Гамлет тримає череп придворного блазня Йорика. Ця сцена широко асоціюється з реплікою героя «Бути чи не бути? Ось у чому питання! Бути чи не бути? Ось у чому прокляття життя» Інтерпретацію відповіді на питання про сенс життя у виконанні Поля Гогена можна побачити на його картині «Звідки ми прийшли? Хто ми? Куди ми йдемо?», закінченій у 1898 р.
Сенс життя, сенс буття — філософська та духовна проблема, що має відношення до визначення мети існування, призначення людства, людини як біологічного виду, одне з основних світоглядних понять, що має величезне значення для духовно-морального становлення особистості.
Найкоротший вираз сенсу життя може бути таким: світ рухається і вдосконалюється. Головне завдання — внести вклад в цей рух, підкоритися йому і співпрацювати з ним[1].
Що робити зі смертю? Закінчити все і потім чекати її, як гнилий пень? Або залишити щось незроблене і померти з жалями? Мистецтво життя полягає в тому, щоб йти по землі принцом, розкидаючи яблука на своєму шляху. Мистецтво вмирання полягає в тому, щоб доїсти своє власне яблуко і сказати: «Я задоволений, інше — вам, насолоджуйтеся на мою честь»[1].
Життя окремої людини має сенс лише в тій мірі, наскільки вона допомагає зробити життя інших людей красивіше і шляхетніше. Життя священне; це, так би мовити, верховна цінність, якій підпорядковані всі інші цінності[1].
Маси функціонують скорше як гігантська чорна діра, що безжально відхиляє, згинає і викривлює всі потоки енергії і світлові випромінювання, які з нею зближуються. Як імплозивна сфера прискореного просторового викривлення, де всі виміри вгинаються усередину самих себе і згортаються у ніщо, залишаючи місце, де може відбуватися тільки поглинання. Безодня, в якій зникає сенс[4].
Все своє життя я шукав істину, сенс життя. І єдине про що я шкодую, це про витрачений час, аби в результаті зрозуміти: істина у тому, що істини немає... Живіть та насолоджуйтеся життям, не задаваючи йому питань![5]
— Ентоні Гопкінс
Зміст життя — у красі й силі прагнення до мети, і необхідно, щоб кожна мить існування мала свою високу мету.
Один з найкращих біологів світу, Ганс Сельє, автор фундаментального вчення про стрес, наприкінці життя думав про те, як би то донести до найбільшої кількості читачів своє найголовніше вчення про вмотивоване життя, про егоїстичний альтруїзм. Есенцією цього вчення була теза про те, що заради повноцінного відкриття себе, своїх властивостей і здібностей, заради згоди з Творцем людина не може керуватися іншою стратегією, крім такої – заслужи любов ближнього. Викликати любов – це і є єдино можливий – з огляду на людську природу – спосіб реалізації Христової заповіді про те, щоби полюбити ближнього, як самого себе[7]. — Есей «Вирішальний бейбі-степ»
Ми вразливі та беззахисні, і ця вразливість необхідна для того, щоб щось мало сенс. Арістотель зазначає, що той, хто не вірить, що йому може щось завдати болю, також нічого не боїться. Така людина також не може ні на що сподіватися. Така людина насправді не може ні про що піклуватися, оскільки турбота про щось передбачає, що щось поставлено на карту. Сенс життя походить від турботи про щось, і ті, хто піклується, стають вразливими. Якщо ви когось любите, у вас немає гарантії, що людина, яку ви любите, не буде забрана у вас внаслідок нещасного випадку або що стосунки розпадуться. Ось чому це цінно. Життя без вразливості — це життя без сенсу.[9]
Будь-який шлях — це лише шлях, і ніщо не може завадити ані тобі, ані комусь іншому зійти з нього за покликом серця. Але попереджаю: твоє рішення має бути вільним від страху і честолюбства. Дивись на будь-який шлях прямо і без вагань. Випробуй його стільки разів, скільки вважаєш за потрібне. Потім постав собі, і лише собі самому, одне запитання... Чи має цей шлях серце? Якщо має, то це хороший шлях; якщо ж ні — нічого доброго з цього не вийде.[11]
Розум, душа людини, чи як ви там волієте це називати, шукає відповідь. Запитання лишатиметься нагальним для людини, пока вона з ним не розбереться[12]. — про пошук МІ (мети існування). «Кафе на краю світу».
— Джон Стрелекі
Коли хтось знаходить відповідь, з'являється не менш потужна сила. Розумієте, людина, дізнавшись, чому вона тут, чому вона існує, для чого вона живе, хоче виконати своє призначенння. Це наче знати, де розташоване хрестиком місце на мапі скарбів. Тому, хто побачив хрестик, уже важко ігнорувати скарб. Важко не піти по нього[13]. — «Кафе на краю світу».
— Джон Стрелекі
— Невже це так просто? - Запитав я. […] «Робіть усе, що захочете, тільки б це відповідало вашому призначенню»[14]. — «— Отже, якщо я тут, щоб допомагати людям[…] — Якщо для вас допомагати людям означає піти в медицину, так і робіть. Якщо це ознасає будувати притулки в бідному районі, то так і чиніть. Якщо ж вам здається, що варто стати бухгалтером і допомагати людям із податками, тоді саме так і зробіть». (там само)
— Найвдоволеніші наші відвідувачі — це ті, хто знає свою МІ та пробує себе в усіх справах, які, на їх думку, приведуть до неї.
— А найменш вдоволені ваші клієнти? — запитав я.
— Вони теж багато що роблять, — відповіла вона Кейсі. Кейсі замовкла, і я озвучив думку, яка раптом у мене виникла:
— Але ті дії не стосуються їхньої МІ [мети існування][15].
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
