Перейти до вмісту

Олекса Манн

Матеріал з Вікіцитат
Олекса Манн
Стаття у Вікіпедії

Оле́кса Манн (англ. Olexa Mann, нар. 19 січня 1978) — український художник, есеїст, арт-куратор, артдиректор, ілюстратор, блогер.

Цитати[ред.]

  •  

Думаю, кожна війна потребує культурної експансії.
Важливо показати світові Україну як країну, що воює за свободу, несе світові цінності свободи. По тому люди починають цікавитись українською культурою, передумовами цієї свободи та готовності її захищати[1].

  •  

Є люди, які думають, що пам’ятник — це про минуле, історію і пам'ять. Але пам’ятник — це цивілізаційна мітка. Вона свідчить про те, кого та що саме ти вважаєш гідним стояння в публічному просторі. Це і є відповіддю на питання, що не так із Леніним чи Пушкіним, пам’ятники яким почали скидати під час «ленінопаду» та «пушкінопаду»[1].

  •  

З Пушкіним все не так — починаючи від його творів, поцуплених у Байрона і насичених імперством і шовінізмом, і закінчуючи тим, що ці пам’ятники та назви вулиць ідеологічно натикані в кожному селі. Це банальна колоніальна й імперська мітка території. Мовляв, немає в Україні своєї літератури, то получайте Пушкіна, читайте[1].

  •  

З 24 лютого я після певної паузи вирішив продовжити «Кодекс» у щоденниковій формі, щоб візуальними засобами фіксувати те, що відбувається навколо[1].

  •  

Маємо показати Україну такою, якою її виборюємо. Пафосно звучатиме, але це справді Україна з цінностями демократії, свободи, прав людини. З протилежного боку стоїть тоталітарна свідомість, помножена на тоталітарні практики та культуру бідності. Це анти-свобода[1].

  •  

Ми маємо демонструвати цінності, в яких збігаємося з європейськими цінностями. Ми можемо їх не тільки декларувати, але й обстоювати[1].

  •  

Мистецтво — це перша сакральна практика в нашому світі. Вся культура, яка нам відома, насправді дуже коротка. Їй лише 40-45 000 років. У контексті часу існування життя на планеті — це мізер. І почалась вона з тої самої лінії в печері Альтаміри, яку провів художник, який був і шаман одночасно[1].

  •  

Митець несе відповідальність за те, які ідеї він продукує або тягне[1].

  •  

Нікому не хочеться бути мудаком і мати вигляд мудака. Всередині груп, які займаються культурою, політикою та іншими жанрами продукування сенсів, порядна людина — це та, що стояла та стоїть на проукраїнських позиціях. Яка є зараз синонімом боротьби за свободу[1].

  •  

«Пушкіністами» я називаю російських нацистів, носіїв імперської шовіністичної свідомості. Тобто, фактично, всіх росіян. Це ідентичність. Навіть якщо вони розповідають щось про ліберальні цінності і що вони «не такі», цей шовінізм у них обов’язково вилізе. Це константа[1].

  •  

Сам для себе я сформулював думку про те, що війна є бінарною. Крім жахів війни, є й факт переосмислення знакових речей і феноменів. Наприклад, для мене особисто втратило актуальність усе, що я раніше робив, моє життя різко змінилося[1].

  •  

У мене є теорія, що весь світ, у тому вигляді, в якому ми його знаємо, вигадали художники. Всі сенси інтелектуального світу, весь матеріальний світ навколо нас, навіть такі речі, як кохання, які, здавалось би, були завжди, — вигадані митцями[1].

  •  

Умовний пацик не розуміє, чому не можна слухали шансон у маршрутці або читати газету «Вєсті», дивитися канал «РТР Планета». Вони не розуміють, що з цих джерел їм у голову заливають ворожу пропаганду й чітко встановлюють ті культурні маркери, які врешті їх формують[1].

  •  

Усі ідеї, на яких базується цей світ, вигадані художниками в широкому значенні цього слова, починаючи з тих прадавніх часів. Від гуманізму і просвітництва до пропорцій квартир, у яких ми живемо, та вікна, в яке дивимось на зовнішній світ, до майки, в який ходимо, і виделки, якою їмо. Адже художники не лише продукують культуру, але й мають професійний інструментарій для узагальнення та розуміння всієї цілісної композиції — вони можуть осягнути всю картину[1].

  •  

Ця війна — не за політичні чи економічні свободи, а за власну ідентичність. За те, ким ти себе вважаєш, ким себе усвідомлюєш, ким себе називаєш. Етнічна компонента тут точно не основна і не відіграє ролі. Саме тому росіяни, усвідомлюючи це, чинять геноцид проти українців. Люди на Заході також це розуміють і починають цікавитись Україною, зокрема її мистецтвом[1].

  •  

Я народився в Алжирі, потім жив у Дніпрі, Києві, Львові, знову в Києві, потім в Ужгороді. Через це в мене немає такої вираженої регіональної ідентичності — я просто асоціюю себе ширше, можна сказати, з усією Україною[1].

Примітки[ред.]