Письменники вигадали подорожі у часі, та, виявляється, можна просто дозволити часу йти та помахати йому рукою.[1] — «Дім для Дома»
Я приношу їм все, що просять. Я все повертаю — хоч воно аніскілечки їм не потрібне. Так і життя іноді повертає те, що ти просиш. Теж, із жалю, як я повертаю людям сухі гілки. Просто думаю, ну нехай порадіють хоч трохи.[2] — «Дім для Дома»
Коли одне покоління мовчить, наступне врешті буде вигадувати – а ті, що прийдуть пізніше, можуть уже й не побачити різниці між правдою та брехнею.[3] — «Дім для Дома»
Все починалося наново. Тільки всередині все, мабуть, було в людей старе.[4] — «Дім для Дома»
Цей Бог любить тих, хто спершу обов'язково схибить.[5] — «Дім для Дома»
Це коли загубився в просторі й часі, тоді чіпляєшся за пожитки. Зберігаєш старі незручні туфлі, бо ці туфлі – твій дім, як чоботи – дім солдата.[6] — «Дім для Дома»
— А в Ірпені ти була?
— Була.
— А чому не розповідаєш про нього?
— Ну, там центральний парк гарний — я завжди про нього розповідаю. Парк в Ірпені такий ідеальний, знаєш, як рай у брошурах Свідків Єгови.[7] — З есе «Земля у чотирьох кадрах», розділ «4. Ірпінь».
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
