І чому ми, люди, починаємо жалкувати лише тоді, коли стає пізно? Найстрашніше те, що каяття приходить запізно, коли вже не можна нічого змінити. Зазвичай люди розуміють помилки свого життя або біля порожнечі чорної могили, яка готова назавжди відібрати рідну людину, або на порозі своєї вічності. А нам для того, щоб огорнути своїх рідних любов'ю, піклуватися про них, дається ціле життя. Ми вбиваємо час на непотріб, на якісь дрібниці, і все для того, щоб колись про це жалкувати?[1]
Людям здається, що вони змінюють події, проте іноді події змінюють людей.[1]
Не розчаровується лише той, хто ні на що не сподівається і нічого не чекає.[1]
Лише коли стоїш на порозі вічності, розумієш цінність життя.[1]
Людина так влаштована, що розуміє ціну чогось лише тоді, коли його втратить.[1]
Життя така непередбачувана річ. Іноді таке з нами може утнути... Утім, час розставляє все по своїх місцях і відкривається істина.[1]
Ви навіть не уявляєте, які ви тут щасливі... Люди вважають, що щастя - це коли будинок з ремонтом та новими меблями, а холодильник наповнений вщент. Або коли навколо рідні люди, діти, друзі... Але навіть тоді людина не може бути щасливою, якщо в неї відібрали свободу і волю. Спокійно ходити вулицями - щастя. Вільно…[1]
Людська пам'ять — дивовижна річ. Одні події западають глибоко в душу, щоб часто спливати спогадами і не давати людині про них забути. Іноді незначна подія надовго осідає в пам'яті, потім тривожить і хвилює, а іноді забуваються цілі роки. Одні події змінюють інші, щоб стерти з пам'яті минулі, і не тому, що люди такі…[1]
У часи особливої напруги у людей оголюються почуття. Скільки серед нас дітей своєї країни, які лише зараз, коли можуть відібрати її, зрозуміли, наскільки вони люблять Україну! Хто не знав гімн України - уже вивчив, хто не тримав у руках прапор - підняв його, хто не мав вишиванки - придбав.[1]
- Іноді ми хочемо стерти з пам'яті те, про що не хочеться думати, а коли люди втрачають її, то мріють повернути... - Можна лише не згадувати якісь події, але забути їх назавжди неможливо [...].[1]
Хіба слова мають значення, якщо заговорила душа?[2]
Почуття не можна купити ні за які гроші, бо вони ними не вимірюються.[2]
Безвихідних ситуацій не буває... Треба вміти лише знайти цей вихід. Навіть у замкнутому просторі знайдеться невеличка шпаринка, потрібно лише пильніше придивитися й не впасти в розпач.[2]
Кохання не потребує гарних слів, воно вміє говорити серцем, душею, очима.[2]
Не можна приймати поквапні рішення — можна зламати собі життя...[2]
Часто люди чіпляються за минуле, бо застрягли в ньому. Осліплені своєю метою зачепитися в минулому, не розуміють, що його вже немає, воно лопнуло, як мильна булька... Ні, у спогадах минуле є, воно сяє блискітками, як та булька. Спробуй доторкнися до неї руками! Залишаться одні дрібні крапельки й більш нічого. Тож навіщо…[2]
Напевно, у житті кожної людини бувають моменти, коли душа наповнюється по самі вінця емоціями і почуттями. Їх стає так багато, що для них не залишається навіть маленького закутка в глибині душі. І тоді виникає непереборне бажання виплеснути їх назовні, звільнивши місце для нових почуттів.[2]
Час від часу ми повинні проходити через чорні смуги, щоб гідно дожити до світлих...[2]
А життя... воно не чекає, воно є сьогодні, і треба жити сьогоднішнім днем, а не якимись невизначеними надіями.[2]
Коли закохані разом, вони одне ціле, якщо болить одному, то біль відчуває й інший, радість теж одна на двох. Здається, що й дихання одне на двох — задихнеться один, і другому забракне повітря.[2]
Мріям властиво здійснюватися. Іноді вони справджуються навіть більше, ніж можна сподіватися.[2]
Попри всі свої бажання, людина не може одразу стати іншою...[2]
Справжнє кохання живе не лише в салонах краси. Воно може знайти тебе будь-де: у бібліотеці, на роботі й навіть на вулиці, - мрійливо сказала Соня. - Треба лише дочекатися свого зіркового часу.[2]
Справді, жіноча логіка ніколи не буде зрозуміла чоловікам.[2]
Не косметика, а кохання здатне змінити людину до невпізнання...[2]
Дітей не обдуриш. Вони душею відчувають, любимо ми їх чи ні.[2]
Кохання? Розумієш, це почуття не можна передати словами, треба відчути на собі. Воно всепоглинальне, безмежне, як Усесвіт! Прокидаєшся вранці - перша думка про нього, лягаєш спати - його образ перед тобою, коли він поруч, нікого більше не існує у світі, лише ми двоє серед безкрайнього простору. Коли закохані разом, вони одне ціле, якщо болить одному, то біль відчуває й інший, радість теж на двох - задихнеться один, і другому забракне повітря.[2]
Безсонними ночами він перебирав у пам'яті все своє життя, перегортав його, ніби сторінки книжки, вчитуючись у кожен прожитий день.[2]
У всьому, що стається, можна знайти й гарне. Головне — уміти це помічати, знаходити серед темряви хоча б маленький світлий промінчик.[2]
Життя триває, і завжди треба сподіватися на краще.[2]
Хіба то мати, що не хоче свою рідну кровинку побачити? Так собі, зозуля.[2]
- Усе минає, але є вічні цінності. - Наприклад? - Кохання.[2]
Лише одна коротка зустріч може перевернути все..[2]
Люди змінюються з роками, але очі залишаються такими, як і колись.[2]
Шкода, що люди не можуть знати, коли стануть по-справжньому щасливі.[2]
Україна найгарніша, а ось із керівниками їй чомусь не щастить..[2]
Щоб мати гарного хлопця, треба бути трішечки нахабною, навіть наполегливою, треба вміти себе показати з кращого боку, гарно вдягатися, уміти загравати, бути хитрою як лисиця.[2]
Життя - це не минуле чи майбутнє. Життя - це сьогоднішній день. І не можна його розділити на три етапи, воно суцільне.[3]
Хто не ризикує, той не п’є шампанське, а хто п’є, той ризикує бути отруєним.[3]
Поруч із нею була зневірена у майбутньому людина. Здавалося, з нього вийняли душу, залишилася сама оболонка, яка не здатна співчувати, кохати, радіти кожному новому дню.[3]
Ти не чуєш нікого, крім себе, не помічаєш, ба навіть не намагаєшся почути та побачити тих, хто з тобою поруч.[3]
Гроші, гроші, гроші. Вони на все потрібні. Вони можуть відкривати двері, звеличити людину, але й згубити її. Вони небезпечні та підступні. Добре, що мрії безкоштовні. Вони можуть бути приватною власністю однієї людини, і ніхто не в змозі їх відібрати, вкрасти, купити, відсудити чи заборонити. Мрії – це інше, маленьке,…[3]
Жінка подумала про те, що будинки наділені якоюсь своєю особливою силою. Вони всмоктують у себе все, що там відбувалось, а потім довгі роки стіни будинку тримають у собі все те, що трапилося в них.[3]
Стаття у Вікіпедії
