,
  Перед ворогом утікаючи…

(«Думо скорбна моя…» // Мара. — С. 4)

• Це Ти — це знову Ти, мій Спасе,
  Розіп'ятий на змученій землі…
  Хрести, на котрих за людей ти розп'явся,
  Чорніють у всесвітньому вогні.
  Це ми — це знову ми йдемо —
  Водителі злиденної голоти…
  І дерево, котре росло на ярмо,
  Зрубали ми для другої Голготи.
  Невинного ми вдруге роспнемо,
  І під хрестом розпалимо багаття…
  А потім побожно свій зір зведемо,
  І припадем перед Твоїм розп'яттям.

(«Це Ти — це знову Ти…» // Мара. — С. 5)

• В крові й вогні про майбутнє в дурмані
  Стільки казок…

(«Ой, та не все ще до щенту розбито…» // Мара. — С. 7)

• Перекиньчик, запроданець Київ —
  Вітає гучно наших ворогів.
  […]
  Заквітчаний червоними квітками,
  Обліплений плякатами страхіть.
  Стоїть, вигукує, розмахує руками:
  «Кінець тобі, кінець! — жовтоблакить!»

(«Перекиньчик, запроданець Київ…» // Мара. — С. 8)

• Воскресни, краю мій, в новій могутній славі!
  Розвій ворогів на чотирі вітри!
  Прости негідному — нещасному Варавві,
  А гадину на порох розітри.

(«Тебе розіп'ято, мій рідний краю, знов…» // Мара. — С. 9)

• А в душах наших гупали армійськими чоботами,
  Під музику інтернаціонала.

(«По вулицях тягнулася стотисячна маніфестація…» // Мара. — С. 12)

• З безодні встав червоний звір,
  Одвічний звір —
  З-за всіх залізних брам…

Ти кажеш: брат

з-за дужих грат? —

Я скажу: кат

і хам!

(«Блакитним ранкам, білим дням…» // Мара. — С. 16)

• …Нахлинули з півночі гості.
  Села в вогні…
  Спаси нас, помилуй нас, Господи,
  В ці божевільні дні!

(«…І станемо станом останнім…» // Мара. — С. 17)

Джерела

• Загул, Дмитро. На грані: Поезії. — К.: Сяйво, 1919. — 48 с.
• Загул, Дмитро. Поезії. — К.: Радянський письменник, 1990. — 326 с.
• Юрисіч Г. [Загул, Дмитро.] Мара. Пам'ятка з червоного року. — К., 1919. — 32 с.