Загул Дмитро Юрійович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро́ Загу́л
Dmytro Zahul.JPG
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Дмитро́ Ю́рійович Загу́л (*28 серпня 1890 р., с. Міліїве, нині Вижницького району Чернівецької області — †літо 1944 р., Колима) — український поет-символіст, літературознавець, критик, публіцист, перекладач, педагог, громадський діяч.

Цитати[ред.]

«На грані» (1919)[ред.]

  • І ніби сниться — ні, не сниться…
    Я бачу власний сьомий рай
    Душі найглибша таємниця,
    Ніким не вимріяний край —
    Здається казкою темниця.
(«Глибінь душі — глибінь бездонна…» // На грані. — С. 12)
  • Дайте маску! Ще раз замаскуємо
    Власну душу і тіло і крам!
    Знову ми в казку життя зачаруємо
    Знову змуруємо з відламків храм.
    Дайте маску! Ми станемо рівними,
    Стане лицарем зрадник і хам!
    Збудимо казку словами чарівними, —
    Будемо рівними нашим богам!
(«Впала маска…» // На грані. — С. 18)
  • Ми тінь…
    Ми тінь людей, що були,
    Їх відбитка одна…
    Ми тільки спомин про минуле,
    Ми давніх відгуків луна —
    Тих слів, яких ми зміст забули, —
Ми тінь одна.
(«Пливуть…» // На грані. — С. 24)
  • Я чую пісню, мов крізь сон
    Далекий Черемош гуркоче;
    Мені вчувається щоночі
    Той шелест листя, шум сосон.
(«Я чую пісню…» // На грані. — С 33; Поезії. — С. 75)
  • Наші Едеми
    Тільки фантоми
    Хто скаже, де ми,
    Хто скаже, хто ми?
(«Наші Едеми…» // На грані. — С. 45)

«Мара. Пам'ятка з червоного року» (1919)[ред.]

  • І ось, настав останній час!..
    Ти розпростер пробиті руки
    І вмер розіп'ятий за нас. —
    А кров, котру кроваві круки
    Клюватимуть у смертний час, —
    Вона впаде в останній раз
    На наші діти, наші внуки.
    Душа зостанеться порожня…
    І буде ніч — така тривожна —
    І в наших душах і в серцях.
    Юрба синів твоїх безбожна
    Вже йде по чорних вулицях…
(«І ось, настав останній час!..» // Мара. — С. 3)
  • Сизокрилі орли не вернулись назад,
    Перед ворогом утікаючи…
(«Думо скорбна моя…» // Мара. — С. 4)
  • Це Ти — це знову Ти, мій Спасе,
    Розіп'ятий на змученій землі…
    Хрести, на котрих за людей ти розп'явся,
    Чорніють у всесвітньому вогні.
    Це ми — це знову ми йдемо —
    Водителі злиденної голоти…
    І дерево, котре росло на ярмо,
    Зрубали ми для другої Голготи.
    Невинного ми вдруге роспнемо,
    І під хрестом розпалимо багаття…
    А потім побожно свій зір зведемо,
    І припадем перед Твоїм розп'яттям.
(«Це Ти — це знову Ти…» // Мара. — С. 5)
  • В крові й вогні про майбутнє в дурмані
    Стільки казок…
(«Ой, та не все ще до щенту розбито…» // Мара. — С. 7)
  • Перекиньчик, запроданець Київ
    Вітає гучно наших ворогів.
    […]
    Заквітчаний червоними квітками,
    Обліплений плякатами страхіть.
    Стоїть, вигукує, розмахує руками:
    «Кінець тобі, кінець! — жовтоблакить!»
(«Перекиньчик, запроданець Київ…» // Мара. — С. 8)
  • Воскресни, краю мій, в новій могутній славі!
    Розвій ворогів на чотирі вітри!
    Прости негідному — нещасному Варавві,
    А гадину на порох розітри.
(«Тебе розіп'ято, мій рідний краю, знов…» // Мара. — С. 9)
  • А в душах наших гупали армійськими чоботами,
    Під музику інтернаціонала.
(«По вулицях тягнулася стотисячна маніфестація…» // Мара. — С. 12)
  • З безодні встав червоний звір,
    Одвічний звір —
    З-за всіх залізних брам…
Ти кажеш: брат
з-за дужих грат? —
Я скажу: кат
і хам!
(«Блакитним ранкам, білим дням…» // Мара. — С. 16)
  • …Нахлинули з півночі гості.
    Села в вогні…
    Спаси нас, помилуй нас, Господи,
    В ці божевільні дні!
(«…І станемо станом останнім…» // Мара. — С. 17)

Джерела[ред.]

  • Загул, Дмитро. На грані: Поезії. — К.: Сяйво, 1919. — 48 с.
  • Загул, Дмитро. Поезії. — К.: Радянський письменник, 1990. — 326 с.
  • Юрисіч Г. [Загул, Дмитро.] Мара. Пам'ятка з червоного року. — К., 1919. — 32 с.