Ганна Барвінок

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ганна Барвінок (Олександра Михайлівна Білозерська-Куліш)
Ганна Барвінок.2.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Га́нна Барві́нок (справжнє ім'я — Олекса́ндра Михай́лівна Білозе́рська-Кулі́ш; 5 травня (23 квітня) 1828, Борзна або хутір Мотронівка,  — 6 липня (23 червня) 1911, Мотронівка) — українська письменниця. Ще один псевдонім — А. Нечуй-Вітер. Дружина Пантелеймона Куліша, сестра Василя та Миколи Білозерських.

Цитати[ред.]

  •  

Боже!... Розів’ються садочки – a тебе, мій голубе, і не буде! Защебече соловейко, закує зозуля – a тебе, наш жалібнику, і не почуєм.... З якої ж сторони тебе, наше сонце, вітати? Їсти і пити не будем – тебе, сирітський наш батеньку, будем виглядати.... Хто ж промовить до нас душею, хто тихим своїм словом зжене тугу з нашого серця?... Ти у нас був старший од усіх, a як заговориш, то, мов, найменший брат. Річ твоя тиха, a корила собі всю Україну!... Не треба тобі ні рідних, ні хрещених діток, щоб одпокутовать тобі містечко на тім світі: ти сам собі спокутував страждучи по темних братах своїх[1]!... — З «Голосіння українок (по Шевченкові)», березень 1861 р. для часопису «Основа»

  •  

Не оглянулись ми, як ти уже й рушив на Божу дорогу... мов заря вечірняя покотилася – замаячила – геть, і – згасла! І жупана на тебе, як слід, не вложили, шапки з квіткою, як поводиться, не спорядили! Бояр, світилок не скликали, всього поїзда твого красного великого не зібрали. Весілля ти не мав і счастя не знав. Чи знали ж ми, що ти на годиночку у нас? «Оттак і так, – кажеш, – дітки, робіть...», a сам уже і у Божого порога[1]... — З «Голосіння українок (по Шевченкові)», березень 1861 р. для часопису «Основа»

  •  

...коли не доїхавши до Варшави, зробилась я письменницею, навіть Куліш похвалив мене за «Жидівського кріпака»[1]. — Зі «Споминів»

Про Ганну Барвінок[ред.]

  •  

За споминами Ганни Барвінок, свідомо літературну діяльність вона почала після наполегливих спонукань чоловіка у 1858 році – хоч за це українське читацтво щиро вдячне Пантелеймону Кулішу. До двох перших оповідань письменниці – «Лихо не без добра» та «Восени літо», надрукованих 1860 р. в альманасі «Хата», передмову написав її чоловік[1]. — Зі статті «Ганна Барвінок: Як мені не збожеволіть! Життя та кохання дружини Куліша» (2018)

  — Олександр Рудяченко
  •  

Кращі її оповідання належать і до кращих зразків українського письменства[1].

  Борис Грінченко

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg