Бандера Степан Андрійович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Степан Бандера
SBandera.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Степан Бандера (1909–1959) — політичний діяч, ідеолог українського національного руху, голова Проводу ОУН.

Цитати[ред.]

  •  

 ОУН цінить вартість життя своїх членів, дуже цінить; але – наша ідея в нашому понятті є така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, а мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки зреалізувати. — Промова Степана Бандери перед львівським судом присяглих (1936)

  •  

 Ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовість допомогти, якщо сама нація не виборює й не кує своєї долі власною боротьбою. — «Третя світова війна і визвольна боротьба» (1950)

  •  

 З москалями нема спільної мови. — «З москалями нема спільної мови» (1952)

  •  

 Кожна тотальна боротьба, а зокрема революційно-визвольна, вимагає єдиного керівництва. — «Командир — провідник (слідами сл. пам. Романа Шухевича)» (1954)

  •  

 Йдучи далі непохитно випробуваним шляхом, ОУН та цілий визвольний фронт українського народу мають дані дійти до великої мети, до визволення України. — Промова на Академії для відзначення 25-ліття ОУН у Менчестері, Англія (1954)

  •  

 В кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу ролю відограють два основні його складники: ідея і людина. Провідні ідеї і світоглядові засади в ідеологічному русі та керівні програмові постанови в політичному — творять «душу», істоту, внутрішній зміст руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією метою беруть активну участь в русі, — творять його живий, діючий організм. — «Ідея і людина в ідеологічному русі» (1954)

  •  

 Коли якась група своє існування і свою роботу на українському відтинку спирає в засаді на засоби і на підтримку чужосторонніх чинників, то тим самим вона і її робота стають експозитурою тих чинників в українському житті. Це діється закономірно, без уваги на те, чи це признається, чи приховується й заперечується. Бо ціла робота, її зміст, її напрямок, мусить бути такий, якого собі бажають та на який погоджуються дотичні «спонзори». — «Проти фальшування визвольних позицій» (1954)

  •  

 Всі течії і групи, які в основу визвольних змагань кладуть орієнтацію на вирішну допомогу західніх держав, і до їхньої політики хотіли б достосовувати українську політику — йдуть безвиглядними манівцями. — «За правильне розуміння визвольно-революційного процесу» (1955)

  •  

 Хоч які великі жертви — боротьба конечна. — «Хоч які великі жертви — боротьба конечна» (1956)

  •  

 Віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти. — «З невичерпного джерела» (1957)

  •  

 Наш народ завжди прагне волі для себе і бажає її для інших народів. Він боровся і бореться за правду і справедливість. Ми хочемо жити у згоді і взаємному шануванні з усіми народами доброї волі. Такі самі права визнаємо за іншими народами, за які боремося для себе. — «Україна не буде спільницею Москви» (1957)

  •  

 Завершенням національно-визвольної революції має бути відбудова і закріплення Самостійної Соборної Української держави. Передумовою для відновлення самостійного державного життя є знищення на Українських Землях совєтської влади, її органів і силових інструментів, знищення комуністичної партії і системи, усунення з України всіх сил, які захищають російський імперіялізм і протиставляться самостійницьким змаганням. — «Перспективи української національно-визвольної революції» (1958)

  •  

 Розділені кордоном смерти, але з'єднані зв'язком віри, ідеї і любови — живі та померлі можуть собі взаємно помагати перед Богом і через Бога. — Промова над могилою Євгена Коновальця (1958)

  •  

 Ідеологічно-політична робота кожного політичного чинника повинна бути прямою й безпосередньою. В національному житті повинно кожне середовище виконувати свою властиву функцію в таких межах, формах і такими засобами, на які воно може спромогтися власними силами та які відповідають його дійсним впливам в українському суспільстві. Кожне серйозне середовище повинно вести свою діяльність за всяких внутрішніх і зовнішніх умов, незалежно від інших факторів. — «За завершену політичну структуру» (1958)

«Значення широких мас та їх охоплення» (1946)[ред.]

  •  

 Наша внутрішньо-політична праця скерована на те, щоб дослівно охопити ввесь загал громадянства, щоб дійти до кожного українця, як причетного, так і непричетного до загального громадського життя, однаково — в рамцях того життя, чи поза ними, і незалежно від них.

  •  

 Найважливіша справа — здобути безпосередній вплив, включити у нашу боротьбу найбільшу і найвартіснішу їх частину. Тому за об'єкт своєї політичної праці беремо всю народню масу.

«Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном» (1948)[ред.]

  •  

 Самостійну державу може здобути собі український народ тільки власною боротьбою і трудом.

  •  

 Внутрішньо-українська політика Організації Українських Націоналістів є і завжди мусить бути визвольницькою, а не партійною. Тобто, вона змагає до формування такого внутрішньо-українського життя, до створення такого укладу і взаємовідношення українських сил, які за всякої ситуації найкорисніші для визвольних змагань, а не тільки для скріплення позицій самої ОУН.

  •  

 Не можна робити принципів, політичних засад із того, що важливе тільки в одній, означеній ситуації чи є питанням тактики. Принципова політика полягає в тому, що послідовно прямуємо до однієї основної мети найуспішнішими, найпевнішими шляхами в усіх ситуаціях, при всіх змінах, не відступаючи від неї, здійснюючи той самий основний принцип.

  •  

 В нас тепер є один основний принцип, одна головна мета — Суверенна Соборна Українська Держава. До неї йдемо неухильно. А шлях наш — це шлях революційної визвольної боротьби. Він у нас єдиний тому, що він єдино певний, і єдино можливий.

