Перейти до вмісту

Стретович Світлана Федорівна

Матеріал з Вікіцитат
Світлана Федорівна Стретович
Стаття у Вікіпедії

Стретович (Привалова) Світлана Федорівна (нар. 18 серпня 1985, селище Чкалове, Херсонської області) — українська лекторка, публіцистка, культурна менеджерка, кандидатка наук із соціальних комунікацій.

Цитати

[ред.]
  •  

Батькам, які хочуть заохотити дитину читати, передусім потрібно чесно дати відповідь на запитання: «А чи читаєте ви самі?»[1]

  •  

Відповідальність за слова не страшна, бо не кримінальна.[2]

  •  

Відчуття страху відкриває в людині нові можливості.[2]

  •  

Востаннє плакала, коли читала рукопис атовця, який надіслали нам y видавництво. Йшлося про собаку, який жив по обидва боки лінії фронту. Головний герой думає: пес біжить щасливий – отже, його там годують. Значить, і по той бік є люди.[2]

  •  

Гроші – можливість мати можливості.[2]

  •  

Добро – те, до чого прагнемо. Зло – те, що робимо, але не прагнемо його.[2]

  •  

До музики я глуха. Зате у текстах чую цілі симфонії.[2]

  •  

Жінки в нас — це любов літератури. І їхня потужність останніми роками — як розвій — набирає сили.[3].

  •  

Життя здається різноманітним, бо нас оточує багато зайвого. Якщо глянути на необхідні базові речі, у кожного воно прогнозоване й чимось подібне.[2]

  •  

Життя – для того, щоб рухатися. Тому мене дратують ескалатори. Ніколи на них не зупиняюся. Завжди біжу.[2]

  •  

Закон потрібен для рабів. Це батько постійно повторював. Тепер я це кажу своєму сину.[2]

  •  

За межами периметра України мене не існує.[3]

  •  

Звучання жіночого голосу неймовірно важливе. А тим паче — у період війни.[3]

  •  

Зрада – свідомий обман. Але й її пробачити можна. У житті немає речей, які не можливо простити.[2]

  •  

Коли ви дасте дитині право вибору, вона відчуватиме радість і відповідальність. Якщо вона сама придбала цю книжку, треба її прочитати.[1]

  •  

Коли навколо немає цікавих людей, рятують книжки.
Раніше сказала б, що книжка пахне магазином, a зараз – титанічною працею, недоспаними ночами і творчим процесом.[2]

  •  

Коли немає чого сказати, краще йти. Ліпше залишити запитання: чому вона пішла, ніж – чому вона прийшла.[2]

  •  

Маю сотні книжок. Полиці з ними від стелі до підлоги – на цілу стіну. Хлопець, y якого замовляла їх, сказав, що я – не сучасна. Мовляв, усі книжки вивозять на дачу, a я збираю y квартирі. Каже, їх варто позбуватися. Послухала його й думаю – треба замовити ще полиць.[2]

  •  

Моєму синові – 7. Мені – 31. Між цими цифрами ставлю знак дорівнює. Як я його навчаю, так само він навчає мене.[2]

  •  

Найбільший капітал, який ви можете вкласти у свою дитину, – увага. Діти понад усе цінують увагу до себе. Книжка – це також увага.[1]

  •  

Найкраще життя – y стані свободи. Одруження обмежує її. Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої.[2]

  •  

Наша влада живе в навушниках. Слухає свій шансон і не роззирається навколо. [2]

  •  

Ніде неможливо так добре відчути атмосферу міста, як у транспорті.[2]

  •  

Недарма кажуть, що поет — це пророк. Це людина, яка вміє аналізувати й має чітку візію майбутнього. Як от Оксана Забужко. Якраз у неї ілюзій узагалі не було жодних. Якщо її постійно читати й слухати, вона про велику війну попереджала давно.[3]

  •  

Не хочу їздити автомобілем. Тоді житиму, ніби в навушниках, – ізольовано від життя.[2]

  •  

Одні студенти можуть вести за собою. Інші – йти за викладачем. Щоб знайти перших, іноді треба півроку. Такі зазвичай сидять на останній парті.[2]

  •  

Попри свою раціональність, книжка може бути емоційною покупкою аж бігом.[3]

  •  

Рідко обманюю. Частіше недоговорюю.[2]

  •  

Розуміння – це дуже важливо в стосунках. Ми з чоловіком як сходилися гармонійно, так і розлучалися гармонійно.[2]

  •  

Скажу відверто, не дуже люблю розмови на запис – тоді губиться щось інтимне і неповторне.[4]

  •  

Талановитий автор завжди є виразником тих відчуттів, через жорна яких ми проходимо щоденно й іноді від них німіємо. Автор – це камертон страшного часу. Добре, коли він звучить, шукає доречну інтонацію, щоб висловити біль та співчуття. [5]

  •  

У людині закінчується людина, коли вона коїть злочин.[2]

  •  

У людях найбільше ціную людей.[2]

  •  

У мене є потреба говорити. Бо мовчати — не моя історія.[3]

  •  

Щасливе життя завжди буде коротке.[2]

  •  

Щастя – перетворити хобі на роботу.[2]

  •  

Щирість – коли розум із серцем в ладу.[2]

  •  

Якщо викладач кожні 5 хвилин не дістає зайця з капелюха, він – поганий викладач.[2]

  •  

Якщо батьки хочуть, щоби їхня дитина любила читати, вони мають бути активними читачами, мати культуру читання на рівні книжкових поличок удома, ходити в книгарні, на презентації сучасних українських авторів.[1]

Примітки

[ред.]