Филипович Павло Петрович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Филипович Павло Петрович
Pavlo Fylypovych.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Павло́ Петро́вич Филипо́вич (1891 — 1937) — український поет і літературознавець, перекладач з французької та латинської мов, педагог.

Цитати[ред.]

«Земля і вітер» (1922)[ред.]

  •  

Єдина воля володіє світом,
Веде в майбутнє нас єдиний шлях,
Ми умремо з єдиним заповітом
В непереможних і міцних серцях.
(«Єдина воля володіє світом…» // С. 49.)

 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 2 вересня 2016 року.
  • Хтось не зводив жовтого зору,
    Кликав вітер і сіяв жах
    І на чорнім коні Ленору
    Без упину мчав у степах.
(«Він тікав і дививсь і знову…» // С. 49.)
  • І впала туга, мов тяжка кирея,
    Коли відразу я спинив коня.
    Не чорний крук злетів до Прометея —
    Довбала ніч криваве серце дня.
(«Тремтіла тінь, і вечоріли хмари…» // С. 51.)
  • А там, в вигнанні,
    Глузують Юди:
    «Це дні останні,
    Ви вже не люде».
(«Гризти залізо…» // С. 53.)
  • Пролетіли огненні бджоли
    Між зелених полів людських.
    Заклинаю вас, тихі доли,
    Не пускайте до себе їх!
(«Заклинаю вітер і хмари…» // С. 56.)
  • Я — робітник в майстерні власних слів,
    Та всі слова я віддаю усім.
    Будую душі, викликаю гнів,
    Любов і волю вводжу в кожний дім.
(«Я — робітник в майстерні власних слів…» // С. 60.)
  • Нехай архангел у труби трубить —
    Мерці не встануть з одвічних трун,
    І тільки сонце усе голубить,
    Огненноокий німий чаклун.
    І зійдуть тихо зелені трави,
    Зростуть між ними квітки малі,
    І перекажуть слова ласкаві
    Від тих, що в чорній лежать землі.
(«Нехай архангел у труби трубить…» // С. 61.)
  • Хай моляться зоряній ризі,
    Земля підо мною чи кінь?
(«Не смуги золото-сизі…» // С. 62.)
  • На стелю неба чорного бика
    Загнали змії сині та огняні,
    І він лежить і той табун склика,
    Що унизу темніє на поляні.
    Зникають змії — і блищать на мить,
    А бик реве від болю і тривоги.
    Не диха вітер, а земля мовчить,
    Жде буйних сліз, жде світлої підмоги.
(Гроза // С. 62.)
  • Синіє сніг, і стеляться розмови,
    Мов ніжні тіні ясних вечорів…
(«Синіє сніг, і стеляться розмови…» // С. 70.)

«Простір» (1925)[ред.]

  • Не вірте мрійникам, не слухайте померлих!
    Борвієм, пристрастю і згагою степів,
    Тугóю темною і буйними дощами
    Життя несеться над усіми нами
    І вимагає ладу і пісень.
    І прокидається мелодія щаслива
    На дні тривожної і тоскної душі,
    І сам здивуєшся, почувши власний витвір,
    І хтось впевнятиме, і ти йому повіриш,
    Що це незнана пестила тебе!
(«Кому не мріялось, що є незнана Муза…» // С. 92.)
  • Навчись і ти, коли прийде твій день,
    Віддать усім прозорий мед любові,
    Приваблюючи фарбами пісень
    Мандрівників далеких, випадкових.
    І непомітно передай вікам
    Оті пилини сховані насіння.
    Смерть не мине, і ти загинеш сам,
    Та безліч раз зійдуть твої творіння.
(«Закликав червень чарівну теплінь…» // С. 105.)

Поза збірками[ред.]

  • І та, що їй цілуєш ніжно руки,
    Забуде все, —
    Вітри холодні горя і розлуки
    Життя несе.
(Кримська елегія // С. 117.)

Джерела[ред.]

  • Филипович Павло. Поезії. — К.: Радянський письменник, 1989. — 196 с.


Bookmark-new.svg