Олена Пчілка

Матеріал з Вікіцитат
Олена Пчілка
Фото 1896 року
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Оле́на Пчі́лка (справжнє ім'я Ольга Петрівна Косач) — українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка, феміністка.

Цитати[ред.]

  •  

Виростали ми під чином двох течій: української,
простонародної і російської, панської. Українська течія – се було наше природнє оточення з найменших літ: се були наші няньки, вся наша двірська челядь і її діти, та й вся гадяцька й повітова людність, що мала взаємини з нашою сім'єю чи нашим двором[1]. — З автобіографічного нарису

  •  

Українська мова й, так би сказати, українська етнографія були нашою природженою течією. А полтавська людність в ті часи зберігала, звичайно, всі українські особливості ще значно краще, ніж тепер. Багато особливостей у мові, співі, убранні, в побиті, що їх уповні треба тепер пізнавати в книжках, — уся та «котляревщина», була тоді жива, свіжа[1]. — З автобіографічного нарису

Цитати з творів[ред.]

  •  

Часто так і в нас буває:
хтось там судить, дорікає,
іншого займа;
а на себе озирнутись
та швиденько схаменутись,—
то цього нема!«Котова наука»

  •  

Буде гоже все
У тих діточок, що бояться
Сварки, бо несе
Тая сварка, всяке лихо!..
Треба так робить,
Щоб без сварки любо й тихо
Діткам в світі жить!«Дітвора»

  •  

Бажання ясне — мислити, творити,
Живиться силою думок цілющих
І правду й боротьбу благословити!Три вірша я знайшла в альбомі вашім, 1927

  •  

Не дай Господь дожить до того,
Щоб віру щиру загубить,
Позбуться пориву святого,
Руками думку задавить.До Кобзаря, 1907

  •  

Не мавши надії, не варто і жити,
Не варто тим світом нудить!Надіє, вернися!

  •  

Забудь мене Забудь мене!
Нехай гадання
Про долю спільную минуть;
Як жаль тобі твого дрімання,
То маєш краще знов заснуть!
Не будеш більше вагуватись,
Чи так, чи так тобі іти!
Пора сказать, пора дознатись,
Що край мене не встоїш ти!
Нехай в очах блищить у тебе
Сльоза перед розстанням сим;
Розвагу знайдеш задля себе
Ти у житті твоїм яснім!
Хай і моєму серцю тяжко
Сказать тобі: навік прощай!
Нехай і так, нехай і важко,
А серцеві не потурай!
Та й нащо серця додавати!
Воно той вирок не схибне!
Так, буде твердо він лунати,
Мій заповіт: забудь мене!«Забудь мене Забудь мене!...»

  •  

Нехай моя додолу ще не пада сила!
Нехай на любу Україну надивлюсь, –
Мій погляд променем святим палає;
Нехай з братами ще я словом поділюсь,
Хай пісня тая ще по світу погуляє«Минула молодість…»

  •  

Се – понижати свою народну гадку, обрікавши її стояти вічно лиш на одному ступені первісному! І коли так судить об мові, то треба теж саме розважати й у всьому: значить, і хисту національного не треба розвивать, – ні музики, нічого, – нехай буде все тільки на ступені первіснонародному; значить, і науки не посувать досить того світогляду, який має наш простий чоловік! Се ж нісенітниця! З таким націоналізмом можна тільки закиснути на місці... Ну, бери елементи народні, не цурайся їх, але у творі з них якомога ширшу, кращу будову – і се піде на користь тому ж самому народові! Нащо ж одрізнять його непереступною лінією від інтелігенції, котра пішла вперед?слова героїні повісті "Товаришки" Люби Калиновської

  •  

Замість червоних корогов
Високо знятих, лиш червона кров
Річками всюди сумними тече,
Стражденне серце тугою пече...
«Яка краса – відродження країни!»
Яка печаль – надій сумні руїни!..«Червоні корогви», 1918 р.

  •  

Нащо — коли краси доба минула —
Та іскорка життя й краси свінула!
То смерть зловісним усміхом сміється...сонет «Остання квітка», написаний невдовзі по смерті дочки Лесі Українки

  •  

Докази її лунали так рішуче, що пан Микола не перечив їй майже ні одним словом, слухав мовчки, хіба що прикінці жінчиної мови тяжко зітхав; але зітхання, хоч і тяжке, не єсть мова, значить останнє слово зоставалося за панею[2]. — «Біла кицька» (1901)

  •  

Се річ загальна, дух часу: дворянство, дякуючи всьому, ослабло, воно не може більше держатися в замкнутих границях свого стану, воно мусить дедалі все більше давати місце елементу... елементу прийшлому, так званій аристократії грошей[3]. — «Артишоки» (1908)

  •  

Тут у пані зірвалося слово зовсім-таки не салонне, одначе дуже, дуже вживане в тих сторонах, і то не тільки в мужицтві, а навіть і між панами, звичайно, коли розмовляється отак в інтимному гурті. Притім, ви ж бачили, що пані була тяжко вражена, а тут уже людині не до вибору слів, — вони самі звідкись беруться[4]. — «Артишоки» (1908)

Про освіту[ред.]

