Барчук Мирослава Анатоліївна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Барчук Мирослава Анатоліївна
Myroslava.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Миросла́ва Барчу́к (нар. 1968) — українська журналістка та телеведуча, лауреатка премії імені Ґонґадзе.

Цитати[ред.]

  •  

Я ставлюсь до всіх політиків обережно й упереджено[1]

  •  

Що ж до самоцензури в хорошому сенсі слова, то я керуюся принципом не нашкодити суспільству і не скандалізувати суспільство.[1]

  •  

…ми зустрілись із Вахтангом Кіпіані й згадали, як у 1990 разом брали участь у Революції на граніті. Я запитала Вахтанга: пам’ятаєш, тоді нам здавалось, що ось-ось, рукою подати, і ми змінимо історію. Чи уявляв ти тоді, що ми будемо бачитися з тобою на тому ж Майдані ще тридцять років? У двадцять років ми й гадки не мали, що дорослішання — тривалий процес, який не перестрибнути. Його можна долати стрибками, але за ці стрибки, я вважаю, ми платимо зависоку ціну. За стрімкий рух до нової цивілізаційної ідентичності, до нового світоглядного поля ми платимо тисячами загиблих на війні.[1]

  •  

Культура — це також форма протесту проти неуцтва людей, які називаються політичною елітою.[1]

  •  

І ось тут я хочу сказати про лукаву мудрість, яка є чи не найефективнішою зброєю в інформаційній війні. «Правда посередині» — це добре прикриття, але в більшості випадків правда там, де правда.
Відомий дисидент радянського режиму, Володимир Буковський, в’язень радянських таборів, який після висилки з СРСР оселився у Великій Британії і все життя там прожив, говорив, що посередині між великою брехнею радянської пропаганди та істиною найчастіше знаходиться не що інше як брехня.
Адам Міхнік один з натхненників польської Солідарності, засновник і головний редактор «Газети Виборчої» каже так: «Правда не лежить посередині, вона лежить там, де лежить і немає сенсу говорити про два рівнозначні табори, якщо є табір, що хоче знищити демократію або твою країну, і той, що прагне її захистити».
Недавно ми говорили з письменницею і історикинею Оленою Стяжкіною, і вона процитувала чудову думку Блаженного Августина: що зло не має онтологічної природи. Воно займає місця, які є порожніми. Це ніби газ, що заповнює простір, який є вільним від добра. В цьому сенсі нерозрізнення добра і зла це є порожнеча, яку заповнює зло.
Як на мене, ця метафора добре ілюструє те, що відбувалось з українськими медіа і загалом із суспільством впродовж останніх кількох десятиліть.[2]З виступу на Львівському Медіа Форумі 26 серпня 2021 року.

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg