Як писати історію

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вигаданий портрет Лукіана, XVII століття.

«Як писати історію» (дав.-гр. Πώς δεί ιστορίαν συγγράφειν) — сатирико-епідейктичний твір давньогрецького письменника Лукіана.

Цитати з твору[ред.]

Про історію[ред.]

  •  

Але відколи це все в нас завертілося: війна з варварами, поразка у Вірменії та перемоги без кінця-краю — немає нікого, хто не писав би історію. Всі у нас переважно Тукидіди, Геродоти й Ксенофонти: скидається на те, що правдивим був вислів «Війна — мати всього», якщо за одним махом вона наплодила ще й стількох істориків.[1]Розділ 2.

 

Ἀλλ᾽ ἀφ᾽ οὗ δὴ τὰ ἐν ποσὶ ταῦτα κεκίνηται, ὁ πόλεμος ὁ πρὸς τοὺς βαρβάρους καὶ τὸ ἐν Ἀρμενίᾳ τραῦμα καὶ αἱ συνεχεῖς νῖκαι, οὐδεὶς ὅστις οὐχ ἱστορίαν συγγράφει, μᾶλλον δὲ Θουκυδίδαι καὶ Ἡρόδοτοι καὶ Ξενοφῶντες ἡμῖν ἅπαντες, καὶ ὡς ἔοικεν, ἀληθὲς ἄρ᾽ ἦν ἐκεῖνο τό «Πόλεμος ἁπάντων πατήρ», εἴ γε καὶ συγγραφέας τοσούτους ἀνέφυσεν ὑπὸ μιᾷ τῇ ὁρμῇ.

  •  

А полягає воно в тому, каже Тукидід, щоб, як станеться коли-небудь щось подібне, люди могли, беручи до уваги написане раніше, знайти правильний вихід із теперішнього становища.[2]Про завдання історії. Розділ 42.

 

Ὡς εἴ ποτε καὶ αὖθις τὰ ὅμοια καταλάβοι, ἔχοιεν, φησί, πρὸς τὰ προγεγραμμένα ἀποβλέποντες εὖ χρῆσθαι τοῖς ἐν ποσί.

Причини написання твору[ред.]

  •  

Я збираюся дати історикам певну настанову і кілька порад, щоб і собі взяти участь у спорудженні їхньої будівлі. Нехай і без підпису, а все-таки кінчиком пальця торкнуся глини.[3]Розділ 4.

 

Παραίνεσιν δέ τινα μικρὰν καὶ ὑποθήκας ταύτας ὀλίγας ὑποθήσομαι τοῖς συγγράφουσιν, ὡς κοινωνήσαιμι αὐτοῖς τῆς οἰκοδομίας, εἰ καὶ μὴ τῆς ἐπιγραφῆς, ἄκρῳ γε τῷ δακτύλῳ τοῦ πηλοῦ προσαψάμενος.

  •  

Щоправда, багато хто думає, що їм не потрібно для цієї справи жодної настанови, так само як не потрібно особливої майстерності, щоб ходити, дивитися чи їсти. Вони думають, що писати історію — легко, просто й доступно кожному, якщо тільки хтось може викласти зрозуміло те, що йому приходить на думку. Але ти, мій друже, добре знаєш, що це не належить до речей, які можна просто схопити і легко пов'язати докупи.[3]Розділ 5.

 

Καίτοι οὐδὲ παραινέσεως οἱ πολλοὶ δεῖν οἴονται σφίσιν ἐπὶ τὸ πρᾶγμα, οὐ μᾶλλον ἢ τέχνης τινὸς ἐπὶ τὸ βαδίζειν ἢ βλέπειν ἢ ἐσθίειν, ἀλλὰ πάνυ ῥᾷστον καὶ πρόχειρον καὶ ἅπαντος εἶναι ἱστορίαν συγγράψαι, ἤν τις ἑρμηνεῦσαι τὸ ἐπελθὸν δύνηται· τὸ δὲ οἶσθά που καὶ αὐτός, ὦ ἑταῖρε, ὡς οὐ τῶν εὐμεταχειρίστων οὐδὲ ῥαθύμως συντεθῆναι δυναμένων τοῦτ᾽ ἐστίν.

Помилки істориків[ред.]

  •  

Передусім гляньмо, як далеко заходять історики у своїх помилках: більшість із них, не дбаючи про те, щоб описувати події, вдаються до вихваляння начальників і воєначальників, підносячи своїх до небес, а ворогів надмірно принижуючи. Вони й гадки не мають, що від похвального слова історію відділяє й відмежовує не вузька стежка, а висока стіна — як мовиться серед музикантів, одне віддалене від іншого на два діапазони.[4]Розділ 7.

 

Καὶ πρῶτόν γε ἐκεῖνο, ἡλίκον ἁμαρτάνουσιν, ἐπισκοπήσωμεν· ἀμελήσαντες γὰρ οἱ πολλοὶ αὐτῶν τοῦ ἱστορεῖν τὰ γεγενημένα τοῖς ἐπαίνοις ἀρχόντων καὶ στρατηγῶν ἐνδιατρίβουσι, τοὺς μὲν οἰκείους εἰς ὕψος ἐπαίροντες, τοὺς πολεμίους δὲ πέρα τοῦ μετρίου καταῤῥίπτοντες, ἀγνοοῦντες ὡς οὐ στενῷ τῷ ἰσθμῷ διώρισται καὶ διατετείχισται ἡ ἱστορία πρὸς τὸ ἐγκώμιον, ἀλλά τι μέγα τεῖχος ἐν μέσῳ ἐστὶν αὐτῶν καὶ τὸ τῶν μουσικῶν δὴ τοῦτο, δὶς διὰ πασῶν ἐστι πρὸς ἄλληλα.

  •  

Якщо ж підлабузник дбає тільки про одне — прославити щоб прославити когось і зробити комусь приємне, йому байдуже, чи для досягнення цієї цілі годиться, скажімо, брехня. Зате історія не терпить, коли до неї закрадається брехня, хай і найменша. Так і трахея не приймає нічого стороннього, що може потрапити в неї при ковтанні (це добре знають навіть лікарські діти).[5]Розділ 7.

 

Εἴγε τῷ μὲν ἐγκωμιάζοντι μόνου ἑνὸς μέλει, ὁπωσοῦν ἐπαινέσαι καὶ εὐφρᾶναι τὸν ἐπαινούμενον, καὶ εἰ ψευσαμένῳ ὑπάρχει τυχεῖν τοῦ τέλους, ὀλίγον ἂν φροντίσειεν· ἡ δὲ οὐκ ἂν τι ψεῦδος ἐμπεσὸν ἡ ἱστορία, οὐδὲ ἀκαριαῖον ἀνάσχοιτο, οὐ μᾶλλον ἢ τὴν ἀρτηρίαν ἰατρῶν παῖδές φασι τὴν τραχεῖαν παραδέξασθαι ἄν τι ἐς αὐτὴν καταποθέν.

  •  

Це насправді великий, можна сказати гіпервеликий недолік, якщо хтось не вміє відрізняти історію від поезії і вносить в історію прикраси, притаманні поезії — йдеться про вимисел, похвальне слово і характерні для них гіперболи.[6]Розділ 8.

 

Μέγα τοίνυν, μᾶλλον δὲ ὑπέρμεγα τοῦτο κακόν, εἰ μὴ εἰδείη τις χωρίζειν τὰ ἱστορίας καὶ τὰ ποιητικῆς, ἀλλ᾽ ἐπεισάγει τῇ ἱστορίᾳ τὰ τῆς ἑτέρας κομμώματα, τὸν μῦθον καὶ τὸ ἐγκώμιον καὶ τὰς ἐν τούτοις ὑπερβολάς.

  •  

Дозволю собі зауважити, що похвала приємна тільки одному — кого вона стосується, а для інших — вона нестерпна, особливо якщо перегинають палицю у цій справі. Саме до таких крайнощів часто вдаються історики, бо вони запобігають ласки в тих, кого вони прославляють, а відтак не можуть зупинитися, і їхнє запобігання виходить на яв. Такі люди не знають тонкощів ремесла і не вміють приховувати лестощів: вони розповідають неймовірні нісенітниці, що зливаються в один безперервний потік.[7]Розділ 11.

 

Ἐῶ λέγειν ὅτι οἱ ἔπαινοι ἑνὶ μὲν ἴσως τερπνοὶ, τῷ ἐπαινουμένῳ, τοῖς δ᾽ ἄλλοις ἐπαχθεῖς, καὶ μάλιστα ἢν ὑπερφυεῖς τὰς ὑπερβολὰς ἔχωσιν, οἵους αὐτοὺς οἱ πολλοὶ ἀπεργάζονται, τὴν εὔνοιαν τὴν παρὰ τῶν ἐπαινουμένων θηρώμενοι καὶ ἐνδιατρίβοντες ἄχρι τοῦ πᾶσι προφανῆ τὴν κολακείαν ἐξεργάσασθαι· οὐδὲ γὰρ κατὰ τέχνην αὐτὸ δρᾶν ἴσασιν οὐδ᾽ ἐπισκιάζουσι τὴν θωπείαν, ἀλλ᾽ ἐμπεσόντες ἀθρόα πάντα καὶ ἀπίθανα καὶ γυμνὰ διεξίασιν.

  •  

…ті, кого вони вихваляють, ненавидять їх і відвертаються, як від підлабузників, — та й добре роблять! — особливо якщо ці люди вміють рішуче мислити.[8]Розділ 12.

 

…οἱ γὰρ ἐπαινούμενοι πρὸς αὐτῶν μισοῦσι μᾶλλον καὶ ἀποστρέφονται ὡς κόλακας, εὖ ποιοῦντες, καὶ μάλιστα ἢν ἀνδρώδεις τὰς γνώμας ὦσιν.

  •  

Так незугарні люди, особливо це стосується осіб жіночої статі, заставляють художників зображати їх якнайкрасивішими. Їм здається, що вони стануть кращими, якщо художник накладе рум'янцю і додасть до фарби більше білил. Такими є й більшість істориків. Дбаючи про день нинішній, вигоди й власний пожиток, вони сподіваються отримати все це шляхом писання історії. І правильно, коли їх ненавидять, бо для сучасників — вони явні та невмілі підлабузники, а для майбутніх читачів вони своїми перегинами ставлять під сумнів всю працю історика.[9]Розділ 13.

 

ᾭσπερ οἱ ἄμορφοι τῶν ἀνθρώπων, καὶ μάλιστά γε τὰ γύναια τοῖς γραφεῦσι παρακελευόμενα ὡς καλλίστας αὐτὰς γράφειν· οἴονται γὰρ ἄμεινον ἕξειν τὴν ὄψιν, ἢν ὁ γραφεὺς αὐταῖς ἐρύθημά τε πλεῖον ἐπανθίσῃ καὶ τὸ λευκὸν ἐγκαταμίξῃ πολὺ τῷ φαρμάκω. Τοιοῦτοι τῶν συγγραφόντων οἱ πολλοί εἰσι τὸ τήμερον καὶ τὸ ἴδιον καὶ τὸ χρειῶδες, ὅ τι ἂν ἐκ τῆς ἱστοριας ἐλπίσωσι, θεραπεύοντες, οὓς μισεῖσθαι καλῶς εἶχεν, ἐς μὲν τὸ παρὸν κόλακας προδήλους καὶ ἀτέχνους ὄντας, ἐς τοὐπιὸν δὲ ὕποπτον ταῖς ὑπερβολαῖς τὴν ὅλην πραγματείαν ἀποφαίνοντας.

  •  

А ще ти можеш побачити і таких істориків, які складають блискучі, драматичні й надміру довгі передмови, що налаштовують слухача на всілякі дивовижні історії. Але основна частина твору виходить короткою і нічим не примітною — нагадує радше дитину, ну хоч би Ерота, який для жарту натягнув на себе маску Геракла чи Титана.[10]Розділ 23.

 

Καὶ μὴν καὶ ἄλλους ἴδοις ἂν τὰ μὲν προοίμια λαμπρὰ καὶ τραγικὰ καὶ εἰς ὑπερβολὴν μακρὰ συγγράφοντας, ὡς ἐλπίσαι θαυμαστὰ ἡλίκα τὰ μετὰ ταῦτα πάντως ἀκούσεσθαι, τὸ σῶμα δὲ αὐτὸ τὸ τῆς ἱστορίας μικρόν τι καὶ ἀγεννὲς ἐπαγαγόντας, ὡς καὶ τοῦτο ἐοικέναι παιδίῳ, εἴ που Ἔρωτα εἶδες παίζοντα, προσωπεῖων Ἡρακλέους πάμμεγα ἢ Τιτᾶνος περικείμενον.

  •  

Ти можеш зауважити скільки завгодно таких істориків, які готові причепити голову Родоського Колоса до карликового тіла. Інші, знову ж таки, виводять безголові тіла — і без жодного вступного слова одразу ж приступають до викладу подій, заручаючись прикладом Ксенофонта.[11]Розділ 23.

 

Ἴδοις γὰρ ἂν ἀφθόνους τοιούτους συγγραφέας, τοῦ Ῥοδίου κολοσσοῦ τὴν κεφαλὴν ναννώδει σώματι ἐπιτιθέντας· ἄλλους αὖ ἔμπαλιν ἀκέφαλα τὰ σώματα εἰσάγοντας, ἀπροοιμίαστα καὶ εὐθὺς ἐπὶ τῶν πραγμάτων, οἳ καὶ προσεταιρίζονται τὸν Ξενοφῶντα.

  •  

Зрештою, все це, допоки воно стосується огріхів у способі вислову й подачі матеріалу, ще якось можна витримати. Але якщо історики помиляються щодо місцевості, і похибка вимірюється навіть не парасангами, а цілими денними переходами, то про яку красу вислову тут доводиться говорити?[12]Розділ 24.

 

Καίτοι ταῦτα πάντα φορητὰ ἔτι, ὅσα ἢ ἑρμηνείας ἢ τῆς ἄλλης διατάξεως ἁμαρτήματά ἐστι, τὸ δὲ καὶ περὶ τοὺς τόπους αὐτοὺς ψεύδεσθαι, οὐ παρασάγγας μόνον, ἀλλὰ καὶ σταθμοὺς ὅλους, τίνι τῶν καλῶν ἔοικεν.

  •  

Є люди, що обходять мовчанкою важливі й цікаві події або тільки побіжно згадують про них, натомість через неосвіченість, брак смаку й невігластво, не знаючи, про що треба говорити, а про що змовчати, вони застрягають на дрібницях і довго та наполегливо їх описують. Це так само, якби хтось, перебуваючи в Олімпії, не бачив всієї величної й довершеної краси статуї Зевса Олімпійського, не хвалив би її й не описував тим, кому не доводилось її споглядати, натомість чудувався б із бездоганної рівності та виробленості поверхні підніжжя і співмірності його частин і саме про це розповідав би з великим завзяттям.[13]Розділ 27.

 

Εἰσὶ γὰρ τινες, οἳ τὰ μεγάλα μὲν τῶν πεπραγμένων καὶ ἀξιομνημόνευτα παραλείπουσιν ἢ παραθέουσιν, ὑπὸ δὲ ἰδιωτείας καὶ ἀπειροκαλίας καὶ ἀγνοίας τῶν λεκτέων ἢ σιωπητέων τὰ μικρότατα πάνυ λιπαρῶς καὶ φιλοπόνως ἑρμηνεύουσιν ἐμβραδύνοντες, ὥσπερ ἂν εἴ τις τοῦ Διὸς τοῦ ἐν Ὀλυμπίᾳ τὸ μὲν ὅλον κάλλος τοσοῦτον καὶ τοιοῦτον ὂν μὴ βλέποι μηδὲ ἐπαινοίη μηδὲ τοῖς οὐκ εἰδόσιν ἐξηγοῖτο, τοῦ ὑποποδίου δὲ τό τε εὐθυεργὲς καὶ τὸ εὔξεστον θαυμάζοι καὶ τῆς κρηπῖδος τὸ εὔρυθμον, καὶ ταῦτα πάνυ μετὰ πολλῆς φροντίδος διεξιών.

  •  

…бувають такі люди, які не бачать самої ружі, зате добре зауважують колючки на її стеблі.[14]Розділ 28.

 

…τις εἴποι τοὺς τοιούτους τὸ μὲν ῥόδον αὐτὸ μὴ βλέπειν, τὰς ἀκάνθας δὲ αὐτοῦ τὰς παρὰ τὴν ῥίζαν ἀκριβῶς ἐπισκοπεῖν.

  •  

Багато таких ось речей клепають через своє невігластво історики — вони навіть не вміють побачити, що варте уваги, а якби й бачили, однаково не вміли б достойно розповісти. Вони вигадують, придумують і верзуть, що тільки збреде їм на язик. Пишаються кількістю книг і особливо їхніми заголовками, які знову ж таки бувають просто смішні…[15]Розділ 32.

 

Τοιαῦτα πολλὰ ὑπὸ ἀπαιδευσίας ληροῦσι, τὰ μὲν ἀξιόρατα οὔτε ὁρῶντες οὔτ᾽, εἰ βλέποιεν, κατ᾽ ἀξίαν εἰπεῖν δυνάμενοι, ἐπινοοῦντες δὲ καὶ ἀναπλάττοντες, ὅ τι κεν ἐπ᾽ ἀκαιρίμαν γλῶσσαν, φασίν, ἔλθῃ, καὶ ἐπὶ τῷ ἀριθμῷ τῶν βιβλίων ἔτι σεμνυνόμενοι, καὶ μάλιστα ἐπὶ ταῖς ἐπιγραφαῖς· καὶ γὰρ αὖ καὶ αὗται παγγέλοιοι.

Поради Лукіана[ред.]

  •  

Я не заперечую — інколи в історії можна й похвалити. Але робити це треба доречно і з відчуттям міри, щоб ця похвала не була неприємною для майбутніх читачів. І взагалі правила слід встановлювати з огляду на оцінку наступних поколінь.[16]Розділ 9.

