Іларіон (Огієнко)

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Огієнко
Stamp of Ukraine s789.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Іва́н Іва́нович Огіє́нко (церковне ім'я: Іларіон; 1882 — 1972) — український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог, дійсний член НТШ.

Цитати[ред.]

  •  

Для недержавного народу духова культура грає величезну ролю, бо власне нею він може перевищувати народ, що політично підбив його. З історії маємо немало прикладів, коли фізично сильніший народ підбивав собі народ із більшою духовою культурою, але довго володіти ним не міг, і духова культура завжди перемагає[1].

  •  

Мова — це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організовування. Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб… У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання. Мова — це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова — це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. І поки живе мова — житиме й народ, як національність. Не стане мови не стане й національності.[2][3][4]

  •  

Сьогодні, коли всі свідомі українські сили мусимо скупчити для здобуття щастя нашому Народові, мусять наші поети взяти в цьому найвидатнішу роль. Нехай власне вони вогненним своїм словом запалять нам народного духа, освітять нашу путь грядущу й повернуть народ до кращої долі.
Тематика чистої лірики потрібна нам на свято, а нас же, поки що, огортує тяжкий і суворий будень. Глибоко віримо, що багато з наших сучасних поетів, а серед них і соняшний Антонич, незабаром викрешуть і громадський вогонь, і щиро національні мотиви. Бо український поет найперше мусить бути патріотом-громадянином[5].

  •  

Уніатський період Почаївської друкарні… період її найбільшої слави, хоч і служила вона лише частині українського народу.[6]

  •  

…Петро І, а особливо катерина ІІ, завдали нашим монастирям такого болючого удару, ограбувавши їх дощенту, що він припинив культурну працю наших монастирів.[7]

  •  

Таким чином і в Україні, як то ми бачили і в інших європейських та слов'янських народів, реформація покликала до життя народню мову, як мову літературну. До того часу літературною мовою була в нас мова церковно-слов'янська, як у народів католицьких – латина. Це тільки з часу реформації прийнято в Україні мовою літературною живу народню мову, і стали вже нею писати книжки; до цієї доби не маємо ані одної книжки, писаної живою українською мовою.[8]«Українська церква. Том 1. Нариси з історії Української Православної Церкви».

  •  

Тільки духова культура творить правдиву національну еліту — духово міцну, етично здорову, в житті витривалу й національно карну[9].

  •  

Найтяжчий сум — то сум за волю,
Коли криваво серце плаче,
Коли душа вмирає з болю,
І слово губиться гаряче…[10]«На ріках вавилонських» (збірка «Легенди світу», розділ І «На волю з в'язниці життя»).

  •  

Й Пророки тужно душу рвали,
Крик серця нісся до Єгови:
«Хіба не вонні наші хвали,
Що Ти забув Свої нам мови?»[10]«На ріках вавилонських» (збірка «Легенди світу», розділ І «На волю з в'язниці життя»).

  •  

Подружжя жило, як в Сіоні,
І весело їм при роботі:
Щастить, мов в Єгови на лоні,
Як ділимо труд по охоті.[11]«Любов Сатану переможе!» (збірка «Легенди світу», розділ І «На волю з в'язниці життя»).

  •  

Й добився Нефтола розводу,
І в тузі звіщає дружині:
«Не вільно спинять свого роду,
Єговин наказ це людині!»[12]«Любов Сатану переможе!» (збірка «Легенди світу», розділ І «На волю з в'язниці життя»).

  •  

До мужа дружина припала,
Стражданням покрилося чоло:
«Єгові нехай буде хвала
Й за те, що Він дав нам, Нефтоло!»…[12]«Любов Сатану переможе!» (збірка «Легенди світу», розділ І «На волю з в'язниці життя»).

  •  

Зростає наш князь Юрій в силу,
І піняться горді бояри:
Будує Вкраїну князь милу,
А ті — коромоли та чвари.[13]«Незгода — то смерть» (збірка «Легенди світу», розділ І «На волю з в'язниці життя»).

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Іларіон. Легенди світу. — Париж: Видавництво «Наша культура», 1946. — 89 с.
  • Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова, Марія Томак, Ігор Сюндюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3


Bookmark-new.svg