Явних проявів немає

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Явних проявів немає — повнометражний документальний фільм української режисерки Аліни Горлової, присвячений Дню захисника України.

Цитати про фільм[ред.]

  •  

Взагалі у контексті правди набагато цікавіше подумати про «Явних проявів немає», ніж про «Цей дощ ніколи не скінчиться». Тому що от там якраз змінюється життя героїні через те, що ти її знімаєш. Там конкретно є моменти, коли деякі люди говорили мені, що не до кінця вірять героїні, її станам. Камера справді її виводила на додаткові емоції, і це дуже добре. Потрібно було закінчити цю арку з присутністю камери, доробити історію про те, що ми починаємо бути більш видимими, показати, що ми її знімаємо, зробити це більш яскраво і закрити тему того, що камера на Оксану такий терапевтичний ефект справила. Я шкодую, що ми цього не зробили[1].

  — Аліна Горлова
  •  

У «Явних проявів немає» я трохи зачепила якісь асоціації, символи у кіно. Їх, можливо, ніхто окрім мене не побачив. У «Цей дощ ніколи не скінчиться» з’явився потік води та став важливим. Почалося все з берега ріки Кальміус у селі Чермалик (Донецька область), де вперше більш-менш була окреслена ідея працювати з водою як з метафорою, а потім ми вирішили знімати Станицю-Луганську, де побачили зруйнований міст над рікою. З цього моменту чік — і вона пішла всюди[1].

  — Аліна Горлова
  •  

Фільм був створений для України, для того, щоб дещо змінити, там був елемент впливу. Ми хотіли говорити про реабілітацію за допомогою цього фільму і було трохи складніше його презентувати за кордоном. Він дуже український[2].

  — Аліна Горлова
  •  

«Явних проявів немає» здобув першу перемогу на Docudays, він отримав там чотири нагороди. На Docudays була світова прем'єра цього фільму і його дуже класно сприйняли. Вже потім він отримав нагороду на «DOK Leipzig» як найкращий східноєвропейський документальний фільм[2].

  — Аліна Горлова
  •  

«Явних проявів немає» зроблений серцем. Робота над ним була складною саме для мого психічного стану, тому що треба було все це пропустити через себе. Це було дуже важко. Це називається, якщо не помиляюся, повторна пост-травма, вона виникає у людини, яка стикається з якоюсь травмою. І якщо є сердце, то є і мозок. Можна сказати, що «Дощ» відноситься до другого типу. І тут було вже складно скласти форму фільму. Ці фільми були однакової складності, але по-різному[2].

  — Аліна Горлова

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg