Олег Ольжич

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

| wikipedia = Олег Ольжич | source = | commons = Category:Oleh Olzhych }} Олег Ольжич (справжнє ім'я: Олег Кандиба, 1907–1944) — український поет, археолог і громадський діяч. Син Олександра Олеся.

Цитати[ред.]

  • Нащо слова? Ми діло несемо.
  • Держава не твориться в будуччині,
Держава будується нині.
  • Жива віра, віра, що не спиняється перед жертвами, — та, що перемагає.
  • Слава ворогові, що твоєї ненависті вартий.
  • Міцніша — віра, і дзвінкіший — чин.
  • Є незмінна земля, і усе на ній — зміна невпинна.
  • Прокляття моїй плоті,
Що слабша за мій дух!
  • Не роки життєвою мірою — зміст.
  • Захочеш — і будеш!
  • Здорові і молоді народи не знають самообмеження.
  • Віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація не боїться вже ніяких фізичних ударів.
  • Дух — крига і стихія вогняна.
  • Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не підняти.
  • Ідея слави вкороновує українську духовність.
  • О Націє, що над добро і над зло,
Над долю, і ласку, і кару…
  • Там втрат не буває, де жертва -
Здобутий в огні бастіон!
  • Бо лаврами діл, а не слова,
Вінчає велика пора.
  • Хто має уші — хай слуха!
Хто має серце — люби!
  • Є погляд у того жорстоко прямий,
Хто смерті заглянув у вічі.
  • На грудях зводите руки,
Бороните душу вашу, —
Не ждіть ніхто милосердя -
Я камінь з Божої пращі.
  • Хто вмів справедливо карати,
Той дивиться смерті в лице!
  • Ворожою кров'ю і гуком мортир
Виписує нарід протести.
  •  

О, неба сірість, оливо води,
В густих туманах обважнілі віти,
Страшна вагітність, що несе плоди,
Які аж правнукам уздріти!

  «Пройшли пурпурні фінікійські дні…»

Джерела[ред.]

1907 народився Олег Ольжич (Олег Кандиба), український поет, археолог, політичний діяч. Син поета та письменника Олександра Олеся (Кандиби). Змалку відрізнявся особливими здібностями: чудово малював, грав на піаніно та скрипці. У три роки навчився читати, у п’ять – написав невеличку п’єсу на три дії і сам її проілюстрував. У неповні 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі за темою "Неолітична розписна кераміка Галичини". Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дозволило знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію. Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею у Празі, брав участь в експедиціях. А його дослідження друкувалися у спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Там познайомився з Євгеном Коновальцем. Очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (ПУН) (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939–1941). Заступник Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з травня 1942), Голова ПУН ОУН (01.1944 – †10.06.1944). 25 травня 1944 року його заарештовало гестапо у Львові. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944 року.