Федун Петро Миколайович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук
FA gold ukr.png Ця стаття належать до вибраних цитат україномовного розділу Вікіцитат
Петро Федун-«Полтава»
Петро Федун-Полтава.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Петро Миколайович Федун-«Полтава» (1919–1951) — член ОУН, керівник Головного осередку пропаганди Проводу ОУН.

Цитати[ред.]

Публікації[ред.]

  •  

Патріотизм мусить проявлятися не тільки в охоті зложити життя в жертві за національні ідеали, але й в охоті щоденною тяжкою працею здобути щораз нові позиції, творити щораз нові вартости.[1]«Про ще один героїзм» (1943)

  •  

Історія не складається тільки з великих подій і великих людей. Вони надають їй засадничий тон.[1]«Про ще один героїзм» (1943)

  •  

Прагнення до волі і самостійности, висока народна честь, що не допустить, над собою глумитися, вірність заповітам предків зродили нас, українських повстанців, зродили нашу Українську Повстанчу Армію.[2]«За честь, за життя!» (січень 1945)

  •  

Цілі, за які велася війна, були виразно імперіялістичні. Правлячі кліки держав першого табору хотіли силою здобути «життєвий простір» шляхом, звичайно, поневолення других народів, шляхом вирвання скорше загарбаних територій у держав другого табору. Правлячі ж кліки держав другого табору боронили свого імперіялістичного дотеперішнього стану посідання не без надії в результаті війни цей стан таким самим шляхом побільшити. <…> Водночас кожна з воюючих «великодержав» намагалася знайти якусь «ідею», виставити якийсь ідейний прапор, щоб за нього заховати своє хижацьке, імперіялістичне обличчя. Гітлерівська Німеччина створила для поневолених собою народів концепцію «Нової Европи», а потім ідею «оборони европейської культури» перед «варварським Сходом». Західні аліянти визначили як ціль війни, що в неї вони зв'язалися, оборону «демократії», «оборону правопорядку в світі» перед наступом «нацизму», «диктатури». Разом з ними взялися боронити «демократію» й большевики.[3]«Про програмові постанови ІІІ-го НВЗ ОУН» (січень 1946)

  •  

Не може ж український націоналізм нести народові капіталізму, коли народ цього капіталізму не хоче, вважає його кроком назад, у порівнянні з тим, що він має навіть сьогодні.[4]«Про програмові постанови ІІІ-го НВЗ ОУН» (січень 1946)

  •  

Ідеєю безклясового суспільства ми протиставляємося капіталістичному світови з його експлуататорськими капіталістичними клясами та большевицькій системі з її новою експлуататорською клясою большевицьких вельмож.[4]«Про програмові постанови ІІІ-го НВЗ ОУН» (січень 1946)

  •  

Борючись за незалежну українську державу, ми боремося тільки за здійснення українським народом тих прав, якими вже давно користується величезна більшість народів світу, і які (права) вже давно визнано природними правами кожного народу. До речі, наша боротьба є законною боротьбою навіть з точки зору большевицьких законів: конституція СССР забезпечує за кожним народом право на вільний вихід із складу СССР.[5]«Хто такі бандерівці та за що вони борються» (1948)

  •  

Усі народи, в тому числі російський та польський народи, ми цінимо, шануємо та прагнемо до дійсної дружби і співпраці з ними. Ми ненавидимо і боремося тільки проти тих імперіялістичних сил, які нас поневолюють або хочуть поневолити.[5]«Хто такі бандерівці та за що вони борються» (1948)

  •  

Коли йдеться про соціяльні цілі нашої боротьби, то ми, бандерівці, боремося за побудову безклясового суспільства. Ми є проти повороту в Україну, як поміщиків так і капіталістів. Ми є за знищення в Україні нової експлуататорської паразитарної кляси – кляси большевицьких вельмож, складеної з верховодів партії, МВД і МГБ, адміністрації, армії. Ми є за суспільну власність на знаряддя і засоби виробництва.[6]«Хто такі бандерівці та за що вони борються» (1948)

  •  

Нещастям для демократії було, що вона народилася і розвивалася рівночасно з лібералізмом. Через те, мабуть, вони й вважаються, особливо їхніми противниками, за дві сестри-близнюки, здібні тільки приносити всяке зло суспільству.[7]«За тип організованої демократії в майбутній незалежній Українській державі» (25 січня — 4 лютого 1949)

  •  

Кілька збройних сутичок з комуністичними боївками, кілька демонстративних походів чи хоч би навіть «марш» фашистівських загонів «на Рим», що був маршем без спротиву, — це ще не революція, в кожному разі не революція в загально прийнятому розумінні цього слова. Фашисти зручно використали загальне знеохочення мас до хаосу, розбиття, політичної гризні. Народні маси хотіли, нарешті, якогось ладу, фашисти були проти партійної гризні і сварок — і тому маси їх підтримали.[8]«За тип організованої демократії в майбутній незалежній Українській державі» (25 січня — 4 лютого 1949)

  •  

Після короткого періоду успіхів почалася зворотна фаза в розвитку фашизму. Його керівники, в значній мірі напевно «запаморочені» цими успіхами, засугеровані власними легендами про свою силу і про силу власних держав, не маючи змоги ніколи почути вільної і широкої критики самих себе, повели свої народи на шлях імперіялістичних авантюр, які, як відомо, і для Італії, і для Німеччини закінчилися катастрофою.[8]«За тип організованої демократії в майбутній незалежній Українській державі» (25 січня — 4 лютого 1949)

  •  

Історичний досвід в ділянці розвитку політичних устроєвих форм і, особливо, досвід з монопартійними системами фашистівського та большевицького типу, незаперечно доказує, що поки що в цій ділянці людство не створило нічого кращого над тип парляментарної демократії. Це не значить, очевидно, що парляментарна демократія, є якийсь ідеальний тип внутрідержавного політичного устрою.[9]«За тип організованої демократії в майбутній незалежній Українській державі» (25 січня — 4 лютого 1949)

  •  

В середовищі панівної групи завжди панує певна безкритичність до самої себе.[10]«За тип організованої демократії в майбутній незалежній Українській державі» (25 січня — 4 лютого 1949)

  •  

Большевицький лад, большевицький «соціялізм» підсовєтські маси ненавидять. Але підсовєтські народи не тужать теж за капіталізмом, що його повалено на території сьогоднішнього СССР в 1917-[19]20 рр. Підсовєтські люди у своїй величезній більшості є виразно проти повороту капіталізму.[11]«Кілька завваг щодо того, якими повинні бути радіопередачі „Голосу Америки“ для Совєтського Союзу» (серпень 1950)

  •  

Національні почуття окремих підсовєтських народів, і особливо українського народу, їхні прагнення до самостійности — це величезна сила, якої ні в якому разі не вільно ні недооцінювати, ні тим більше випускати з уваги.[12]«Кілька завваг щодо того, якими повинні бути радіопередачі „Голосу Америки“ для Совєтського Союзу» (серпень 1950)

  •  

Мене, як і всіх моїх друзів, постійно дуже дивує такий факт: Чому большевицька пропаґанда ніколи не занедбує використати навіть найменший факт невдоволення чи активної боротьби з боку такої чи іншої робітничої організації США, не занедбує використати такого чи іншого протирежимного виступу, наприклад, на Філіппінах — і в той час американська пропаґанда майже не використовує фактів протибольшевицької боротьби в СССР, зокрема фактів визвольної протибольшевицької боротьби українського народу.[13]«Кілька завваг щодо того, якими повинні бути радіопередачі „Голосу Америки“ для Совєтського Союзу» (серпень 1950)

  •  

Для підпільної партизанської боротьби в Совєтському Союзі не вільно підходити з такими критеріями, з якими часто підходиться до цих форм боротьби в демократичних країнах, де є всі можливості боротися леґальним мирним шляхом. В Совєтському Союзі таких можливостей нема.[13]«Кілька завваг щодо того, якими повинні бути радіопередачі „Голосу Америки“ для Совєтського Союзу» (серпень 1950)

  •  

Підготовка третьої світової війни супроводиться незвичайно голосною і широкою пропагандою за мир і проти війни. Кожен з бльоків, кожен уряд, навіть кожний визначний державний діяч намагається виступати як найрішучіший противник війни та найщиріший прихильник мирного співжиття між народами.[14]«Підготовка третьої світової війни та завдання українського народу» (травень 1951)

  •  

Всякий імперіялізм в остаточному результаті дає тільки негативні наслідки — і то не лише для народів поневолених, але й для народів панівних.[15]«Підготовка третьої світової війни та завдання українського народу» (травень 1951)

  •  

Ідеалом американських, а також і англійських політиків є творення великодержавних комплексів у формі чи то Об'єднаної Европи, чи то просто Сполучених Штатів усього світу. Внаслідок цього ідея перебудови СССР на принципі незалежних національних держав усіх підсовєтських народів, які до цього прагнуть, не є поки що серед американо-англійських політичних кіл особливо популярною. Ці кола радше є за збереження територіяльно-державної цілости сьогоднішнього СССР.[16]«Підготовка третьої світової війни та завдання українського народу» (травень 1951)

  •  

Український народ, придушений кривавим чоботом большевицької однопартійної диктатури, безперечно, ненавидить усякий тоталітарний лад. Але український народ протягом останніх десятиріч відвик також від міжпартійної гризні, властивої західним демократіям. <…> Всяку міжпартійну боротьбу в умовах власної держави він оцінюватиме тільки негативно.[17]«Якого об'єднання нам треба?» (2 лютого 1951)

  •  

Український народ прагне до повалення большевизму не в ім'я повороту до старого, не в ім'я повороту до капіталізму, а в ім'я побудови на руїнах большевизму нового ладу — такого ладу, що був би справедливіший та кращий як за большевизм, так і за капіталізм.[18]«Принцип приватної трудової власности на землю в Програмі ОУН» (1951)

  •  

Головною причиною важкого життя підсовєтських мас є гнобительська і експлуататорська політика московсько-большевицької, імперіялістичної, протинародної кліки, а не саме усуспільнення знарядь і засобів виробництва.[18]«Принцип приватної трудової власности на землю в Програмі ОУН» (1951)

  •  

Українське ж селянство широко включиться у визвольну боротьбу лише в тому випадку, коли прапор боротьби за Самостійну Україну буде для нього рівночасно прапором боротьби за його клясове визволення, за його життьові клясові інтереси, коли цілі цієї боротьби повністю задовольнятимуть і його клясові прагнення.[19]«Принцип приватної трудової власности на землю в Програмі ОУН» (1951)

  •  

Під безклясовим суспільством ОУН розуміє таке суспільство, що в ньому не існуватиме поділу на визискувачів та визискуваних, не існуватиме експлуатації людини людиною; таке суспільство, що було б вільне від усіх тих соціяльних і економічних лих, що є властиві сьогоднішньому капіталізмові та большевизмові. Під безклясовим суспільством ОУН розуміє суспільство без поміщиків та без великих землевласників взагалі, суспільство без капіталістів, суспільство без упривілейованих політично і економічно паразитів типу сьогоднішніх большевицьких вельмож — суспільство працюючих, побудоване на засаді економічної і соціяльної рівности та максимальної справедливости. Економічною основою цього суспільства буде суспільна, національно-державна або громадсько-кооперативна власність на знаряддя і засоби виробництва в усіх вирішальних галузях народного господарства та пляновість і суспільна контроля всього народно-господарського життя.[20]«Принцип приватної трудової власности на землю в Програмі ОУН» (1951)

Документи[ред.]

  •  

Так як большевики не мають нічого спільного з комунізмом, ані соціалізмом, так не мають нічого спільного і з червоним прапором, який символізує справедливу, по суті, боротьбу робітничої кляси за своє визволення.[21]«Про деякі політично-пропагандивні помилки» (28 січня 1946)

Про нього[ред.]

  •  

Він був середнього зросту, худорлявий, як зрештою всі повстанці, і гарно збудований. Не був вродливий з лиця. Його риси справляли враження наче витесаних рукою скульптора у камені, неподатливому на детальне вигладження. Зате в нього були дуже промовисті очі. Вони променіли добром і шляхетністю. Коли зустрітися з його поглядом, він збережеться у пам'яті. Зодягнутий у мундир совєтського офіцера, цупко підтягнутий шкіряним поясом, з якого звисала кабура з пістолетом, назовні він мав вигляд військовика. Але насправді Полтава був наскрізь цивільною людиною.[22]«У Головному осередку пропаґанди»

  Марія Савчин («Марічка»)
  •  

Найориґінальніший у дискусіях був Полтава. Він не сидів, як усі інші, тільки вимірював кроками кімнату туди й сюди, стягнувши зосереджено брови. Виглядав майже суворий і при тому своєрідно елеґантний. Проте не манера поведінки, а насамперед блискучий підхід до заторкуваних проблем захоплював мене. Він наче зі звою розвивав нитку думок і майстерно ткав на всю широчінь полотно своїх міркувань. В його арґументах дуже виразно було визначене центральне питання, підкріплене периферіяльними, і все вміло пов'язане. У висліді, наче на тарілці, підносив глибинно продуману і проаналізовану кінцеву думку. Характерною в усьому процесі була дисципліна логіки. Він не повторював уже сказаного, лише прямував уперед, розкриваючи все нові горизонти, поки не вичерпав питання. Він знав німецьку і кілька слов'янських мов. Тоді вивчав англійську мову.[23]«У Головному осередку пропаґанди»

