Олена Пчілка
| Олена Пчілка | |
 | |
| Фото 1896 року | |
 Стаття у Вікіпедії | |
 Роботи у Вікіджерелах | |
 Медіафайли у Вікісховищі |
Оле́на Пчі́лка (справжнє ім'я Ольга Петрівна Косач) — українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка, феміністка.
Цитати
[ред.]Виростали ми під чином двох течій: української, |
Українська мова й, так би сказати, українська етнографія були нашою природженою течією. А полтавська людність в ті часи зберігала, звичайно, всі українські особливості ще значно краще, ніж тепер. Багато особливостей у мові, співі, убранні, в побиті, що їх уповні треба тепер пізнавати в книжках, — уся та «котляревщина», була тоді жива, свіжа[1]. — З автобіографічного нарису |
Цитати з творів
[ред.]Часто так і в нас буває:
хтось там судить, дорікає,
іншого займа;
а на себе озирнутись
та швиденько схаменутись,—
то цього нема! — «Котова наука»Буде гоже все
У тих діточок, що бояться
Сварки, бо несе
Тая сварка, всяке лихо!..
Треба так робить,
Щоб без сварки любо й тихо
Діткам в світі жить! — «Дітвора»Бажання ясне — мислити, творити,
Живиться силою думок цілющих
І правду й боротьбу благословити! — Три вірша я знайшла в альбомі вашім, 1927Не дай Господь дожить до того,
Щоб віру щиру загубить,
Позбуться пориву святого,
Руками думку задавить. — До Кобзаря, 1907Не мавши надії, не варто і жити,
Не варто тим світом нудить! — Надіє, вернися!Забудь мене Забудь мене!
Нехай гадання
Про долю спільную минуть;
Як жаль тобі твого дрімання,
То маєш краще знов заснуть!
Не будеш більше вагуватись,
Чи так, чи так тобі іти!
Пора сказать, пора дознатись,
Що край мене не встоїш ти!
Нехай в очах блищить у тебе
Сльоза перед розстанням сим;
Розвагу знайдеш задля себе
Ти у житті твоїм яснім!
Хай і моєму серцю тяжко
Сказать тобі: навік прощай!
Нехай і так, нехай і важко,
А серцеві не потурай!
Та й нащо серця додавати!
Воно той вирок не схибне!
Так, буде твердо він лунати,
Мій заповіт: забудь мене! — «Забудь мене Забудь мене!...»Нехай моя додолу ще не пада сила!
Нехай на любу Україну надивлюсь, –
Мій погляд променем святим палає;
Нехай з братами ще я словом поділюсь,
Хай пісня тая ще по світу погуляє — «Минула молодість…»Се – понижати свою народну гадку, обрікавши її стояти вічно лиш на одному ступені первісному! І коли так судить об мові, то треба теж саме розважати й у всьому: значить, і хисту національного не треба розвивать, – ні музики, нічого, – нехай буде все тільки на ступені первіснонародному; значить, і науки не посувать досить того світогляду, який має наш простий чоловік! Се ж нісенітниця! З таким націоналізмом можна тільки закиснути на місці... Ну, бери елементи народні, не цурайся їх, але у творі з них якомога ширшу, кращу будову – і се піде на користь тому ж самому народові! Нащо ж одрізнять його непереступною лінією від інтелігенції, котра пішла вперед? — слова героїні повісті "Товаришки" Люби Калиновської
Замість червоних корогов
Високо знятих, лиш червона кров
Річками всюди сумними тече,
Стражденне серце тугою пече...
«Яка краса – відродження країни!»
Яка печаль – надій сумні руїни!.. — «Червоні корогви», 1918 р.Нащо — коли краси доба минула —
Та іскорка життя й краси свінула!
