Перший вінок
«Перший вінок» — жіночий альманах, виданий коштом і заходом Наталії Кобринської і Олени Пчілки. Вийшов у 1887 у Львові, з друкарні Товариства імені Шевченка. Обсяг альманаху 464 сторінок. Альманах з'явився за активної допомоги Івана Франка.
Цитати про альманах[ред.]
Галичанка Наталія Кобринська перша написала Олені Пчілці з пропозицією разом редагувати альманах. «Це мало бути дуже ориґінальне видання: альманах із творів самих тільки авторок-жінок і на теми виключно з жіночого життя», — згадує Олена. Обидві жінки взяли на себе видавничі витрати. Зрештою, альманах мав успіх у Галичині, а в Києві його продавали в книгарнях[1]. — «Українські аристократки та аристократи: салонна романтика і культурне просвітництво у творчості Олени Пчілки» |
|||||
| — Ольга Полюхович |
Найпослідовніші феміністки виявилися й найпослідовнішими модерністками. Саме Леся Українка та Ольга Кобилянська найпотужніше заявили про модерністську переорієнтацію української культури. Жінки почали впливати на хід історії, ставати її творцями. Незворотні зміни принесла Перша світова війна. Коли чоловіки пішли воювати, жінки зайняли їхні робочі місця. І в повоєнний час уже не захотіли повертатися в хатній простір. Не випадково якраз у 1920-х змінився побут, звичаї та навіть мода: сукні й спідниці стали коротшими, щоб було зручніше користуватися міським транспортом[2]. — Зі статті «Як народився і зміцнів фемінізм в українській літературі» (2021) |
|||||
| — Віра Агеєва |
На сторінках «Першого вінка» представлені чільні літературні імена: Леся Українка, Олена Пчілка, Уляна Кравченко, Дніпрова Чайка... Кобринська виступала не лише як белетристка, а також і як авторка програмних статей. [...] Вона знов-таки стверджувала, що становище жінки є дзеркалом, у якому відбивається стан культури, рівень суспільних свобод. Усі теоретизування про інтелектуальну неспроможність жінки, спричинену її фізіологією, об'ємом мозку тощо, Кобринська вважає сміховинними[3]. |
|||||
| — Віра Агеєва |
Повість Ольги Драгоманової «Товаришки», уміщена в «Першому вінку», ґрунтувалася більше не на учнівському досвіді самої авторки, а на враженнях тієї-таки Кобринської, яка студіювала в Цюрихському університеті. Для Олени Пчілки, українофілки й активної діячки київської «Старої Громади», дуже важливим було питання про можливості долучити жінку до суспільної, громадської діяльності. Письменниця протиставляє в повісті двох персонажок, які пильною працею здобувають лікарський фах, і віддає свої симпатії Любі Калиновській, що повертається в Україну й не цурається спілкуватися з селянами, цікавиться етнографією. Натомість її подруга їде в імперський Петербург і поступово втрачає свою національну ідентичність[2]. — Зі статті «Як народився і зміцнів фемінізм в українській літературі» (2021) |
|||||
| — Віра Агеєва |
Уляна Кравченко підважує узвичаєну опозицію чоловіче як раціональне й жіноче як емоційне. Її персонажка робить вибір не за покликом серця, а у згоді з раціональним розмислом. Підтримує при виборах на посаду не свого нареченого, а гнаного вчителя-українофіла. Тобто утверджується здатність жінки обстоювати власні переконання й цінності. Для багатьох авторок «Першого вінка» емансипаційна ідеологія залишалася важливою впродовж усієї творчості[2]. — Зі статті «Як народився і зміцнів фемінізм в українській літературі» (2021) |
|||||
| — Віра Агеєва |
У повісті «Товаришки» (1887) Олени Пчілки, яка увійшла до «Першого вінка», порушено питання жіночої освіти та самореалізації. [...] У цій повісті відбито різницю поколінь: молодше покоління рішуче пориває з батьківським домом задля професійної реалізації, а батьків такий дух часу відверто лякає[1]. — «Українські аристократки та аристократи: салонна романтика і культурне просвітництво у творчості Олени Пчілки» |
