Перейти до вмісту

Теліга Олена Іванівна

Матеріал з Вікіцитат
Олена Теліга
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Оле́на Іва́нівна Телі́га (з дому: Шовгенова або Шовгеніва; 1906–1942) — українська поетеса, літературна критикиня, діячка української культури.

Цитати

[ред.]

# А Б В Г Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я


  •  

А я поцілунком теплим
М'яким мов дитячий сміх,
Згашу полум'яне пекло
В очах і думках твоїх[1]"Відповідь"Лірична героїня-слабка, чуйна жінка, по-дитячому вразлива.

  •  

Бо ми лише жінки. У нас душа криниця
З якої ви п’єте: змагайся і кріпись[2]!

  • Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, та там, де треба - я тверда й сувора.("Сучасникам").
  • Вмій сказати «ні» коли від тебе вимагають сказати — «так».
  •  

Все обернеться в дійсність і можливість:
Нам буде сонцем кожний кущ і камінь.
У ці хвилини — гострі і щасливі[3]!

«Поворот»
  •  

В сотах меду золотом прозорим
Мед думок розтоплених лежить,
А душа вклоняється просторам
І землі за світлу пам'ять - жить![1]"Літо"Інтимне почуття переростає в любов до всього живого, до самого себе

  • Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності і силі народу.
  • Для того щоб вміти бачити справжнє обличчя велетнів, людям, що можуть стикатися з ними, — треба бодай трохи піднятися до їх рівня.
  • Життя кружляє на вузькій межі нових поривів, таємничих кличів, І видаються зайві і чужі давно знайомі речі і обличчя.("Лист" Л.Мосендзові)
  • «Жінка-товариш» має переважно так мало жіночості, що — викликаючи пошану — ніколи не викликає любові й адорації.
  • Змагайся і шукай! Вдивляйся
В очі пристрастей і зречень!
  •  

І що це буде зустріч, - чин, екстаза?
Чи дотик смерті на одну хвилину?
душа дозріє, сповниться відразу
Подвійним смаком - меду і полину[1]"Неповторне свято"

  •  

І в нашій літературі хотілося б поставити авторам це питання: якими ж ви прагнете нас бачити? Хотілося б відшукати тип жінки, найбільш відповідний нашій добі.
Але в хаосі жіночих типів нашого письменства нема майже ні одного окресленого, живого і дійсно позитивного образу. [4]зі статті "Якими нас прагнете" написаної у Варшаві, вперше надрукованої у "Віснику", жовтень 1935.]

  •  

І тоді, коли наша література, зокрема поезія, за останні десятиліття пішла наперед велетенським кроком, жіночі типи в ній залишилися незмінні, лише трішечки підмальовані на більш модні кольори. Є це — 1) жінка-рабиня і 2) жінка-вамп. Обидва, не дивлячись на свою нібито протилежність, властиво кажучи, є тим самим типом жінки, що з'являється лише джерелом хвилевої насолоди й увигіднення життя в найпримітивнішому розумінні того слова. І рабиня, і "вамп" виключають пошану до жінки.
Є, щоправда, і третя відміна: різка, енергійна, позбавлена сентименту, "жінка-товариш". Але ця відміна має переважно так мало жіночости, що — викликаючи пошану — ніколи не викликає любови й адорації. [4]зі статті "Якими нас прагнете" написаної у Варшаві, вперше надрукованої у "Віснику", жовтень 1935.]

  • Кожний вистріл всередині нації є найліпшою музикою для серця ворога, є для нього більшою радістю, ніж власний цільний вистріл, бо то є завжди музика, якої диригентом є він сам.
  • Любити свою справу понад усе, дивитися на неї як на саме життя, віддаватися їй з радістю — цю велику правду зрозуміли добре нації, що ростуть і міцніють на наших очах, — Італія і Німеччина.
  • Не бійся днів заплутаних вузлом, ночей безсонних, очманілих ранків. Хай ріже час лице - добром і злом! Хай палять серце - найдрібніші ранки! ("Напередодні").
  • Ненавидь і люби -
І варто буде жити чи вмирати!
  • Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання — стати батьками майбутнього своєї нації.
  •  

Погірдливе, позбавлене пошани і чомусь, зненавидженої нашими авторами, ніжности, відношення до жінки, як до "сонної весталки", або до тієї, що дає лише "хвилевий шал", понижує, розслаблює і ломить порив до справді великого і справді мужеського в самого мужчини. Найліпшим доказом того є факт, що якраз в тих країнах, де мужчина є найбільшим мужчиною — в англосаксонців — розвинена найбільша пошана до жінки і в суспільнім житті, і в літературі.
Помиляється той, хто бачить мужність в цинізмі і брутальності супроти жінок. Найбільш мужні і брутальні в боротьбі мужчини — герої Лондона, Кіплінґа, Моґама, Ґолсворти не соромляться виявити найглибшу любов і ніжність до жінки і самі прагнуть мати від неї правдиве, сильне почуття. Бо лише чергове захоплення, або "хвилевий шал" — для них є чимось тим, що понижує їхню мужеську гідність. [4]зі статті "Якими нас прагнете" написаної у Варшаві, вперше надрукованої у "Віснику", жовтень 1935.]