 

Καὶ οὐ τοῦτο φημι, ὡς οὐχὶ καὶ ἐπαινετέον ἐν ἱστορίᾳ ἐνίοτε· ἀλλ᾽ ἐν καιρῷ τῷ προσήκοντι ἐπαινετέον καὶ μέτρον ἐπακτέον τῷ πράγματι, τὸ μὴ ἐπαχθὲς τοῖς ὕστερον ἀναγνωσομένοις αὐτά, καὶ ὅλως πρὸς τὰ ἔπειτα κανονιστέον τὰ τοιαῦτα.

  •  

Адже історія має одне завдання й одну ціль — корисне, яке починається тільки з істини. А щодо приємного — дуже добре, якщо й воно супроводжує історію. Приємне для історії — так само як краса для атлета.[17]Розділ 9.

 

Ἕν γὰρ ἔργον ἱστορίας καὶ τέλος, τὸ χρήσιμον, ὅπερ ἐκ τοῦ ἀληθοῦς μόνου συνάγεται, τὸ τερπνὸν δὲ ἄμεινον μὲν εἰ καὶ αὐτὸ παρακολουθήσειεν, ὥσπερ καὶ κάλλος ἀθλητῇ.

  •  

Так само й історія — якщо, поміж іншим, вона зможе дарувати ще й задоволення, то притягатиме багатьох шанувальників. Але допоки вона буде дотримуватися тільки своєї цілі (я говорю про донесення істини), вона може не перейматися красою вислову.[18]Розділ 9.

 

Καὶ τοίνυν ἡ ἱστορία, εἰ μὲν ἄλλως τὸ τερπνὸν παρεμπορεύσαιτο, πολλοὺς ἂν τοὺς ἐραστὰς ἐπισπάσαιτο, ἄχρι δ᾽ ἂν καὶ μόνον ἔχῃ τὸ ἴδιον ἐντελές, λέγω δὲ τὴν τῆς ἀληθείας δήλωσιν, ὀλίγον τοῦ κάλλους φροντιεῖ.

  •  

Варто також зауважити, що історію не прикрашає художній вимисел. Також випадки прославляння, з якого боку вони б не надходили — осоружна річ для слухачів, якщо тобі йдеться, звичайно, не про чисельний неосвічений натовп, а про людей, що вміють бути строгими суддями і прискіпливі, як сикофанти, від яких нічого не приховаєш, тому що зір у них гостріший, ніж в Аргоса, і вони бачать всіма частинами тіла. Кожне слово вони зважують, наче міняйло монету, і всяку підробку одразу ж відкидають, а беруть собі тільки непідроблене, справжнє й добре викарбуване. Тільки на таких слухачів треба зважати історикові, іншими не перейматися, хоч би вони зі шкіри лізли зі своїми схвальними відгуками.[19]Розділ 10.

 

Ἔτι κἀκεῖνο εἰπεῖν ἄξιον, ὅτι οὐδὲ τερπνὸν ἐν αὐτῇ τὸ κομιδῇ μυθῶδες καὶ τὸ τῶν ἐπαίνων μάλιστα πρόσαντες παρ᾽ ἑκάτερον τοῖς ἀκούουσιν, ἢν μὴ τὸν συρφετὸν καὶ τὸν πολὺν δῆμον ἐπινοῇς, ἀλλὰ τοὺς δικαστικῶς καὶ νὴ Δία συκοφαντικῶς προσέτι γε ἀκροασομένους, οὓς οὐκ ἄν τι λάθοι παραδραμόν, ὀξύτερον μὲν τοῦ Ἄργου ὁρῶντας καὶ πανταχόθεν τοῦ σώματος, ἀργυραμοιβικῶς δὲ τῶν λεγομένων ἕκαστα ἐξετάζοντας, ὡς τὰ μὲν παρακεκομμένα εὐθὺς ἀποῤῥίπτειν, παραδέχεσθαι δὲ τὰ δόκιμα καὶ ἔννομα καὶ ἀκριβῆ τὸν τύπον, πρὸς οὓς ἀποβλέποντα χρὴ συγγράφειν, τῶν δὲ ἄλλων ὀλίγον φροντίζειν, κἂν διαῤῥαγῶσιν ἐπαινοῦντες.

  •  

Тож побудуй щось врешті й сам, щоб довести, що ти можеш не лише руйнувати те, що спорудили інші, а й сам можеш створити щось вартісне, чого не зможе висміяти ніхто, навіть сам Мом.[20]Розділ 33.

 

Ὥστε οἰκοδόμει τι ἤδη καὶ αὐτός, ὡς δείξῃς οὐκ ἀνατρέψαι μόνον τὸ των ἄλλων γεννάδας ὤν, ἀλλά τι καὶ αὐτὸς ἐπινοῆσαι δεξιὸν καὶ ὃ οὐδεὶς ἄν, ἀλλ᾽ οὐδ᾽ ὁ Μῶμος μωμήσασθαι δύναιτο.

  •  

Отож я стверджую, що справді доброму історикові притаманні дві речі, вони ж і найважливіші: він має володіти державним чуттям і вмінням висловлюватися. Першому неможливо навчити — воно є вродженим даром, тоді як вміння висловлюватися здобувається постійною вправою, безупинною працею і бажанням наслідувати давніх авторів.[21]Розділ 34.

 

Φημὶ τοίνυν τὸν ἄριστα ἱστορίαν συγγράφοντα δύο μὲν ταῦτα κορυφαιότατα οἴκοθεν ἔχοντα ἥκειν, σύνεσίν τε πολιτικὴν καὶ δύναμιν ἑρμηνευτικήν, τὴν μὲν ἀδίδακτόν τι τῆς φύσεως δῶρον, ἡ δύναμις δὲ πολλῇ τῇ ἀσκήσει καὶ συνεχεῖ τῷ πόνῳ καὶ ζήλῳ τῶν ἀρχαίων προσγεγενημένη ἔστω.