То смерть зловісним усміхом сміється... — сонет «Остання квітка», написаний невдовзі по смерті дочки Лесі Українки
Докази її лунали так рішуче, що пан Микола не перечив їй майже ні одним словом, слухав мовчки, хіба що прикінці жінчиної мови тяжко зітхав; але зітхання, хоч і тяжке, не єсть мова, значить останнє слово зоставалося за панею[2]. — «Біла кицька» (1901) |
Тут у пані зірвалося слово зовсім-таки не салонне, одначе дуже, дуже вживане в тих сторонах, і то не тільки в мужицтві, а навіть і між панами, звичайно, коли розмовляється отак в інтимному гурті. Притім, ви ж бачили, що пані була тяжко вражена, а тут уже людині не до вибору слів, — вони самі звідкись беруться[4]. — «Артишоки» (1908) |
Про освіту
[ред.]Одно з найбільш болючих питань, для нас, українців, є шкільне питання, питання життя або смерті українського народу... Кожна окрема людина, тим більше кожен народ, має загальнолюдське право розгортати свої природні національні сили, має право вчитись у своїй національній школі [5]
Про мову
[ред.]Слово! річ то велика, святая,
Слово – то мудрости промінь,
Слово – то думка людськая.[6]Але з українською течією, чи власне з українським словом, починала боротьбу, з самого ж таки нашого дитинства, течія московська... Коли починалося вчитись грамоти, тоді вже рішуче й безповоротно переходилося на мову московську, бо й не було книжки української до вчіння [7]
Не так – весняним жайворонком у полі
Українська мова тепер залуна
І гомоном вільним по всьому роздолі,
По всій Україні озветься вона — Рідна моваБагато перешкод, що маємо яко наслідок нашого давнього рабства під тягарем обскурантизму або й хоч культури, та деспотичної, що вгашала нашого національного духа, не давала нам розвивати як слід нашу багату, могутню мову [8]
...там, де сеї мови мені досить, я нею обхожуся, – а де мені сеї мови буває замало, я тим не в’яжу собі руки. І добираю «творю» (скажу власне – кую) собі ширшу мову» [9] — в листі до Омеляна Огоновського
Просимо ж не цуратися нас, бо не подоба цуратися свого рідного слова! Воно любе, як материна ласка! ... тішимося тим, що нам довелося говорити з українськими дітьми, українським словом, в українському часопису. Бажаємо, щоб те слово знайшло щирий привіт! [10] — звернення до юних читачів першого числа журналу «Молода Україна»
“І все ж таки – нове життя бере своє! Все ж таки та думка про законне право краєвої української мови, думка, що була кинута між кращими українськими людьми, як добре зерно в добру ріллю, не вмерла, не затоптана ворожими ступнями. Вона жива і пробиває собі путь під світлом і теплом насталої волі [11]
Про дітей
[ред.]«Так, я настояща Ніобея. Которе доростає — погибає.Ніобеєю тілько діло було краще, бо і діти її покаменіли на смерть, і вона сама закаменіла, нічого не почуваючи. А з нами іначе! Леся терпить, тобто мовчить і думає, що я не бачу її мук всякого рода, що я навіть не чую, а єї стан фізичний лучче бачу, ніж вона сама. Вона, може, ще трохи надіється на вилічення, а я не надіюсь ні крихти, — всі ці паліативи — це одна мана і скорботна процедура, довга, марудна, тягнуча жили і з слабої, і з цілої сім’ї»[12]
Діти – се наш дорогий скарб, се – наша надія, се – молода Україна. Чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, – се багато залежить
від виховання [13]дитина переживає почуття розпачливої туги за тим безпосереднім дитячим світосприйманням, де не було ніяких упереджень і умовностей… У цю чисту дитячу душу треба ґрунтовно закласти духовні, етичні, естетичні начала, вагу яких важко переоцінити [14]
Про власну творчість
[ред.]Оповідань автобіографічних я зовсім не писала, але в основі кожного оповідання, чи великого, чи маленького, лежить якийсь дійсний факт [15]
Бачу, що не бути мені з моїми «творами» (се слово наші критики завжди пришпилюють кавичками) еге ж не бути мені з моїми творами пророчицею нігде, а найпаче в своєму царстві, чи то пак княжестві київському — з листа до дочки Лесі, 1888 р.