  •  

 В усякій боротьбі і в усякій розумній політиці сенс полягає в тому, щоб, жертвуючи малими, частинами позиціями і вартостями, здобути головну мету. В цьому полягає всяка перемога, виграш. А пожертвувані, втрачені вартості — це ціна перемоги. Що більша мета, що тяжче змагання — то більші бувають жертви.

  •  

 Наша перемога — це перемога нашої ідеї, повне її здійснення. Другорядною справою є те, яку частину реалізуємо ми самі, яку — інші, а яку — спільно. Наш обов'язок — зробити самим найбільше, скільки стане наших сил, одночасно докласти старань, щоб і інші робили якнайбільше.

  •  

 Нашим природним середовищем стало вже змагання, змістом нашого життя — боротьба.

«Українська національна революція, а не тільки протирежимний резистанс» (1950)[ред.]

  •  

 Революційне змагання — це національна боротьба в площині духовності, культури, боротьба суспільно-політична й мілітарна, за повне знищення існуючого стану, його змісту й за побудову цілком нового, під кожним оглядом кращого стану, який відповідає потребам і бажанням українського народу.

  •  

 Хто будує на невластивих для нашого ґрунту світоглядових підвалинах, той, навіть при добрій волі й найкращих намаганнях, не поставить нічого тривкого, тільки помножить руїни.

  •  

 Без власної держави, без визволення, отже і без визвольної боротьби, Україна не може мати ані свободи, ані добробуту, ані якої-небудь тіні демократії.

  •  

 Якщо завтра на зміну большевизмові прийде інша форма російського імперіялізму, то він так само насамперед звернеться всіма своїми силами проти самостійности України, на її поневолення. Російський народ, як і досі, буде нести той імперіялізм, робитиме все, щоб тримати Україну в поневоленні.

  •  

 Чистий, незаплямлений крутійствами й компромісами зі злом український націоналізм вийде переможцем з важкого, але величного змагання проти сатанічної большевицької Москви. Він переможе, бо в ньому велика Правда української нації, згідно з Божими законами, життя народів і людей у свободі й справедливості.

«До питання основних кадрів національно-визвольної революції» (1953)[ред.]

  •  

 Творення, формування кадрів для визвольної боротьби — це і є найсуттєвіше, головне завдання цілого революційного процесу.

  •  

 Основна частина боротьби революційної організації з ворогом — це і є боротьба за душу людини, за ідейний вплив на цілий нарід, за поширення ідеї й концепції визвольної революції серед найширших мас народу, захоплення їх цією ідеєю і через це приєднання їх на бік визвольної боротьби.

  •  

 Ідеї українського націоналізму й героїчні подвиги революційної боротьби розбуджують глибоко приспані, сковані большевицькими дибами енергію і найвищі вартості козацьких нащадків.

Про Бандеру[ред.]

  •  

 Степан Бандера у свій час висунув три ставлення до не українців. Воно дуже просте. Є побратимське — для тих, хто разом з нами бореться за Україну незалежно від національності. Є толерантне — до тих людей, які живуть на тій землі, не протидіють нашій боротьбі, тому ми до них ставимось нормально, в Україні всім місця вистачить. Третя — ворожа, до тих, хто протидіє національно-визвольній боротьбі українського народу, а це в будь-якій державі, будь-який народ саме такі позиції і має.[1].

  Дмитро Ярош
  •  

 Звичайно, поляки мають право на свій погляд на українську історію. Так само, як і ми — на польську. Але з української сторони ніколи не було жодних зауважень щодо вшанування польських героїв, роль яких в історії України абсолютно негативна. До того ж Степан Бандера не має жодного стосунку до польсько-українського конфлікту. На той час він був у концтаборі.[2]

  Володимир В'ятрович
  •  

 Перш ніж кидати ярлики про «фашиствуючого Бандеру» та перш ніж говорити про «фашистів типу Бандери», ви хоч найменшу біографію Бандери в будь-якій енциклопедії відкрийте і прочитайте! Мужик відсидів у концтаборі Заксенхаузен з липня 1941 року по грудень 1944 роки! Це в тому самому Заксенхаузене, де вбили Якова Джугашвілі. Який фашист? Звідки фашист? Адже як тільки Бандера в липні проголосив «Акт відродження Української держави», він тут же опинився в концтаборі. І всю війну там просидів. Але коли німці його випустили в грудні 1944 року, тому що їм потрібно було спробувати взяти під себе УПА, яку ми також фарбуємо жирної чорною фарбою, він відмовився співпрацювати з німцями. Як він міг співпрацювати? У нього ж два брата були знищені в концтаборі Освенцим. Коли ви кричите, що Бандера мало не головний кат війни, ви запитайте: «де він це міг зробити?"» Так Єльцин одним розстрілом Білого дому знищив людей більше, ніж Бандера за все своє життя!

  Борис Миронов

Примітки[ред.]

  1. Мустафа Найем, Оксана Коваленко. Лідер Правого сектору Дмитро Ярош: Коли 80 % країни не підтримує владу, громадянської війни бути не може. Архів оригіналу за 2015-01-24. Процитовано 2014-02-04.
  2. Прощай Г. Московський проспект перейменували на Степана Бандери // Газета по-українськи. — 2016. — № 56 (1912) (12 лип.). — С. 4. (Столиця)

Джерела[ред.]