  •  

Передусім хай судження його будуть вільними, щоб він нікого не боявся і ні на що не розраховував, інакше він уподібниться поганим суддям, які продають судові рішення, керуючись прихильністю чи ненавистю. <…> Він цілком справедливо вважатиме, що жодна мисляча людина не буде мати йому за зле, що він описав нещастя й безумні вчинки саме так, як вони відбувалися. Адже він не винуватець цих подій, а лише оповідач.[22]Розділ 38.

 

Μάλιστα δὲ καὶ πρὸ τῶν πάντων ἐλεύθερος ἔστω τὴν γνώμην καὶ μήτε φοβείσθω μηδένα μήτε ἐλπιζέτω μηδέν, ἐπεὶ ὅμοιος ἔσται τοῖς φαύλοις δικασταῖς πρὸς χάριν ἢ πρὸς ἀπέχθειαν ἐπὶ μισθῷ δικάζουσιν. <…> Ἡγήσεται γὰρ — ὅπερ δικαιότατον — ὑπ᾽ οὐδενὸς τῶν νοῦν ἐχόντων αὐτὸς ἕξειν τὴν αἰτίαν, ἢν τὰ δυστυχῶς ἢ ἀνοήτως γεγενημένα ὡς ἐπράχθη διηγῆται· οὐ γὰρ ποιητὴς αὐτῶν, ἀλλὰ μηνυτὴς ἦν.

  •  

Єдине завдання історика — розповідати все так, як воно діялось. <…> Навіть якщо він особисто й ненавидить когось, спільний інтерес буде його зобов'язувати: істину він поставить вище особистої неприязні, але й друга не пощадить, якщо той помиляється.[23]Розділ 39.

 

Τοῦ δὴ συγγραφέως ἔργον ἓν, ὡς ἐπράχθη, εἰπεῖν. <…> Ἀλλὰ κἂν ἰδίᾳ μισῇ τινας, πολὺ ἀναγκαιότερον ἡγήσεται τὸ κοινὸν καὶ τὴν ἀλήθειαν περὶ πλείονος ποιήσεται τῆς ἔχθρας, κἂν φιλῇ, ὅμως οὐκ ἀφέξεται ἁμαρτάνοντος.

  •  

…якщо хтось збирається писати історію — він має приносити жертву тільки одній-єдиній істині, а про все інше забути. Взагалі, у нього має бути одне мірило і один пробний камінь: зважати не на сучасних слухачів, а на тих, хто читатиме його твори опісля.[24]Розділ 40 (39).

 

Τοῦτο ἴδιον ἱστορίας, καὶ μόνῃ θυτέον τῇ ἀληθείαι, εἴ τις ἱστορίαν γράψων ἴῃ, τῶν δὲ ἄλλων ἁπάντων ἀμελητέον αὐτῷ, καὶ ὅλως πῆχυς εἷς καὶ μέτρον ἀκριβές, ἀποβλέπειν μὴ εἰς τοὺς νῦν ἀκούοντας, ἀλλ᾽ εἰς τοὺς μετὰ ταῦτα συνεσομένους τοῖς συγγράμμασιν.

  •  

Отож, нехай буде мій історик такий: безстрашний, непідкупний, незалежний, друг свободи слова та істини, який називає, як каже комічний поет, фіґу фіґою, а ночви — ночвами, не керується ні дружбою, ні ненавистю, не знає милосердя чи страху, не визнає авторитетів, справедливий суддя, доброзичливий до всіх настільки, щоб нікому не дати більше, ніж той заслужив, у своїх працях чужоземець і людина, яка не має батьківщини, не визнає правил, окрім закону власної совісті, не зобов'язаний нікому у служінні, байдужий до чужих оцінок, адже він говорить про події, які справді відбулися.[25]Розділ 41.

 

Τοιοῦτος οὖν μοι ὁ συγγραφεὺς ἔστω, ἄφοβος, ἀδέκαστος, ἐλεύθερος, παῤῥησίας καὶ ἀληθείας φίλος, ὡς ὁ κωμικός φησι, τὰ σῦκα σῦκα, τὴν σκάφην δὲ σκάφην ὀνομάσων, οὐ μίσει οὐδὲ φιλίᾳ τι νέμων οὐδὲ φειδόμενος ἢ ἐλεῶν ἢ αἰσχυνόμενος ἢ δυσωπούμενος, ἴσος δικαστής, εὔνους ἅπασιν ἄχρι τοῦ μὴ θατέρῳ ἀπονεῖμαι πλεῖον τοῦ δέοντος, ξένος ἐν τοῖς βιβλίοις καὶ ἄπολις, αὐτόνομος, ἀβασίλευτος, οὐ τί τῷδε ἢ τῷδε δόξει λογιζόμενος, ἀλλὰ τί πέπρακται λέγων.

  •  

Щодо мови і сили вислову — ось яка йому порада: хай не починає з того, що гостритиме зуби, аби опанувати мистецтво пристрасного і дошкульного стилю, переобтяженого складними синтаксичними фігурами, логічними умовиводами та всіма можливими засобами риторики; хай, навпаки, налаштовує себе на стриманіший тон. Думки його мають бути чіткими й логічно впорядкованими, мова — зрозумілою (так говорять державні мужі!), щоб нею можна було якнайкраще викласти предмет.[2]Розділ 43.

 

Τὴν δὲ φωνὴν καὶ τὴν τῆς ἑρμηνείας ἰσχύν, τὴν μὲν σφοδρὰν ἐκείνην καὶ κάρχαρον καὶ συνεχῆ ταῖς περιόδοις καὶ ἀγκύλην ταῖς ἐπιχειρήσεσι καὶ τὴν ἄλλην τῆς ῥητορείας δεινότητα μὴ κομιδῇ τεθηγμένος ἀρχέσθω τῆς γραφῆς, ἀλλ᾽ εἰρηνικώτερον διακείμενος, καὶ ὁ μὲν νοῦς σύστοιχος ἔστω καὶ πυκνός, ἡ λέξις δὲ σαφὴς καὶ πολιτική, οἵα ἐπισημότατα δηλοῦν τὸ ὑποκείμενον.

