Перейти до вмісту

Листопад

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:
Листопад

Листопа́д, заст. падоли́ст — одинадцятий місяць року в юліанському та григоріанському календарях. Один із чотирьох місяців, що налічують 30 днів.

Цитати

[ред.]
  •  

Велична, похмура бідність листопаду кричуще зрима в своїй німій повноті, як порожні руки жебраків, простягнені до нас звідусюди. Усе вродило, усе нам віддано, усе нами отримано. Настає запаморочливо затяжна пауза віддиху в ніщо і в нікуди. Все попереднє життя пролітає перед заплющеними очима, як стрічка чорно-білого кінофільму з тільки тобі дарованим сюжетом буття, ніколи не відтворюваним удруге, тільки тобі належним гостинцем Різдва і смерті, дата якої записана невідчитуваними поки що рунами та ієрогліфами голих верховіть[1]. — З есею «Опале золото мовчання»

  Костянтин Москалець
  •  

Коли трохи ущухне цей твердий листопад, до нас прийдуть сніги. Вони заметуть і поле під Крутами, і зловісний рів біля хутора Веселого. Навіть височенні сосни з портретами наших мучеників у далекому Сандормоху стоятимуть, занесені снігом по груди. Катів, які стріляли нашим рідним і поетам у серце і в голову, більше нема на цій землі, мовчки промовлятиме сніг. Помоліться за упокій безневинно вбитих. Не ставайте катами самі, які б життєві обставини і сприятливі для зла нагоди не підштовхували вас до цього. Пам’ятайте, що перед Божими очима, які дивляться на вас із вічності, краще бути окраденим, ніж злодієм, і вбитим, аніж убивцею[2]. — З есею «Ласкавий листопад»

  — Костянтин Москалець
  •  

Листопад – місяць, коли християнські конфесії забувають про давні чвари, урази й непорозуміння, єднаючись у молитвах за наших покійних. Ласкавий, за словами Зерова, листопад, убогий місяць, коли вже майже не лишилося ні квітів, ні листя, ані плодів, хвалиться єдиним своїм багатством, пам’яттю про минуле, пам’яттю і любов’ю до тих, хто відійшов навіки, але не зник із серця, не забувся. Чи це буде жарке море палахкотливих свічок на цвинтарях Галичини у день усіх померлих, а чи скромні лепти мам і вдів, які не забувають про батьківські суботи у православній традиції, листопад з однаковим співчуттям усіх обіймає за плечі, втішає, як може, плачучи в спільній скорботі і надії дощовими краплями, що зриваються з кінчиків тонесеньких гілочок[2]. — З есею «Ласкавий листопад»

  — Костянтин Москалець
  •  

Листопад — місяць поминання наших померлих, місяць безгомінного сяйва жалобних свічок на цвинтарях, місяць, коли November нагадує своїм звучанням Nevermore. Висока осінь стоїть над нашими містами, над нашими землями і, незважаю­чи на всю її просторість, тут нема місця для багатослів’я і дріб’язковості, для облудної мани, що засліплює очі безліччю моніторів і дисплеїв.
У листопаді рано темніє. У листопаді рано стає справжньо. І саме в листопаді ти переконуєшся вкотре за життя, що мовчання — золото. Платиш ним безугавним баляндрасникам на телевізійних екранах марноти, політологам і маркетологам, усім, хто так безцеремонно настирливо вимагає твоєї уваги, не розуміючи, що в листопаді вся увага належить… листопаду[1]. — З есею «Опале золото мовчання»

  — Костянтин Москалець
  •  

Листопад — побратим березня. Вони подібні, як брати-близнюки, рідні у своїй бідності. Може, тому, дивлячись на майже вивершену скульптуру ще одного прожитого року, згадуєш слова Рільке, присвячені майстерням Родена — або ж майстерням Бога під виглядом Роденових: «У нього кілька ательє: відоміші, де знаходять його відвідувачі й листи, а ще інші, відлюдні, про які ніхто не знає. Це келії, голі, бідні приміщення, запилені й похмурі. Але їхня бідність — ніби велика, похмура бідність Бога, коли в березні прокидаються дерева. Щось є в ній схоже на провесну: тиха передвістка, глибока поважність»[1]. — З есею «Опале золото мовчання»

  — Костянтин Москалець
  •  

Листопад точить ніжні, витончені пахощі опалого листя, що щемко нагадують про безповоротну ваніль минулих днів і примхливу Miss Dior весен. Листопад довірливо показує спорожнілі пташині гнізда, демонструє порожні екрани сакраментальної тиші, такої незвичної після безтурботного літнього щебетання, воркотання, тьохкання[1]. — З есею «Опале золото мовчання»

  — Костянтин Москалець
  •  

Повернувшись додому, ввімкніть свій смартфон і зателефонуйте одній-єдиній людині в осінньому світі — саме тій, яка не вважатиме вас божевільним, коли ви промовите злегка хрипким після тривалого мовчання голосом слово, теж одне-єдине: л и с т о п а д. Вона, та людина, зрозуміє вас одразу й повністю, і мовчки погодиться цілковито, аякже[1]. — З есею «Опале золото мовчання»

  — Костянтин Москалець
  •  

У листопаді добре читаються трактати Майстра Екгарта і Томи Аквінського та легко блукається лісовими шляхами Гайдеґґера, які в пору літнього квітування сонячних спокус здавалися вкрай непрохідними й надміру темними для звично, на жаль, розпорошеного і віддаленого від себе людського розуму. Майстер Листопад, завдяки якому небо стає ближчим і ріднішим, просвічуючи ласкавою блакиттю приязного трансцендентного, а життя — у стократ важливішою і значущішою подією, ніж здавалося легковажному квітню[1]. — З есею «Опале золото мовчання»

  — Костянтин Москалець
  •  

3 листопада 1937 року комуністичні кати розстріляли мого улюбленого поета, перекладача, чи не найрозумнішого і найпроникливішого нашого критика та літературознавця, Миколу Зерова. А разом з ним – сотні інших, слід підкреслити, цілковито безневинних і беззахисних людей[2]. — З есею «Ласкавий листопад»

  — Костянтин Москалець
  •  

12 листопада 1941 року на хуторі з промовистою назвою Веселий німецькі окупанти розстріляли мого діда Костянтина, на честь якого мене згодом і назвали батьки. Це сталося рівно 80 років тому, прошу помолитися за упокій його душі. Коли я підходжу до братської могили в Батурині, де згодом перепоховали тіло мого діда і вбитих разом з ним побратимів, то бачу на могильній стелі власне ім’я і прізвище. У певному сенсі смерть мого діда є й моєю смертю; зрештою, ця смерть усе життя була з нами як страхітлива незагойна травма мого батька, що дивом уник розстрілу[2]. — З есею «Ласкавий листопад»

  — Костянтин Москалець

Примітки

[ред.]