Теліга Олена Іванівна
| Олена Теліга | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Роботи у Вікіджерелах
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
Оле́на Іва́нівна Телі́га (з дому: Шовгенова або Шовгеніва; 1906–1942) — українська поетеса, літературна критикиня, діячка української культури.
Цитати[ред.]
|
# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я |
А[ред.]
А я поцілунком теплим |
Б[ред.]
В[ред.]
- Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, та там, де треба - я тверда й сувора.("Сучасникам").
- Вмій сказати «ні» коли від тебе вимагають сказати — «так».
Все обернеться в дійсність і можливість: |
В сотах меду золотом прозорим |
Д[ред.]
- Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності і силі народу.
- Для того щоб вміти бачити справжнє обличчя велетнів, людям, що можуть стикатися з ними, — треба бодай трохи піднятися до їх рівня.
Ж[ред.]
- Життя кружляє на вузькій межі нових поривів, таємничих кличів, І видаються зайві і чужі давно знайомі речі і обличчя.("Лист" Л.Мосендзові)
- «Жінка-товариш» має переважно так мало жіночості, що — викликаючи пошану — ніколи не викликає любові й адорації.
З[ред.]
- Змагайся і шукай! Вдивляйся
- В очі пристрастей і зречень!
І[ред.]
І що це буде зустріч, - чин, екстаза? |
К[ред.]
- Кожний вистріл всередині нації є найліпшою музикою для серця ворога, є для нього більшою радістю, ніж власний цільний вистріл, бо то є завжди музика, якої диригентом є він сам.
Л[ред.]
- Любити свою справу понад усе, дивитися на неї як на саме життя, віддаватися їй з радістю — цю велику правду зрозуміли добре нації, що ростуть і міцніють на наших очах, — Італія і Німеччина.
Н[ред.]
- Не бійся днів заплутаних вузлом, ночей безсонних, очманілих ранків. Хай ріже час лице - добром і злом! Хай палять серце - найдрібніші ранки! ("Напередодні").
- Ненавидь і люби -
- І варто буде жити чи вмирати!
П[ред.]
- Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання — стати батьками майбутнього своєї нації.
- Помиляється той, хто бачить мужність у цинізмі і брутальності супроти жінок.
Т[ред.]
- Тільки тим дана перемога,
- Хто й у болі сміятись зміг!
- Ті, що стоять… у підніжжі недосяжної вежі або, ще ліпше, — вигідно лежать коло неї, ніколи не в стані побачити її найвищого шпиля.
- Ті, що тужили за романтикою, не раз не розуміли цілої її сили. Ті ж, що її нищили, розуміли ту силу у всій її могутній загрозливості і — власне тому — нищили.
У[ред.]
- У творця нового життя — великі пристрасті і почування, за які варто віддати життя.
Х[ред.]
- Хто готує себе лише на те, щоб впрягтися до плуга, завжди матиме погоничів.
Я[ред.]
- Я — вогонь, я — вихор,
- А вони спинятися не звикли.
- Не завжди у глибоких водах
- Відшукаєш непорушне дно.
- Я руці, що била, — не пробачу,
- Не для мене переможний бич.
Про Олену Телігу[ред.]
| — Володимир Державин |
Смерть «смертної жінки» Олени Теліги заступила її життя, так часто буває з поетами, рідше – з поетесами. Закатована у Бабиному Яру. Непідтверджена, але поширювана чутка про напис, видряпаний на стіні камери на Короленка, 33: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга» – і тризуб угорі. Висока патетика, якої не цурається і поезія Теліги. Один із уважних її читачів побачив, як поетка протягом життя намагається стати подібною до тієї, що говорить у її віршах. Вона нею зрештою стала якраз у мить пострілу в яру. «Лицар між українськими поетесами»[2]. — З есею «Олена Теліга»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» |
|||||
| — Ганна Улюра |
За життя у неї не вийшло жодної книжки, її поетична спадщина – тридцять вісім віршів. Збірка «Душа на сторожі» 1946 року – хибкий машинодрук на шістнадцять сторінок і передмовою в тональності некролога, двадцять один вірш. За рік була книжка «Прапори духа». Так і сформувався корпус текстів Олени Теліги. Тридцять вісім віршів, шістнадцять есе, шістдесят із чимось листів, одне оповідання. І статус класичного поета[2]. — З есею «Олена Теліга» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Уже передмова до «Душі насторожі» звела сприйняттєві ґратки щодо її творів. Там ішлося про поступове усвідомлення авторкою себе як частини українського світу і української революції. Відтоді поезію Теліги читають як поезію ідентичності, фіксуючи в творах біографічні етапи: от юна петербуржанка, яка не знає і слова українською, от дівчина закохується у постреволюційний Київ, от молода жінка потрапляє в середовище українських націоналістів у Празі й Варшаві, от вона веде активну роботу з національною свідомістю в окупованому Києві[2]. — З есею «Олена Теліга» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Читати вірші Теліги (навіть найліричніше й найінтимніші) як етапи біографії дуже просто (і продуктивно, треба сказати). Кожен її твір присвячений конкретній ситуації і людині, кожен – репліка в якійсь розмові. Це природно для полемічних есе. які вона писала, але те саме стосується й віршів. «Життя» – триває бесіда з Василем Куриленком, «Чоловікові» – відлунює діалог із Михайлом Телігою, вірші-розмови з Дмитром Донцовим, із Олегом Ольжичем, із Наталкою Лівицькою-Холодною тощо[2]. — З есею «Олена Теліга» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Найповторюванішу цитату Теліги читають як поетичне передбачення своєї смерті та оберіг для близьких у небезпеці, повне злиття приватного переживання і публічного іміджу. «Щоб бог зіслав мені найбільший дар: / Гарячу смерть – не зимне умирання»[4]. — З есею «Олена Теліга» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Теліга насправді працює з очевидними адресними посланнями. Її образна система дуже проста – але тому й багатозначна, як той вогонь, що спалахує в кожному її вірші і в кожному має свій зміст і сенс. Полум’яні межі, корабель у заграві пожеж, обійми полум’яного ранку, пам'ять малює вогнем, посмертні свічі, день і душа мерехтять, як пломінь, любов горить лампадою[3]... — З есею «Олена Теліга» |
|||||
| — Ганна Улюра |
Примітки[ред.]
- ↑ Новий довідник (українська мова, українська література) 6-е видання [автор розділу укр. мова М. Радишевська, автор розділу укр. література О.Гудзенко] .- Київ: Казка, 2009.-864с.[718]c. ISBN 978-966-8055-08-9
- ↑ а б в г д е Ніч на Венері, 2020, с. 251
- ↑ а б Ніч на Венері, 2020, с. 253
- ↑ Ніч на Венері, 2020, с. 252
Джерела[ред.]
- Антологія української поезії.-Лондон:Вид-во Спілки Української Молоді у Великій Британії,1957.-С.432, 434, 444.
- Українська афористика Х-ХХ ст. Під загальною редакцією Івана Драча та Володимира Черняка. — К., Видавничий центр «Просвіта», 2001
- Ганна Улюра. Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві. — Київ: ArtHuss, 2020. — 464 с. — ISBN 978-617-7799-43-5
