Леопольд фон Захер-Мазох

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леопольд фон Захер-Мазох
Leopold von Sacher-Masoch, portrait.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Леопольд фон Захер-Мазох (27 січня 1836, Лемберг — 9 березня 1895, Ліндгайм, Гессен) — австрійський письменник, автор популярних романів і новел (зокрема на еротичні та фольклорні теми); писав також під псевдонімами Шарлотте Аранд і Зойо фон Роденбах (Charlotte Arand, Zoë von Rodenbach).

Цитати[ред.]

«Венера в хутрі» (роман)[ред.]

  •  

Що ж, задихайтеся у своїх північних туманах і димах християнських кадил і дайте нам, язичникам, упокоїтися під камінням, під лавою; не відкопуйте нас! Не для вас будували Помпеї, наші вілли, наші купальні та храми! Вам не потрібні жодні боги! Нам холодно у вашому світі[2]!

  •  

Для мене життєрадісна чуттєвість еллінів – радість без страждань – є ідеалом, до якого я намагаюся прагнути в житті. Бо в те кохання, яке проповідує християнство, сучасне суспільство, його лицарі духу, – я не вірю. Погляньте-но на мене – я набагато гірша за єретика, я язичниця[2].

  •  

Ви називаєте жорстокістю ... те, що є стихією чуттєвості, радісного кохання, природою жінки, зрештою: віддаватися, коли кохаєш, і любити все, що припадає до вподоби[2].

  •  

Ми вірні, доки кохаємо. Ви ж вимагаєте від жінки вірності й без кохання, пристрасті без насолоди... Говорите про обов’язки там, де мова може йти лише про задоволення. Хіба усвідомлення того, що до тебе я належала іншим чи, що після тебе мною теж володітимуть інші, окрадає твою радість? Чи меншою стане твоя насолода, якщо інший чоловік утішатиметься щастям водночас з тобою? Я вважаю, щоб навіки утримати біля себе чоловіка, треба йому зраджувати... Яку порядну жінку обожнювали так, як гетеру[3]?

  •  

... жінка, за своєю природою чи вихована сучасним чоловіком є його ворогом і може бути лише рабинею або повелителькою але ніколи – товаришкою і супутницею в житті. Товаришкою чоловіка жінка може стати лише тоді, коли цілком буде зрівняна з ним у правах, в освіті та праці[4].

  •  

Жінки не такі добрі, як їх уявляють їхні захисники і шанувальники, але й не такі погані, як їх зображають їхні вороги. Характером жінки є безхарактерність[5].

Про Леопольда фон Захер-Мазоха[ред.]

  •  

Власне, фон Захер-Мазох є такою ж межовою фіґурою, як і Гоголь – і для того, і для того українська культура була надзвичайно важливою, проте ані той, ані той не писали українською. Та все ж уявити їхню творчість поза межами української культури неможливо: навіть у Венері в хутрі зав’язка та розв’язка відбуваються в Галичині! Це вкотре демонструє, що, в принципі, культура є значно ширшим за мову поняттям – хоча мова і є її найважливішим осердям – і, природньо, що культура є тим багатшою, чим більше мов вона включає[6]. — З есею «Сучасний Піґмаліон, або Винахідник фатальної жінки»

  Вано Крюґер
  •  

Головна біда полягала в тому, що фон Захер-Мазох і стилістично також був сучасною людиною, себто письменником XIX ст., в якому вже не залишалося тієї грайливої барокової зіпсутості XVIII ст. і ще не було вишуканого декадансу XX. Ці книжки занадто добре написані, тож в наш час можуть видатися нудними. Фон Захер-Мазох плідний та багатожанровий письменник, прекрасний стиліст, якого звично порівнюють з Турґєнєвим, проте хто в наш час читає Турґєнєва[7]?

  — Еліна Войцеховська
  •  

Йому так і не вдалося віднайти вітчизну для свого таланту. Йому так і не вдалося стати частиною якогось цілого. Правду кажучи, це було б йому і не так просто зробити. Де те ціле, чиєю частиною він міг би стати? Він ніде не був закоріненим. До великого минулого австрійської літератури він звернутися не міг, оскільки «великий дух» був йому чужим. Німців він ненавидів, слов’янську культуру – переріс. Культури, співрозмірної його таланту, просто не було[8]. — На смерть фон Захер-Мазоха в 1895 р.

  — Германн Бар

Примітки[ред.]

  1. Львову – 760: Десять цікавих фактів про місто та його мешканців. «Захер-Мазох, пам’ятник і людина». BBC Україна. 5 травня 2016 рік.
  2. а б в Крюґер, 2018, с. 60
  3. Крюґер, 2018, с. 61
  4. Крюґер, 2018, с. 62
  5. Крюґер, 2018, с. 64
  6. Крюґер, 2018, с. 66
  7. Крюґер, 2018, с. 67
  8. Крюґер, 2018, с. 68

Джерела[ред.]

  • Вано Крюґер. Коли я чую слово "культура". — Київ: 2018. — 130 с. — ISBN 978-617-7313-26-6


Bookmark-new.svg