Про її творчість
[ред.]Ви перші і, як кажу, поки що одні тільки можете нам дати широкий роман на тлі соціально-політичних змагань і борб тої зароджуючоїся української інтелігенції, котрої такі живі зразки видно і в «Світлі [добра і любові]», і в «Чаді»[16]
— Іван Франко ...Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву, живу конверзацію освічених людей. Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно вміють підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства – годі.[17]
— Іван Франко У сьогоденних тривогах, пошуках себе як нації Олена Пчілка з нами і за нас. Там, усе ще далеко попереду, на видноколах революційного поступування – реально зрима Вона: простягає нам руки, кличе за собою. Хай кожен побачить її не зганьблений жодним чорним наклепом світосяйний, поривний образ. Хай почують її натужний голос благословенні юнки, духом розквітлі жінки, матері України[18]
— Григорій Аврахов Драматургія Олени Пчілки на сьогодні належить архівам, а не читачам. Щасливими винятками стали тільки ті драми, про видання яких подбала сама авторка.[19]
— Раїса Тхорук
Якраз прочитав першу половину «Чаду» – дуже гарна, живо написана річ.[20] |
|||||
Лист від 4 січня 1886 року. | |||||
| — Іван Франко |
Мушу Вам сказати, що наші галицькі редактори великі прихильники і хвалителі Вашої музи, особливо ж Ваших оповідань, іменно за той свіжий тон і за ті ясні кольори, які світяться з кожної строчки Вашої – щоб Вашим же словом сказати «вельми зграбненької» прози. І справді, мов на свіжо розцвітаючій луці оддихаєш, так якось любо стає, читаючи Ваші оповідання, а коли де-не-де Ви й сатиру підпускаєте, то й вона така ж делікатна, мила та зграбна, мов та вода погожа в гарячу днину.[20] |
|||||
Лист від 4 січня 1886 року. | |||||
| — Іван Франко |
Про неї
[ред.]Олена Пчілка була ворогом муштрування дітей, надуживання дорослих примусом, наказом у стосунках з дітьми, говорячи, що така суворість дорослих з дітьми «пригашає» дух. Так Олена Пчілка уміла сполучати у відносинах з членами своєї родини ніжність, жартівливість і пестощі з неухильним виконанням обов’язків. І тому, коли вчила когось зі своїх дітей чогось (рідної чи чужої мови тощо), то ставила великі вимоги, а водночас за різні дитячі пустощі й провини не карала[21] — наймолодша донька
— Ісидора Косач-Борисова Мати — ні, це занадто велика фігура, занадто складна, занадто значна її роля і її місце в житті не лише всіх нас, особливо ж Лесі, а в цілому українському житті, і не з моєю кебетою писати про неї в цілому об’ємі її значення для української культури. Скажу лише, що розумніших за неї людей я знала мало, а, може, й зовсім не знала[22] — донька
— Ольга Косач-Кривинюк
Вона була по-материнському невсипущо-працьовита і по-чоловічому, як на свій час, освічена. Збирала пилок пізнання з найкращих квіток світових і несла до українського вулика мед солодкий, а часом і гіркий, національного прозріння... Недарма ж узяла собі за псевдонім назву трудолюбної комахи. Олена Пчілка... [23] |
...Українські націоналісти 1930-х років не оцінили Пчілку належно. Статус батька сучасного націоналізму лишився Міхновському, Пчілку згадують лише як матір Лесі Українки[24]
— Марта Богачевська-Хом'як Коли згадаєш Ольгу Петрівну Косачеву, то все стає в уяві гарна постать з прекрасними очима, тісно затисненими устами й виразом твердої непохитної волі та ясного розуму. Розум і воля справді виявились в усій її діяльності, кермувала усім її і особистим і громадянським життям: вона не знала компромісу, мала певні переконання і велику мужність, щоб їх ясно й рішуче висловлювати. Усе життя вона любила український народ і віддано йому служила своїм різким словом… [25]
— Софія Русова Розмовляти з Оленою Пчілкою було завжди дуже цікаво. Великий життєвий досвід, широке знання як нашої, так і чужої літератури, загальна освіченість, а головне – глибока переконаність у тому, що вона боронить, захоплювали слухача [26]
— Юрій Тищенко Ольга Косачева, всією своєю діяльністю, а була вона дуже різнородна, належала якраз до цього типу жінок-мужчин, з твердим характером, невгнутими переконаннями [27]
— Дмитро Донцов Олена Пчілка й Наталя Кобринська заклали основи іншої традиції, в якій не було ні чоловічих псевдонімів, ні чоловіків-оповідачів, ні загалом спроби імітувати чоловічий голос. Завдяки цим авторкам у 80-х роках в українській літературі прозвучав інтелігентний жіночий голос, а разом з ним феміністична ідея [28]
— Соломія Павличко Звісно, літературного хисту їй, як і багатьом в роду Драгоманових, не бракувало, але головне, що до останнього подиху провадило цю жінку по життю, була служба не музам, а зовсім іншим богам, яких, за браком ліпших дефініцій, можемо, за Д. Андрєєвим, назвати «духом-народоповодирем» і навіть, не виключено, «демоном великодержавности». І якщо вже з кимось її порівнювати за місцем і роллю в нашій історії, то таки не з дочкою, а з братом, Михайлом Драгомановим: обоє вони діячі одного типу — харизматичні інтелектуали-проповідники. [29]
— Оксана Забужко
Виноски
[ред.]- 1 2 Бунтарки, 2020, с. 60
- ↑ Бунтарки, 2020, с. 65
- ↑ Бунтарки, 2020, с. 68
- ↑ Бунтарки, 2020, с. 69
- ↑ Пчілка О. У справі національної освіти /Олена Пчілка // Рідний край. – 1906. – № 21. – С. 4.