  •  

Як від думок історика ми очікуємо щирості й правдивості, так само й щодо його мови висловлюємо одне важливе побажання: ясно й переконливо виражати думки, не вдаючись ані до незрозумілих і маловживаних слів, ані до простонародних висловів чи вульгаризмів. Мова історика має бути зрозумілою для більшості і подобатись освіченим людям. Її можуть прикрашати різні фігури, якщо вони не надто мудровані і не загрожують простоті вислову. Завдяки їм мова стає схожою до до гарно приготованої страви.[26]Розділ 44.

 

Ὡς γὰρ τῇ γνώμῃ τοῦ συγγραφέως σκοποὺς ὑπεθέμεθα παῤῥησίαν καὶ ἀληθείαν, οὕτω δὲ καὶ τῇ φωνῇ αὐτοῦ εἰς σκοπὸς ὁ πρῶτος, σαφῶς δηλῶσαι καὶ φανότατα ἐμφανίσαι τὸ πρᾶγμα, μήτε ἀποῤῥήτοις καὶ ἔξω πάτου ὀνόμασι μήτε τοῖς ἀγοραίοις τούτοις καὶ καπηλικοῖς, ἀλλ᾽ ὡς μὲν τοὺς πολλούς συνεῖναι, τοὺς δὲ πεπαιδευμένους ἐπαινείσαι, καὶ μὴν καὶ σχήμασι κεκοσμήσθω ἀνεπαχθέσι καὶ τὸ ἀνεπιτήδευτον μάλιστα ἔχουσιν· ἐπεὶ τοῖς κατηρτυμένοις τῶν ζωμῶν ἐοικότας ἀποφαίνει τοὺς λόγους.

  •  

Нехай історик мислить поетично, хай думки його будуть дотичними до поезії, адже й сама історія — це високий і не приземлений труд.[27]Розділ 45.

 

Καὶ ἡ μὲν γνώμη κοινωνείτω καὶ προσαπτέσθω τι καὶ ποιητικῆς, παρ᾽ ὅσον μεγαληγόρος καὶ διηρμένη.

  •  

Щодо самих подій, то в їх викладі не може бути випадковості, а тільки серйозне опрацювання і ретельно продумане дослідження; для історика важливо відбирати те, що він сам досвідчив і спостеріг. Якщо це неможливо, нехай слухає тих, хто розповідає якомога безпристрасніше і від кого можна сподіватися, що під впливом власних уподобань чи злих намірів він не буде ані замовчувати подій, ані додавати щось від себе до того, що сталося.[28]Розділ 47.

 

Τὰ δὲ πράγματα αὐτὰ οὐχ ὡς ἔτυχε συνακτέον, ἀλλὰ φιλοπόνως καὶ ταλαιπώρως πολλάκις περὶ τῶν αὐτῶν ἀνακρίναντα, καὶ μάλιστα μὲν παρόντα καὶ ἐφορῶντα, εἰ δὲ μή, τοῖς ἀδεκαστότερον ἐξηγουμένοις προσέχοντα καὶ οὓς εἰκάσειεν ἄν τις ἥκιστα πρὸς χάριν ἢ ἀπέχθειαν ἀφαιρήσειν ἢ προσθήσειν τοῖς γεγονόσι.

  •  

Після того як історик збере все або більшу частину, нехай він зробить спершу чорновий запис, створить кістяк, ще не наділений красою і видом. Тільки після цього, впорядкувавши відомості, хай подбає про красу викладу, вживаючи відповідні слова, фігури і дбаючи про ритм фрази.[29]Розділ 48.

 

Καὶ ἐπειδὰν ἀθροίσῃ ἅπαντα ἢ τὰ πλεῖστα, πρῶτα μὲν ὑπόμνημα τι συνυφαινέτω αὐτῶν καὶ σῶμα ποιείτω ἀκαλλὲς ἔτι καὶ ἀδιάρθρωτον· εἶτα ἐπιθεὶς τὴν τάξιν ἐπαγέτω τὸ κάλλος καὶ χρωννύτω τῇ λέξει καὶ σχηματιζέτω καὶ ῥυθμιζέτω.

  •  

Передусім важливо, щоб мислення історика було схожим на дзеркало, чисте й блискуче, з чітко налаштованим центром — щоб воно могло показувати образи речей такими, якими їх приймає, нічого не викривляючи, не змінюючи фарби і не спотворюючи зображення.[30]Розділ 50 (51).

 

Μάλιστα δὲ κατόπτρῳ ἐοικυῖαν παρασχέσθω τὴν γνώμην ἀθόλῳ καὶ στιλπνῷ καὶ ἀκριβεῖ τὸ κέντρον, καὶ ὁποίας ἂν δέξηται τὰς μορφὰς τῶν ἔργων, τοιαῦτα καὶ δεικνύτω αὐτά, διάστροφον δὲ ἢ παράχρουν ἢ ἑτερόσχημον μηδέν.

  •  

Загалом треба розуміти, що той, хто присвятив себе написанню історії, мав би бути подібним до Фідія, Праксителя або Алкамена чи до іншого якогось художника. Адже вони не створювали золота, срібла, слонової кості чи іншої сировини. Ця сировина вже існувала — її добували й постачали елейці, атенці чи жителі Аргосу. Художники тільки працювали над зображенням, пиляли слонову кість, обтесували її, склеювали, вигладжували і прикрашали золотом. Мистецтво полягало в тому, щоб зробити із сировини художній виріб. Перед істориком стоїть приблизно таке саме завдання: добре продумати виклад подій і представити їх якомога промовистіше.[31]Розділ 50 (51).

