Атлантида (фільм, 2019)

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Information icon.svg Цей термін має також інші значення. Див. Атлантида

Атлантида — український фільм режисера Валентина Васяновича.

Цитати про фільм[ред.]

  •  

Найбільшим моїм завданням для локального глядача було показати людину з посттравматичним синдромом. Існує вже досить велика аудиторія людей, що були на фронті і мають певні не тільки фізичні травми. Вони або справляються з цим, або ні, але мені було важливо зробити достовірне кіно для ветеранів і для людей, дотичних до теми війни. Проте точно не для тих, хто роблять вигляд, що війни у нас у країні немає[1].

  — Валентин Васянович, режисер стрічки
  •  

Я хотів зробити універсальну історію насамперед для фестивалів, для широкої аудиторії. І постійно наголошую, що фільм – це канал комунікації з усім світом. Наступного дня після показу з 10 ранку до 6 вечора у нас були безперервні інтерв’ю. І на питання про головну ідею я щоразу повторював: «Почнімо з того, що у нас триває війна між Росією і Україною»[1].

  — Валентин Васянович
  •  

Найновіший фільм Васяновича «Атлантида» (2019) – це герисівська уявна втеча від сьогоднішньої дійсности колоніялізму до України 2025 року після переможної війни з російським аґресором. Глибоко травмована, вона, однак, самодостатня, незни́щена і незнищéнна. В ній немає місця російщині[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021)

  Юрій Шевчук
  •  

Дія фільму точиться у звільненому Донбасі, в тóму, який начебто поспіль російськомовний, в тóму, який багатьох українців переконали віддати Москві не лише територіяльно, але й культурно. Усі персонажі «Атлантиди» говорять українською. Коли в «Іванові» Довженко робить українську з сільської мовою всіх українців, то в «Атлантиді» Васянович перетворює її на мову міжнародного спілкування, позаяк нею говорять не лише українські герої, але й американка, що прибула допомагати відновлювати звільнену Україну[2]. — З розвідки «Мова в сучасному кінематографі України» (2021)

  — Юрій Шевчук
  •  

Таким фільмом Україна може представляти весь світ, світ, де війна заступає працю, якої немає, де все здається страшенно божевільним, бо все, що залишилося від диктаторів минулого століття, є цілковитим глупством. Локації, операторська робота, актори, сценарій, свідома відсутність музики – все, на мій погляд, вказує на шедевр. А сцена кохання в фургоні ... здається воскресінням людства[2]. — З листа до режисера стрічки

  — Дáвіде Ґрієко

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg