Загул Дмитро Юрійович
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
Дмитро́ Загу́л | |
![]() | |
![]() | |
![]() |
Дмитро́ Ю́рійович Загу́л (*28 серпня 1890 р., с. Міліїве, нині Вижницького району Чернівецької області — †літо 1944 р., Колима) — український поет-символіст, літературознавець, критик, публіцист, перекладач, педагог, громадський діяч.
Цитати[ред.]
«На грані» (1919)[ред.]
- І ніби сниться — ні, не сниться…
Я бачу власний сьомий рай —
Душі найглибша таємниця,
Ніким не вимріяний край —
Здається казкою темниця.
- («Глибінь душі — глибінь бездонна…» // На грані. — С. 12)
- Дайте маску! Ще раз замаскуємо
Власну душу і тіло і крам!
Знову ми в казку життя зачаруємо
Знову змуруємо з відламків храм.
Дайте маску! Ми станемо рівними,
Стане лицарем зрадник і хам!
Збудимо казку словами чарівними, —
Будемо рівними нашим богам!
- («Впала маска…» // На грані. — С. 18)
- Ми тінь…
Ми тінь людей, що були,
Їх відбитка одна…
Ми тільки спомин про минуле,
Ми давніх відгуків луна —
Тих слів, яких ми зміст забули, —
- Ми тінь одна.
- («Пливуть…» // На грані. — С. 24)
- Я чую пісню, мов крізь сон
Далекий Черемош гуркоче;
Мені вчувається щоночі
Той шелест листя, шум сосон.
- («Я чую пісню…» // На грані. — С 33; Поезії. — С. 75)
- Наші Едеми
Тільки фантоми
Хто скаже, де ми,
Хто скаже, хто ми?
- («Наші Едеми…» // На грані. — С. 45)
«Мара. Пам'ятка з червоного року» (1919)[ред.]
- І ось, настав останній час!..
Ти розпростер пробиті руки
І вмер розіп'ятий за нас. —
А кров, котру кроваві круки
Клюватимуть у смертний час, —
Вона впаде в останній раз
На наші діти, наші внуки.
Душа зостанеться порожня…
І буде ніч — така тривожна —
І в наших душах і в серцях.
Юрба синів твоїх безбожна
Вже йде по чорних вулицях…
- («І ось, настав останній час!..» // Мара. — С. 3)
- Сизокрилі орли не вернулись назад,
Перед ворогом утікаючи…
- («Думо скорбна моя…» // Мара. — С. 4)
- Це Ти — це знову Ти, мій Спасе,
Розіп'ятий на змученій землі…
Хрести, на котрих за людей ти розп'явся,
Чорніють у всесвітньому вогні.
Це ми — це знову ми йдемо —
Водителі злиденної голоти…
І дерево, котре росло на ярмо,
Зрубали ми для другої Голготи.
Невинного ми вдруге роспнемо,
І під хрестом розпалимо багаття…
А потім побожно свій зір зведемо,
І припадем перед Твоїм розп'яттям.
- («Це Ти — це знову Ти…» // Мара. — С. 5)
- В крові й вогні про майбутнє в дурмані
Стільки казок…
- («Ой, та не все ще до щенту розбито…» // Мара. — С. 7)
- Перекиньчик, запроданець Київ —
Вітає гучно наших ворогів.
[…]
Заквітчаний червоними квітками,
Обліплений плякатами страхіть.
Стоїть, вигукує, розмахує руками:
«Кінець тобі, кінець! — жовтоблакить!»
- («Перекиньчик, запроданець Київ…» // Мара. — С. 8)
- Воскресни, краю мій, в новій могутній славі!
Розвій ворогів на чотирі вітри!
Прости негідному — нещасному Варавві,
А гадину на порох розітри.
- («Тебе розіп'ято, мій рідний краю, знов…» // Мара. — С. 9)
- А в душах наших гупали армійськими чоботами,
Під музику інтернаціонала.
- («По вулицях тягнулася стотисячна маніфестація…» // Мара. — С. 12)
- З безодні встав червоний звір,
Одвічний звір —
З-за всіх залізних брам…
- Ти кажеш: брат
- з-за дужих грат? —
- Я скажу: кат
- і хам!
- Ти кажеш: брат
- («Блакитним ранкам, білим дням…» // Мара. — С. 16)
- …Нахлинули з півночі гості.
Села в вогні…
Спаси нас, помилуй нас, Господи,
В ці божевільні дні!
- («…І станемо станом останнім…» // Мара. — С. 17)
Джерела[ред.]
- Загул, Дмитро. На грані: Поезії. — К.: Сяйво, 1919. — 48 с.
- Загул, Дмитро. Поезії. — К.: Радянський письменник, 1990. — 326 с.
- Юрисіч Г. [Загул, Дмитро.] Мара. Пам'ятка з червоного року. — К., 1919. — 32 с.