  •  

Одно з найбільш болючих питань, для нас, українців, є шкільне питання, питання життя або смерті українського народу... Кожна окрема людина, тим більше кожен народ, має загальнолюдське право розгортати свої природні національні сили, має право вчитись у своїй національній школі [5]

Про мову[ред.]

  •  

Але з українською течією, чи власне з українським словом, починала боротьбу, з самого ж таки нашого дитинства, течія московська... Коли починалося вчитись грамоти, тоді вже рішуче й безповоротно переходилося на мову московську, бо й не було книжки української до вчіння [6]

  •  

Не так – весняним жайворонком у полі
Українська мова тепер залуна
І гомоном вільним по всьому роздолі,
По всій Україні озветься вонаРідна мова

  •  

Багато перешкод, що маємо яко наслідок нашого давнього рабства під тягарем обскурантизму або й хоч культури, та деспотичної, що вгашала нашого національного духа, не давала нам розвивати як слід нашу багату, могутню мову [7]

  •  

...там, де сеї мови мені досить, я нею обхожуся, – а де мені сеї мови буває замало, я тим не в’яжу собі руки. І добираю «творю» (скажу власне – кую) собі ширшу мову» [8]в листі до Омеляна Огоновського

  •  

Просимо ж не цуратися нас, бо не подоба цуратися свого рідного слова! Воно любе, як материна ласка! ... тішимося тим, що нам довелося говорити з українськими дітьми, українським словом, в українському часопису. Бажаємо, щоб те слово знайшло щирий привіт! [9]звернення до юних читачів першого числа журналу «Молода Україна»

  •  

“І все ж таки – нове життя бере своє! Все ж таки та думка про законне право краєвої української мови, думка, що була кинута між кращими українськими людьми, як добре зерно в добру ріллю, не вмерла, не затоптана ворожими ступнями. Вона жива і пробиває собі путь під світлом і теплом насталої волі [10]

Про дітей[ред.]

  •  

«Так, я настояща Ніобея. Которе доростає — погибає.Ніобеєю тілько діло було краще, бо і діти її покаменіли на смерть, і вона сама закаменіла, нічого не почуваючи. А з нами іначе! Леся тер­пить, тобто мовчить і думає, що я не бачу її мук всякого рода, що я навіть не чую, а єї стан фізичний лучче бачу, ніж вона сама. Вона, може, ще трохи надіється на вилічення, а я не надіюсь ні крихти, — всі ці паліативи — це одна мана і скорботна процедура, довга, марудна, тягнуча жили і з слабої, і з цілої сім’ї»[11]

  •  

Діти – се наш дорогий скарб, се – наша надія, се – молода Україна. Чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, – се багато залежить
від виховання [12]

  •  

дитина переживає почуття розпачливої туги за тим безпосереднім дитячим світосприйманням, де не було ніяких упереджень і умовностей… У цю чисту дитячу душу треба ґрунтовно закласти духовні, етичні, естетичні начала, вагу яких важко переоцінити [13]

Про власну творчість[ред.]

  •  

Оповідань автобіографічних я зовсім не писала, але в основі кожного оповідання, чи великого, чи маленького, лежить якийсь дійсний факт [14]

  •  

Бачу, що не бути мені з моїми «творами» (се слово наші критики завжди пришпилюють кавичками) еге ж не бути мені з моїми творами пророчицею нігде, а найпаче в своєму царстві, чи то пак княжестві київськомуз листа до дочки Лесі, 1888 р.

Про її творчість[ред.]

  •  

Ви перші і, як кажу, поки що одні тільки можете нам дати широкий роман на тлі соціально-політичних змагань і борб тої зароджуючоїся української інтелігенції, котрої такі живі зразки видно і в «Світлі [добра і любові]», і в «Чаді»[15]

  Іван Франко
  •  

...Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву, живу конверзацію освічених людей. Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно вміють підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства – годі.[16]

  Іван Франко
  •  

У сьогоденних тривогах, пошуках себе як нації Олена Пчілка з нами і за нас. Там, усе ще далеко попереду, на видноколах революційного поступування – реально зрима Вона: простягає нам руки, кличе за собою. Хай кожен побачить її не зганьблений жодним чорним наклепом світосяйний, поривний образ. Хай почують її натужний голос благословенні юнки, духом розквітлі жінки, матері України[17]

  — Григорій Аврахов
  •  

Драматургія Олени Пчілки на сьогодні належить архівам, а не читачам. Щасливими винятками стали тільки ті драми, про видання яких подбала сама авторка.[18]

  — Раїса Тхорук
  •  

Якраз прочитав першу половину «Чаду» – дуже гарна, живо написана річ.[19]

 

Лист від 4 січня 1886 року.

  Іван Франко
  •  

Мушу Вам сказати, що наші галицькі редактори великі прихильники і хвалителі Вашої музи, особливо ж Ваших оповідань, іменно за той свіжий тон і за ті ясні кольори, які світяться з кожної строчки Вашої – щоб Вашим же словом сказати «вельми зграбненької» прози. І справді, мов на свіжо розцвітаючій луці оддихаєш, так якось любо стає, читаючи Ваші оповідання, а коли де-не-де Ви й сатиру підпускаєте, то й вона така ж делікатна, мила та зграбна, мов та вода погожа в гарячу днину.[19]

 

Лист від 4 січня 1886 року.

  Іван Франко

Про неї[ред.]

  •  

Олена Пчілка була ворогом муштрування дітей, надуживання дорослих примусом, наказом у стосунках з дітьми, говорячи, що така суворість дорослих з дітьми «пригашає» дух. Так Олена Пчілка уміла сполучати у відносинах з членами своєї родини ніжність, жартівливість і пестощі з неухильним виконанням обов’язків. І тому, коли вчила когось зі своїх дітей чогось (рідної чи чужої мови тощо), то ставила великі вимоги, а водночас за різні дитячі пустощі й провини не карала[20]наймолодша донька

  — Ісидора Косач- Борисова
  •  

Мати — ні, це занадто велика фігура, занадто складна, занадто значна її роля і її місце в житті не лише всіх нас, особливо ж Лесі, а в цілому українському житті, і не з моєю кебетою писати про неї в цілому об’ємі її значення для української культури. Скажу лише, що розумніших за неї людей я знала мало, а, може, й зовсім не знала[21]донька

  — Ольга Косач-Кривинюк
  •  

Вона була по-материнському невсипущо-працьовита і по-чоловічому, як на свій час, освічена. Збирала пилок пізнання з найкращих квіток світових і несла до українського вулика мед солодкий, а часом і гіркий, національного прозріння... Недарма ж узяла собі за псевдонім назву трудолюбної комахи. Олена Пчілка... [22]

  •  

...Українські націоналісти 1930-х років не оцінили Пчілку належно. Статус батька сучасного націоналізму лишився Міхновському, Пчілку згадують лише як матір Лесі Українки[23]

  Марта Богачевська-Хом'як
  •  

Коли згадаєш Ольгу Петрівну Косачеву, то все стає в уяві гарна постать з прекрасними очима, тісно затисненими устами й виразом твердої непохитної волі та ясного розуму. Розум і воля справді виявились в усій її діяльності, кермувала усім її і особистим і громадянським життям: вона не знала компромісу, мала певні переконання і велику мужність, щоб їх ясно й рішуче висловлювати. Усе життя вона любила український народ і віддано йому служила своїм різким словом… [24]

  Софія Русова
  •  

Розмовляти з Оленою Пчілкою було завжди дуже цікаво. Великий життєвий досвід, широке знання як нашої, так і чужої літератури, загальна освіченість, а головне – глибока переконаність у тому, що вона боронить, захоплювали слухача [25]

  — Юрій Тищенко
  •  

Ольга Косачева, всією своєю діяльністю, а була вона дуже різнородна, належала якраз до цього типу жінок-мужчин, з твердим характером, невгнутими переконаннями [26]

  Дмитро Донцов
  •  

Олена Пчілка й Наталя Кобринська заклали основи іншої традиції, в якій не було ні чоловічих псевдонімів, ні чоловіків-оповідачів, ні загалом спроби імітувати чоловічий голос. Завдяки цим авторкам у 80-х роках в українській літературі прозвучав інтелігентний жіночий голос, а разом з ним феміністична ідея [27]

  Соломія Павличко
  •  

Звісно, літературного хисту їй, як і багатьом в роду Драгоманових, не бракувало, але головне, що до останнього подиху провадило цю жінку по життю, була служба не музам, а зовсім іншим богам, яких, за браком ліпших дефініцій, можемо, за Д. Андрєєвим, назвати «духом-народоповодирем» і навіть, не виключено, «демоном великодержавности». І якщо вже з кимось її порівнювати за місцем і роллю в нашій історії, то таки не з дочкою, а з братом, Михайлом Драгомановим: обоє вони діячі одного типу — харизматичні інтелектуали-проповідники. [28]

  Оксана Забужко

Виноски[ред.]