  • Тільки тим дана перемога,
Хто й у болі сміятись зміг!
  • Ті, що стоять… у підніжжі недосяжної вежі або, ще ліпше, — вигідно лежать коло неї, ніколи не в стані побачити її найвищого шпиля.
  • Ті, що тужили за романтикою, не раз не розуміли цілої її сили. Ті ж, що її нищили, розуміли ту силу у всій її могутній загрозливості і — власне тому — нищили.
  • У творця нового життя — великі пристрасті і почування, за які варто віддати життя.
  • Хто готує себе лише на те, щоб впрягтися до плуга, завжди матиме погоничів.
А вони спинятися не звикли.
Не завжди у глибоких водах
Відшукаєш непорушне дно.
  • Я руці, що била, — не пробачу,
Не для мене переможний бич.

Про Олену Телігу

[ред.]
  •  

Коли ж героїчний чин підносить смертну жінку до недосяжного колективові рівня творчих сил національного життя, то її постать якоюсь мірою зливається в наших очах із поетичним образом самої Нації і править за часткове втілення ідеальних рис всенародної душі[2].

  Володимир Державин
  •  

Смерть «смертної жінки» Олени Теліги заступила її життя, так часто буває з поетами, рідше – з поетесами. Закатована у Бабиному Яру. Непідтверджена, але поширювана чутка про напис, видряпаний на стіні камери на Короленка, 33: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга» – і тризуб угорі. Висока патетика, якої не цурається і поезія Теліги. Один із уважних її читачів побачив, як поетка протягом життя намагається стати подібною до тієї, що говорить у її віршах. Вона нею зрештою стала якраз у мить пострілу в яру. «Лицар між українськими поетесами»[2]. — З есею «Олена Теліга»//«Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві»

  Ганна Улюра
  •  

За життя у неї не вийшло жодної книжки, її поетична спадщина – тридцять вісім віршів. Збірка «Душа на сторожі» 1946 року – хибкий машинодрук на шістнадцять сторінок і передмовою в тональності некролога, двадцять один вірш. За рік була книжка «Прапори духа». Так і сформувався корпус текстів Олени Теліги. Тридцять вісім віршів, шістнадцять есе, шістдесят із чимось листів, одне оповідання. І статус класичного поета[2]. — З есею «Олена Теліга»

  — Ганна Улюра
  •  

Уже передмова до «Душі насторожі» звела сприйняттєві ґратки щодо її творів. Там ішлося про поступове усвідомлення авторкою себе як частини українського світу і української революції. Відтоді поезію Теліги читають як поезію ідентичності, фіксуючи в творах біографічні етапи: от юна петербуржанка, яка не знає і слова українською, от дівчина закохується у постреволюційний Київ, от молода жінка потрапляє в середовище українських націоналістів у Празі й Варшаві, от вона веде активну роботу з національною свідомістю в окупованому Києві[2]. — З есею «Олена Теліга»

  — Ганна Улюра
  •  

Читати вірші Теліги (навіть найліричніше й найінтимніші) як етапи біографії дуже просто (і продуктивно, треба сказати). Кожен її твір присвячений конкретній ситуації і людині, кожен – репліка в якійсь розмові. Це природно для полемічних есе. які вона писала, але те саме стосується й віршів. «Життя» – триває бесіда з Василем Куриленком, «Чоловікові» – відлунює діалог із Михайлом Телігою, вірші-розмови з Дмитром Донцовим, із Олегом Ольжичем, із Наталкою Лівицькою-Холодною тощо[2]. — З есею «Олена Теліга»

  — Ганна Улюра
  •  

Найповторюванішу цитату Теліги читають як поетичне передбачення своєї смерті та оберіг для близьких у небезпеці, повне злиття приватного переживання і публічного іміджу. «Щоб бог зіслав мені найбільший дар: / Гарячу смерть – не зимне умирання»[5]. — З есею «Олена Теліга»

  — Ганна Улюра
  •  

Теліга насправді працює з очевидними адресними посланнями. Її образна система дуже проста – але тому й багатозначна, як той вогонь, що спалахує в кожному її вірші і в кожному має свій зміст і сенс. Полум’яні межі, корабель у заграві пожеж, обійми полум’яного ранку, пам'ять малює вогнем, посмертні свічі, день і душа мерехтять, як пломінь, любов горить лампадою[3]... — З есею «Олена Теліга»

  — Ганна Улюра
  •  

Це було покоління джазу. Вона писала щось легке, лірику. Це надзвичайно музична поетка. Але з часом її поезії стали жорсткішими. Тон, ритм змінився від вальсу до танго. Її поезія, як й Олега Ольжича і Богдана-Ігоря Антонича мають зсув в ідеологію тогочасного покоління Праги.[6]

  Ростислав Семків
  •  

Теліга – приклад сильної жінки в історії літератури. В українській літературі, у кожному її періоді, є постать сильної жінки. Це літературний факт. Жінки і пишуть, і висловлюються поза літературою, мають сильний характер, відіграють важливу роль у політичному житті, перетворюються у своєрідну легенду.[6]

  Ростислав Семків

Примітки

[ред.]
  1. Новий довідник (українська мова, українська література) 6-е видання [автор розділу укр. мова М. Радишевська, автор розділу укр. література О.Гудзенко] .- Київ: Казка, 2009.-864с.[718]c. ISBN 978-966-8055-08-9
  2. а б в г д е Ніч на Венері, 2020, с. 251
  3. а б Ніч на Венері, 2020, с. 253
  4. а б в Теліга, Олена. "Якими нас прагнете?." Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис.–К.: Вид-во ім. О. Теліги (1999): 85-97.
  5. Ніч на Венері, 2020, с. 252
  6. а б Надія Ковальчук. Ростислав Семків про сильних жінок в українській літературі, Читомо (17.08.2016)

Джерела

[ред.]