 

Ὅλως δὲ νομιστέον τὸν ἱστορίαν συγγράφοντα Φειδίᾳ χρῆναι ἢ Πραξιτέλει ἐοικέναι ἢ Ἀλκαμένει ἢ τῷ ἄλλῳ ἐκείνων. Οὐδὲ γὰρ οὐδ᾽ ἐκεῖνοι χρυσὸν ἢ ἄργυρον ἢ ἐλέφαντα ἢ τὴν ἄλλην ὕλην ἐποίουν, ἀλλ᾽ ἡ μὲν ὑπῆρχε καὶ προϋπεβέβλητο, Ἠλείων ἢ Ἀθηναίων ἢ Ἀργείων πεπορισμένων, οἱ δὲ ἔπλαττον μόνον καὶ ἔπριον τὸν ἐλέφαντα καὶ ἔξεον καὶ ἐκόλλων καὶ ἐῤῥύθμιζον καὶ ἐπήνθιζον τῷ χρυσῷ, καὶ τοῦτο ἦν ἡ τέχνη αὐτοῖς ἐς δέον οἰκονομήσασθαι τὴν ὕλην. Τοιοῦτο δή τι καὶ τὸ τοῦ συγγραφέως ἔργον, εἰς καλὸν διαθέσθαι τὰ πεπραγμένα καὶ εἰς δύναμιν ἐναργέστατα ἐπιδεῖξαι αὐτά.

  •  

Якщо історик береться за передмову, то <…> хай домагається <…> уваги і зацікавлення. Вони[32] будуть уважними, якщо автор покаже, що говоритиме про важливі, потрібні чи близькі їм речі або про те, що може виявитися для них корисним. Подальший виклад він зробить доступним і зрозумілим, наперед вказавши на причини і визначивши найважливіші події.[33]Розділ 53.

 

Ὁπόταν δὲ καὶ φροιμιάζηται, <…> εὐμάθειαν εὐπορήσει τοῖς ἀκούουσι. Προσέξουσι μὲν γὰρ αὐτῷ, ἢν δείξῃ ὡς περὶ μεγάλων ἢ ἀναγκαίων ἢ οἰκείων ἢ χρησίμων ἐρεῖ· εὐμαθῆ δὲ καὶ σαφῆ τὰ ὕστερον ποιήσει, τὰς αἰτίας προεκτιθέμενος καὶ περιορίζων τὰ κεφάλαια τῶν γεγενημένων.

  •  

Нехай історик опрацює кожну частину оповіді окремо, а потім зробить із цього цілість. Хай викінчує одне, а тоді переходить до наступного, поєднуючи окремі частини як ланки одного ланцюга, щоб досягти цілісності та уникнути перетворення викладу на окремі розповіді — одна поряд з іншою, але щоб вони завжди не тільки сусідили, а й поєднувались спільним предметом і зв'язками в точках переходу від одного до іншого.[34]Розділ 55.

 

Ἀπόλυτα γὰρ καὶ ἐντελῆ πάντα ποιήσει, καὶ τὸ πρῶτον ἐξεργασάμενος ἐπάξει τὸ δεύτερον ἐχόμενον αὐτοῦ καὶ ἁλύσεως τρόπον συνηρμοσμένον, ὡς μὴ διακεκόφθαι μηδὲ διηγήσεις πολλὰς εἶναι ἀλλήλαις παρακειμένας, ἀλλ᾽ ἀεὶ τὸ πρῶτον τῷ δευτέρῳ μὴ γειτνιᾶν μόνον, ἀλλὰ καὶ κοινωνεῖν καὶ ἀνακεκρᾶσθαι κατὰ τὰ ἄκρα.

  •  

Корисно бути стислим, особливо якщо є про що сказати. І досягати цього треба не зменшенням слів чи скороченням фраз, а передусім обмеженням предмета розгляду. Я хочу звернути увагу, що треба тільки побіжно згадувати дрібниці і менш суттєві речі, натомість ґрунтовно зупинятися на важливому. Багато чого можна навіть пропустити.[35]Розділ 56.

 

Τάχος ἐπὶ πᾶσι χρήσιμον, καὶ μάλιστα εἰ μὴ ἀπορία τῶν λεκτέων εἴη· καὶ τοῦτο πορίζεσθαι χρὴ μὴ τοσοῦτον ἀπὸ τῶν ὀνομάτων ἢ ῥημάτων, ὅσον ἀπὸ τῶν πραγμάτων λέγω δέ, εἰ παραθέοις μὲν τὰ μικρὰ καὶ ἧττον ἀναγκαῖα, λέγοις δὲ ἱκανῶς τὰ μεγάλα.

  •  

Треба знати міру в описах гір, укріплень і річок, щоб не склалося враження, ніби ти зовсім недоречно хочеш похизуватися своєю словесною майстерністю і, забуваючи про історію, займаєшся тим, що тобі ближче; злегка торкнувшись відступів, наскільки це корисно для твоєї цілі та сприяє ясності викладу, повертайся до основного завдання, уникаючи всякої такого роду спокуси.[36]Розділ 57.

 

Μάλιστα δὲ σωφρονητέον ἐν ταῖς τῶν ὀρῶν ἢ τειχῶν ἢ ποταμῶν ἑρμηνείαις, ὡς μὴ δύναμιν λόγων ἀπειροκάλως παρεπιδείκνυσθαι δοκοίης καὶ τὸ σαυτοῦ δρᾶν παρεὶς τὴν ἱστορίαν, ἀλλ᾽ ὀλίγον προσαψάμενος, τοῦ χρησίμου καὶ σαφοῦς ἕνεκα, μεταβήσῃ ἐκφυγὼν τὸν ἰξὸν τὸν ἐν τῷ πράγματι καὶ τὴν τοιαύτην ἅπασαν λιχνείαν.

  •  

І похвала, і осуд мають бути стриманими, обережними, не містити наклепів, підкріплюватися доказами, висловленими мимохідь і принагідно, адже історик називає докази не перед судом.[37]Розділ 59.

 

Ἔπαινοι μὲν γὰρ ἢ ψόγοι πάνυ πεφεισμένοι καὶ περιεσκεμμένοι καὶ ἀσυκοφάντητοι καὶ μετὰ ἀποδείξεων καὶ ταχεῖς καὶ μὴ ἄκαιροι, ἐπεὶ ἔξω τοῦ δικαστηρίου ἐκεῖνοί εἰσι.

  •  

А взагалі пам'ятай — я часто буду нагадувати тобі про це — і не пиши, зважаючи тільки на теперішнє, щоб сучасники тебе хвалили і шанували; пиши свою історію, будучи націленим на прийдешнє, пиши для майбутніх поколінь і від них добивайся нагороди за свій труд, щоб і про тебе говорили: «Це справді був вільний чоловік, наскрізь відвертий, не було в ньому нічого запобігливого чи рабського, і в усьому, що він писав, промовляє істина».[38]Розділ 61.