- ↑ Маловідомі сторінки з життєпису Олени Пчілки // Слово і Час. — 2005. — № 10. — С. 66.Этот шаблон использует устаревший параметр «название». Пожалуйста, отредактируйте эту статью, заменив «название» на «заглавие».
- ↑ Шляхетні українки, 2004, с. 7
- ↑ Пчілка О. Доповідь про іноземні впливи на українську мову (рукопис) // Відділ рукописних фондів. — Ф. 28, од. зб. 159.
- ↑ Огоновський О. Історія літератури руської (української). Український вільний університет. Філологічний факультет. Українське літературознавство. – Львів, 1891. – Фотопередрук О. Горбачова. – Вип. 9. – Ч. III, 1–2. Вік XIX (Проза). – Мюнхен, 1992. – 1343 с.
- ↑ Від редакції // Молода Україна. – 1908. –№ 1. – С.1–2.
- ↑ Пчілка Олена Українізація шкіл / Олена Пчілка // Газета Гадячского земства. – 1917. – № 83. – С. 1–2.
- ↑ Шляхетні українки, 2004, с. 21
- ↑ Пчілка Олена. Спогади про Михайла Драгоманова //Олена Пчілка.Твори. – К.: Дніпро, 1988. – С.498-554.
- ↑ Пчілка Олена. Праця виховальна. – Відділ рукописів Інституту літератури НАН України. – Фонд 28. – Од. зб. 191. – 5 арк.
- ↑ Мікула О. Творчість Олени Пчілки і фольклор: монографія / передмова В. Івашківа / О. Мікула. – Ужгород : Ґражда, 2011. – 312 с.
- ↑ Франко І. Лист до Олени Пчілки від 04.01.1886 p. // Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Київ : Наукова думка, 1976–1986. Т.49 С.10.
- ↑ Франко І. Лист до Олени Пчілки від 04.01.1886 p. // Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Київ : Наукова думка, 1976–1986. Т.49 С.10.
- ↑ Аврахов Г. Олена Пчілка: барви особистості і феномен духу / Г. Аврахов // Дзвін. – 1993. – № 10-12. – С. 140-144.
- ↑ Р. Тхорук КОМЕДІЯ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ «СВІТОВА РІЧ»:ТЕМАТИЧНО-СТРУКТУРНІ ЗМІЩЕННЯ
- 1 2 4.01.1886 р. До Олени Пчілки. Іван Франко. Енциклопедія життя і творчості. Процитовано 21 грудня 2020.
- ↑ Косач-Борисова Ізидора. Спогади про Олену Пчілку. //Українська культура. 1966. № 1. С 27-28
- ↑ Косач-Кривинюк О. Звягельський період Лесиного життя // Леся Українка: Хронологія життя і творчості. — Нью-Йорк, 1970. — С. 36
- ↑ Шляхетні українки, 2004, с. 6
- ↑ Богачевська-Хом'як М. Білим по білому: Жінки в громадському житті України, 1884-1939. - К.: Либідь, 1995. -С. 61.
- ↑ Софія Русова. Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косачева – 1849-1930) / Славні дочки України-Русі. – Літопис Голготи України. – Т.4. – Львів: Сполом, 1999. – С. 171.
- ↑ Софія Русова. Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косачева – 1849-1930) / Славні дочки України-Русі. – Літопис Голготи України. – Т.4. – Львів: Сполом, 1999. – С. 171.
- ↑ Донцов, Д. Мати Лесі Українки (Олена Пчілка) / Д. Донцов // Донцов Д. Дві літератури нашої доби / Д. Донцов. – Репринт. відтворення вид. 1958 р. – Львів, 1991.
- ↑ Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі / Соломія Павличко. – К. : Либідь, 1999. – 448 с, , с. 69-70
- ↑ Забужко О. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. – 2-е вид., виправл. – К.: Факт, 2007. – 640 с.; іл.. – (Сер. «Висока полиця»). с.66
Література
[ред.]- Пчілка Олена Твори / Олена Пчілка ; [упоряд., авт. передмови і приміток Н. О. Вишневська]. – К. : Дніпро, 1988. – 583 с
- Олена Пчілка - дітям. Видавництво: Апріорі, 2015. - 76 с. ISBN: 9786176292647
- Віра Агеєва, Ірина Борисюк, Оксана Пашко, Олена Пелешенко, Ольга Полюхович, Оксана Щур. Бунтарки: нові жінки і модерна нація. — Київ: 2020. — 368 с. — ISBN 978-617-7622-21-4
- Хорунжий Юрій. Шляхетні українки. — Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2004. — 208 с.