  — Марія Савчин («Марічка»)
  •  

Увага істориків та краєзнавців здебільшого зосереджена на ключових постатях українського визвольного руху середини ХХ ст. таких як: Євген Коновалець, Степан Бандера, Роман Шухевич, Василь Кук. Про їх життя та діяльність опубліковано низку спогадів, збірників документів, матеріалів і написано чимало наукових розвідок, статей та брошур. Натомість П. Полтава, як зрештою й Дмитро Маївський — «Тарас», Йосип Позичанюк — «Шугай», Яків Бусел — «Київський», Осип Дяків — «Горновий» та інші ідеологи збройного підпілля ОУН та УПА, як це не прикро, переважно залишаються поза увагою науковців.[24]«Петро Федун — «Полтава» — провідний ідеолог ОУН та УПА»

  Михайло Романюк
  •  

Діючи на різних постах у визвольному підпіллі, він весь час і передусім працював як ідеолог-публіцист, з'ясовуючи та розробляючи програмові проблеми і підготовляючи ідейно-пропаґандивний матеріял для революційно-визвольної дії. Праці його, як і інших підпільних публіцистів, народилися в атмосфері постійної чуйности і збройної готовности до ворожого наскоку, в підпільних бункерах чи під «смерекою» — цим виразом змальовувано в переносному, а то й у дослівному сенсі умови підпілля, в яких доводилося працювати його учасникам. Тому писання П. Полтави — це в першу чергу живе свідоцтво історії, це документи часу, що, вникаючи в глибокі істини національного буття, виходить з самого життя і годується його драматичною і потужною силою.[25]«Вступ»

  Дарія Ребет
  •  

Своєю оцінкою большевицької системи усім комплексом різних проблем і явищ П. Полтава подекуди з ударяючою згідністю і схожістю випередив на кілька років популярну критичну працю колишнього чільного юґославського комуніста Мілована Джіласа «Нова кляса».[26]«Вступ»

  — Дарія Ребет
  •  

Ті, що знали П. Полтаву особисто, описують його як молоду, енерґійну людину середнього зросту, радше струнку, яка своїм зовнішнім виглядом справляла враження військовика. Сірі очі і гостро різьблене смагляве обличчя прозраджували людину, яка знає, чого вона прагне. Всі підкреслюють його вироблену і милу товариську поведінку.[27]«Про автора»

Примітки[ред.]

  1. а б Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 32
  2. Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 38
  3. Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 102-103
  4. а б Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 115
  5. а б Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 324
  6. Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 326
  7. Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 381
  8. а б Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 405
  9. Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 408
  10. Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 414
  11. Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 540
  12. Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 541
  13. а б Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 543
  14. Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 545
  15. Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 546
  16. Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 555
  17. Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 579
  18. а б Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 585
  19. Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 589
  20. Концепція Самостійної України. Том 1. Твори, 2008, с. 590
  21. Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали, 2013, с. 502
  22. Тисяча доріг, 1995, с. 175
  23. Тисяча доріг, 1995, с. 182-183
  24. Романюк М. В. Петро Федун — «Полтава» — провідний ідеолог ОУН та УПА. — Торонто — Львів: Видавництво Літопис УПА, 2009. — С. 5-6 — ISBN 978-966-2105-12-4
  25. Збірник Підпільних писань, 1959, с. 6
  26. Збірник Підпільних писань, 1959, с. 8
  27. Збірник Підпільних писань, 1959, с. 10

Джерела[ред.]

  • Полтава П. Збірник Підпільних писань. — Мюнхен: В-ВО «УКРАЇНСЬКИЙ САМОСТІЙНИК», 1959. — 296 с.
  • Савчин М. Тисяча доріг (Спогади). — Торонто — Львів: Видавництво Літопис УПА, 1995. — 600 с. — ISBN 0-920092-40-3
  • Федун Петро — «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / Упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; НАН України. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича; Галузевий державний архів Служби безпеки України. — Львів: 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-02-4910-3
  • Федун Петро — «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 2. Документи і матеріали / упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; НАН України. Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича; Центр незалежних історичних студій. — Львів: 2013. — 896 с. — ISBN 978-966-02-6910-1