 

Τὸ δ᾽ ὅλον ἐκείνου μοι μέμνησο — πολλάκις γὰρ τοῦτο ἐρῶ — καὶ μὴ πρὸς τὸ παρὸν μόνον ὁρῶν γράφε, ὡς οἱ νῦν ἐπαινέσονταί σε καὶ τιμήσουσιν, ἀλλὰ τοῦ σύμπαντος αἰῶνος ἐστοχασμένος πρὸς τοὺς ἔπειτα μᾶλλον σύγγραφε καὶ παρ᾽ ἐκείνων ἀπαίτει τὸν μισθὸν τῆς γραφῆς, ὡς λέγηται καὶ περὶ σοῦ· «ἐκεῖνος μέντοι ἐλεύθερος ἀνὴρ ἦν καὶ παῤῥησίας μεστός, οὐδὲν οὔτε κολακευτικὸν οὔτε δουλοπρεπές, ἀλλ᾽ ἀλήθεια ἐπὶ πᾶσι».

  •  

Ось так треба й історію писати — правдиво, більше покладаючи надію на майбутнє, аніж запобігаючи ласки за подаровану втіху сучасникам. Ось тобі правило й мірило справжньої історії.[39]Розділ 63.

 

Χρὴ τοίνυν καὶ τὴν ἱστορίαν οὕτω γράφεσθαι σὺν τῷ ἀληθεῖ μᾶλλον πρὸς τὴν μέλλουσαν ἐλπίδα ἤπερ σὺν κολακείαι πρὸς τὸ ἡδὺ τοῖς νῦν ἐπαινουμένοις. Οὗτός σοι κανὼν καὶ στάθμη ἱστορίας δικαίας.

Про Фукідіда[ред.]

  •  

Він бачив велике захоплення Геродотом, аж до тої міри, що книги його історії отримали імена Муз. Це тому, говорить Тукидід, що його твори є радше скарбом, який належить вічності, ніж предметом змагання за негайну нагороду від сучасників. Геродот не визнавав вимислу, а залишив для наступних поколінь істину про події, які сталися.[40]Розділ 42.

 

Ὁρῶν μάλιστα θαυμαζόμενον τὸν Ἡρόδοτον, ἄχρι τοῦ καὶ Μούσας κληθῆναι αὐτοῦ τὰ βιβλία· κτῆμα γάρ φησι μᾶλλον ἐς ἀεὶ συγγράφειν ἤπερ ἐς τὸ παρὸν ἀγώνισμα, καὶ μὴ τὸ μυθῶδες ἀσπάζεσθαι, ἀλλὰ τὴν ἀλήθειαν τῶν γεγενημένων ἀπολείπειν τοῖς ὕστερον.

Цитати про твір[ред.]

  •  

Хто читає ці рядки, не може не віддати належного сатиричному талантові Лукіана, що й через відстань довгих століть залишається настільки актуальним, зокрема для сучасного українського читача. Вістря його сатири не затупилося. Мимоволі приходять до голови аналогії з нашої рідної культурно-історичної, а отже і мовної ситуації. Читач має нагоду посміятися щиро, так щиро, як можна сміятися тільки над собою.[41]Про розділ 16.

  — Уляна Головач, перекладачка
  •  

З усіх перелічених вимог — чого вартує хоча б настанова історику бути у своїх працях «людиною, яка не має батьківщини». Скільки разів це було цитовано й дискутовано в історіографічному дискурсі вже новітніх часів, а віз і досі там![42]

  — Уляна Головач, перекладачка

Примітки[ред.]

  1. Як писати історію, 2014, с. 29-30
  2. а б Як писати історію, 2014, с. 74
  3. а б Як писати історію, 2014, с. 32
  4. Як писати історію, 2014, с. 34-35
  5. Як писати історію, 2014, с. 35
  6. Як писати історію, 2014, с. 36
  7. Як писати історію, 2014, с. 39
  8. Як писати історію, 2014, с. 40
  9. Як писати історію, 2014, с. 41
  10. Як писати історію, 2014, с. 51
  11. Як писати історію, 2014, с. 52
  12. Як писати історію, 2014, с. 52-53
  13. Як писати історію, 2014, с. 56-57
  14. Як писати історію, 2014, с. 58
  15. Як писати історію, 2014, с. 62
  16. Як писати історію, 2014, с. 36-37
  17. Як писати історію, 2014, с. 37
  18. Як писати історію, 2014, с. 37-38
  19. Як писати історію, 2014, с. 38
  20. Як писати історію, 2014, с. 63-64
  21. Як писати історію, 2014, с. 64
  22. Як писати історію, 2014, с. 67-69
  23. Як писати історію, 2014, с. 71
  24. Як писати історію, 2014, с. 71-72
  25. Як писати історію, 2014, с. 73
  26. Як писати історію, 2014, с. 74-75
  27. Як писати історію, 2014, с. 75
  28. Як писати історію, 2014, с. 76
  29. Як писати історію, 2014, с. 76-77
  30. Як писати історію, 2014, с. 78
  31. Як писати історію, 2014, с. 79
  32. Слухачі.
  33. Як писати історію, 2014, с. 80
  34. Як писати історію, 2014, с. 81-82
  35. Як писати історію, 2014, с. 82
  36. Як писати історію, 2014, с. 82-83
  37. Як писати історію, 2014, с. 84
  38. Як писати історію, 2014, с. 85
  39. Як писати історію, 2014, с. 86-87
  40. Як писати історію, 2014, с. 73-74
  41. Як писати історію, 2014, с. 19
  42. Як писати історію, 2014, с. 23

Джерела[ред.]

  • Лукіан. Як писати історію / перекл. з давньогрецької і коментарі Уляна Головач, Олександр Маханець, Назар Різун. — Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2014. — 88 с. — ISBN 978-966-2778-28-1
  • Πώς δεί ιστορίαν συγγράφειν