  1. а б Бунтарки, 2020, с. 60
  2. Бунтарки, 2020, с. 65
  3. Бунтарки, 2020, с. 68
  4. Бунтарки, 2020, с. 69
  5. Пчілка О. У справі національної освіти /Олена Пчілка // Рідний край. – 1906. – № 21. – С. 4.
  6. Шляхетні українки, 2004, с. 7
  7. Пчілка О. Доповідь про іноземні впливи на українську мову (рукопис) // Відділ рукописних фондів. — Ф. 28, од. зб. 159.
  8. Огоновський О. Історія літератури руської (української). Український вільний університет. Філологічний факультет. Українське літературознавство. – Львів, 1891. – Фотопередрук О. Горбачова. – Вип. 9. – Ч. III, 1–2. Вік XIX (Проза). – Мюнхен, 1992. – 1343 с.
  9. Від редакції // Молода Україна. – 1908. –№ 1. – С.1–2.
  10. Пчілка Олена Українізація шкіл / Олена Пчілка // Газета Гадячского земства. – 1917. – № 83. – С. 1–2.
  11. Шляхетні українки, 2004, с. 21
  12. Пчілка Олена. Спогади про Михайла Драгоманова //Олена Пчілка.Твори. – К.: Дніпро, 1988. – С.498-554.
  13. Пчілка Олена. Праця виховальна. – Відділ рукописів Інституту літератури НАН України. – Фонд 28. – Од. зб. 191. – 5 арк.
  14. Мікула О. Творчість Олени Пчілки і фольклор: монографія / передмова В. Івашківа / О. Мікула. – Ужгород : Ґражда, 2011. – 312 с.
  15. Франко І. Лист до Олени Пчілки від 04.01.1886 p. // Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Київ : Наукова думка, 1976–1986. Т.49 С.10.
  16. Франко І. Лист до Олени Пчілки від 04.01.1886 p. // Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Київ : Наукова думка, 1976–1986. Т.49 С.10.
  17. Аврахов Г. Олена Пчілка: барви особистості і феномен духу / Г. Аврахов // Дзвін. – 1993. – № 10-12. – С. 140-144.
  18. Р. Тхорук КОМЕДІЯ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ «СВІТОВА РІЧ»:ТЕМАТИЧНО-СТРУКТУРНІ ЗМІЩЕННЯ
  19. а б 4.01.1886 р. До Олени Пчілки. Іван Франко. Енциклопедія життя і творчості. Процитовано 21 грудня 2020.
  20. Косач-Борисова Ізидора. Спогади про Олену Пчілку. //Українська культура. 1966. № 1. С 27-28
  21. Косач-Кривинюк О. Звягельський період Лесиного життя // Леся Українка: Хронологія життя і творчості. — Нью-Йорк, 1970. — С. 36
  22. Шляхетні українки, 2004, с. 6
  23. Богачевська-Хом'як М. Білим по білому: Жінки в громадському житті України, 1884-1939. - К.: Либідь, 1995. -С. 61.
  24. Софія Русова. Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косачева – 1849-1930) / Славні дочки України-Русі. – Літопис Голготи України. – Т.4. – Львів: Сполом, 1999. – С. 171.
  25. Софія Русова. Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косачева – 1849-1930) / Славні дочки України-Русі. – Літопис Голготи України. – Т.4. – Львів: Сполом, 1999. – С. 171.
  26. Донцов, Д. Мати Лесі Українки (Олена Пчілка) / Д. Донцов // Донцов Д. Дві літератури нашої доби / Д. Донцов. – Репринт. відтворення вид. 1958 р. – Львів, 1991.
  27. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі / Соломія Павличко. – К. : Либідь, 1999. – 448 с, , с. 69-70
  28. Забужко О. Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. – 2-е вид., виправл. – К.: Факт, 2007. – 640 с.; іл.. – (Сер. «Висока полиця»). с.66



Література[ред.]

  1. Пчілка Олена Твори / Олена Пчілка ; [упоряд., авт. передмови і приміток Н. О. Вишневська]. – К. : Дніпро, 1988. – 583 с
  2. Олена Пчілка - дітям. Видавництво: Апріорі, 2015. - 76 с. ISBN: 9786176292647
  • Віра Агеєва, Ірина Борисюк, Оксана Пашко, Олена Пелешенко, Ольга Полюхович, Оксана Щур. Бунтарки: нові жінки і модерна нація. — Київ: 2020. — 368 с. — ISBN 978-617-7622-21-4
  • Хорунжий Юрій. Шляхетні українки. — Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2004. — 208 с.

Зовнішні посилання[ред.]