Теліга Олена Іванівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олена Теліга
Теліга О.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Оле́на Іва́нівна Телі́га (з дому: Шовгенова або Шовгеніва; 1906–1942) — українська поетеса, літературна критикиня, діячка української культури.

Цитати[ред.]

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


Б[ред.]

  •  

Бо ми лише жінки. У нас душа криниця
З якої ви п’єте: змагайся і кріпись[1]!

В[ред.]

  • Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, та там, де треба - я тверда й сувора.("Сучасникам").
  • Вмій сказати «ні» коли від тебе вимагають сказати — «так».
  •  

Все обернеться в дійсність і можливість:
Нам буде сонцем кожний кущ і камінь.
У ці хвилини — гострі і щасливі[2]!

«Поворот»

Д[ред.]

  • Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності і силі народу.
  • Для того щоб вміти бачити справжнє обличчя велетнів, людям, що можуть стикатися з ними, — треба бодай трохи піднятися до їх рівня.

Ж[ред.]

  • Життя кружляє на вузькій межі нових поривів, таємничих кличів, І видаються зайві і чужі давно знайомі речі і обличчя.("Лист" Л.Мосендзові)
  • «Жінка-товариш» має переважно так мало жіночості, що — викликаючи пошану — ніколи не викликає любові й адорації.

З[ред.]

  • Змагайся і шукай! Вдивляйся
В очі пристрастей і зречень!

К[ред.]

  • Кожний вистріл всередині нації є найліпшою музикою для серця ворога, є для нього більшою радістю, ніж власний цільний вистріл, бо то є завжди музика, якої диригентом є він сам.

Л[ред.]

  • Любити свою справу понад усе, дивитися на неї як на саме життя, віддаватися їй з радістю — цю велику правду зрозуміли добре нації, що ростуть і міцніють на наших очах, — Італія і Німеччина.

Н[ред.]

  • Не бійся днів заплутаних вузлом, ночей безсонних, очманілих ранків. Хай ріже час лице - добром і злом! Хай палять серце - найдрібніші ранки! ("Напередодні").
  • Ненавидь і люби -
І варто буде жити чи вмирати!

П[ред.]

  • Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання — стати батьками майбутнього своєї нації.
  • Помиляється той, хто бачить мужність у цинізмі і брутальності супроти жінок.

Т[ред.]

  • Тільки тим дана перемога,
Хто й у болі сміятись зміг!
  • Ті, що стоять… у підніжжі недосяжної вежі або, ще ліпше, — вигідно лежать коло неї, ніколи не в стані побачити її найвищого шпиля.
  • Ті, що тужили за романтикою, не раз не розуміли цілої її сили. Ті ж, що її нищили, розуміли ту силу у всій її могутній загрозливості і — власне тому — нищили.

У[ред.]

  • У творця нового життя — великі пристрасті і почування, за які варто віддати життя.

Х[ред.]

  • Хто готує себе лише на те, щоб впрягтися до плуга, завжди матиме погоничів.

Я[ред.]

А вони спинятися не звикли.
Не завжди у глибоких водах
Відшукаєш непорушне дно.
  • Я руці, що била, — не пробачу,
Не для мене переможний бич.

Про Олену Телігу[ред.]

  •  

Коли ж героїчний чин підносить смертну жінку до недосяжного колективові рівня творчих сил національного життя, то її постать якоюсь мірою зливається в наших очах із поетичним образом самої Нації і править за часткове втілення ідеальних рис всенародної душі[1].

  Володимир Державин
  •  

Смерть «смертної жінки» Олени Теліги заступила її життя, так часто буває з поетами, рідше – з поетесами. Закатована у Бабиному Яру. Непідтверджена, але поширювана чутка про напис, видряпаний на стіні камери на Короленка, 33: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга» – і тризуб угорі. Висока патетика, якої не цурається і поезія Теліги. Один із уважних її читачів побачив, як поетка протягом життя намагається стати подібною до тієї, що говорить у її віршах. Вона нею зрештою стала якраз у мить пострілу в яру. «Лицар між українськими поетесами»[1]. — З есею «Олена Теліга»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

За життя у неї не вийшло жодної книжки, її поетична спадщина – тридцять вісім віршів. Збірка «Душа на сторожі» 1946 року – хибкий машинодрук на шістнадцять сторінок і передмовою в тональності некролога, двадцять один вірш. За рік була книжка «Прапори духа». Так і сформувався корпус текстів Олени Теліги. Тридцять вісім віршів, шістнадцять есе, шістдесят із чимось листів, одне оповідання. І статус класичного поета[1]. — З есею «Олена Теліга»

  — Ганна Улюра
  •  

Уже передмова до «Душі насторожі» звела сприйняттєві ґратки щодо її творів. Там ішлося про поступове усвідомлення авторкою себе як частини українського світу і української революції. Відтоді поезію Теліги читають як поезію ідентичності, фіксуючи в творах біографічні етапи: от юна петербуржанка, яка не знає і слова українською, от дівчина закохується у постреволюційний Київ, от молода жінка потрапляє в середовище українських націоналістів у Празі й Варшаві, от вона веде активну роботу з національною свідомістю в окупованому Києві[1]. — З есею «Олена Теліга»

  — Ганна Улюра
  •  

Читати вірші Теліги (навіть найліричніше й найінтимніші) як етапи біографії дуже просто (і продуктивно, треба сказати). Кожен її твір присвячений конкретній ситуації і людині, кожен – репліка в якійсь розмові. Це природно для полемічних есе. які вона писала, але те саме стосується й віршів. «Життя» – триває бесіда з Василем Куриленком, «Чоловікові» – відлунює діалог із Михайлом Телігою, вірші-розмови з Дмитром Донцовим, із Олегом Ольжичем, із Наталкою Лівицькою-Холодною тощо[1]. — З есею «Олена Теліга»

  — Ганна Улюра
  •  

Найповторюванішу цитату Теліги читають як поетичне передбачення своєї смерті та оберіг для близьких у небезпеці, повне злиття приватного переживання і публічного іміджу. «Щоб бог зіслав мені найбільший дар: / Гарячу смерть – не зимне умирання»[3]. — З есею «Олена Теліга»

  — Ганна Улюра
  •  

Теліга насправді працює з очевидними адресними посланнями. Її образна система дуже проста – але тому й багатозначна, як той вогонь, що спалахує в кожному її вірші і в кожному має свій зміст і сенс. Полум’яні межі, корабель у заграві пожеж, обійми полум’яного ранку, пам'ять малює вогнем, посмертні свічі, день і душа мерехтять, як пломінь, любов горить лампадою[2]... — З есею «Олена Теліга»

  — Ганна Улюра

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]


Bookmark-new.svg