Іларіон (Огієнко)
Іван Огієнко | |
Стаття у Вікіпедії | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Медіафайли у Вікісховищі |
Іва́н Іва́нович Огіє́нко (церковне ім'я: Іларіон; 1882 — 1972) — український вчений, митрополит (від 1944), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог, дійсний член НТШ.
Цитати
[ред.]Для недержавного народу духова культура грає величезну ролю, бо власне нею він може перевищувати народ, що політично підбив його. З історії маємо немало прикладів, коли фізично сильніший народ підбивав собі народ із більшою духовою культурою, але довго володіти ним не міг, і духова культура завжди перемагає[1]. |
Мова — це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організовування. Мова — душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб… У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання. Мова — це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова — це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. І поки живе мова — житиме й народ, як національність. Не стане мови не стане й національності.[2][3][4] |
Сьогодні, коли всі свідомі українські сили мусимо скупчити для здобуття щастя нашому Народові, мусять наші поети взяти в цьому найвидатнішу роль. Нехай власне вони вогненним своїм словом запалять нам народного духа, освітять нашу путь грядущу й повернуть народ до кращої долі. |
Уніатський період Почаївської друкарні… період її найбільшої слави, хоч і служила вона лише частині українського народу.[6] |
…Петро І, а особливо катерина ІІ, завдали нашим монастирям такого болючого удару, ограбувавши їх дощенту, що він припинив культурну працю наших монастирів.[7] |
Таким чином і в Україні, як то ми бачили і в інших європейських та слов'янських народів, реформація покликала до життя народню мову, як мову літературну. До того часу літературною мовою була в нас мова церковно-слов'янська, як у народів католицьких – латина. Це тільки з часу реформації прийнято в Україні мовою літературною живу народню мову, і стали вже нею писати книжки; до цієї доби не маємо ані одної книжки, писаної живою українською мовою.[8] — «Українська церква. Том 1. Нариси з історії Української Православної Церкви». |
Тільки духова культура творить правдиву національну еліту — духово міцну, етично здорову, в житті витривалу й національно карну[9]. |
Й добився Нефтола розводу, |
До мужа дружина припала, |
Примітки
[ред.]- ↑ Екстракт 150(1), 2009, с. 971
- ↑ Релігійно-філософська думка України кінця ХІХ – початку ХХ століття
- ↑ Виставка на тему: «День української писемності та мови» (Наукова бібліотека НУВГП)
- ↑ Виставка до Дня української писемності та мови (Національна академія державного управління при Президентові України)
- ↑ Екстракт 150(1), 2009, с. 976
- ↑ Василь Верига. Нариси з історії України … С. 110
- ↑ Огієнко І. Українська церква.— К.: Україна, 1993.— 284 с.— C. 87. ISBN 5-319-01166-0
- ↑ Огієнко Іларіон. Українська церква. Том 1. Нариси з історії Української Православної Церкви. — Прага: Видавництво Юрія Тищенка, 1942. — С. 172
- ↑ Екстракт 150(1), 2009, с. 970
- ↑ а б Легенди світу, 1946, с. 12
- ↑ Легенди світу, 1946, с. 15
- ↑ а б Легенди світу, 1946, с. 16
- ↑ Легенди світу, 1946, с. 36
Джерела
[ред.]- Іларіон. Легенди світу. — Париж: Видавництво «Наша культура», 1946. — 89 с.
- Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова, Марія Томак, Ігор Сюндюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3