|||||
| — Ольга Полюхович |
У своєму листі до Олени Пчілки від 1 жовтня 1885 року Кобринська подає власну візію видання: белетристика, «часть наукова про розвій і теперішній стан жіночого питання і жіночої освіти в цивілізованім світі», а також «біографії знатних жінок, бібліографія книжок про жіночу справу, звістки про працю жіночу, орнаментику, господарство, звичаї»[4]. — «Краса, контроль і праця у прозі Наталі Кобринської» |
|||||
| — Ірина Борисюк |
У цьому альманаху вміщено поетичні та прозові тексти Наталії Кобринської, Олени Пчілки, Уляни Кравченко (справжнє ім'я Юлія Шнайдер), Ганни Барвінок (Олександра Білозерська-Куліш), Лесі Українки, Дніпрової Чайки (Людмила Василевська-Березіна), Софії Окуневської, Людмили Старицької, Анни Павлик, Ольги Франко та інших. У передмові читаємо: «Наша книжка, се перший у нас голос, піднесений в справі жіночого питання. Важне се питання давно занимає уми самих передових людей в найбільш освічених краях Европи». Також у передмові зазначено, що ніхто краще від самих жінок не знає про їхні насущні питання[1]. — «Українські аристократки та аристократи: салонна романтика і культурне просвітництво у творчості Олени Пчілки» |
|||||
| — Ольга Полюхович |
У 1930-х Олена Теліга писала, що коли з’явився «Перший вінок», то наче «у високому мурі, що ділив тісне подвір’я жіночого життя від широкого світу, доступного тоді лише мужчинам, кілька сміливих жінок пробили вікна, крізь які можна було дивитися на цей світ і кидати тим, що в ньому, свої бажання й домагання». З дотепно сформульованим Вірджинією Вулф завданням — убивством генія домашнього вогнища — модерні письменниці впоралися цілком успішно[2]. — Зі статті «Як народився і зміцнів фемінізм в українській літературі» (2021) |
|||||
| — Віра Агеєва |
Центральними прозовими текстами «Першого вінка» стали повість Олени Пчілки «Товаришки» та оповідання Наталі Кобринської «Пані Шумінська». Це історії про те, як доньки кидали обжитий матерями домашній обшир. Однак побачені ніби в цілком різних перспективах, з погляду старшого та молодшого покоління. Для немолодої вже пані Шумінської клопоти про хатній затишок становили зміст усього життя: «Був то її дім, її цілий світ. Не бачила вона більше простору, лиш що з-за єго вікон, не вибігала гадкою поза єго стіни. В нім замикалося ціле її житє, вона нічого не бажала над те, що входило в його об’єм. Той дім, на вид такий тихий, був цілим її щастям, вистарчав їй у всім»[2]. — Зі статті «Як народився і зміцнів фемінізм в українській літературі» (2021) |
|||||
| — Віра Агеєва |
Як на 1887-й, рік виходу альманаху, проблематика «Товаришок» була такою новаторською й навіть екстравагантною, що Олена Пчілка визнала за потрібне дати «по мові передмову», запропонувати читачам власну інтерпретацію. «Мені хотілося, — писала вона, — подати для «Першого вінка» малюнок першого пориву нашого жіноцтва до світла, до визволення, коли воно, пробуджене свіжим повітрям, кинулось учитись, учитись, шукати в науці визволення думки»[2]. — Зі статті «Як народився і зміцнів фемінізм в українській літературі» (2021) |
|||||
| — Віра Агеєва |
Примітки[ред.]
- ↑ а б в Бунтарки, 2020, с. 73
- ↑ а б в г д е Як народився і зміцнів фемінізм в українській літературі
- ↑ Бунтарки, 2020, с. 17
- ↑ Бунтарки, 2020, с. 88
Джерела[ред.]
- Віра Агеєва, Ірина Борисюк, Оксана Пашко, Олена Пелешенко, Ольга Полюхович, Оксана Щур. Бунтарки: нові жінки і модерна нація. — Київ: 2020. — 368 с. — ISBN 978-617-7622-21-4
