Проповідь Івана Вишенського (розпис із монастиря Різдва Христового у Жовкві).
Що за пожиток з дару, коли я сам того запрагнув і дістав од тебе, диявола, а не Бог небесний мене на ту достойність покликав і вибрав[1]?
Що за пожиток із тієї дочасної славиці, коли я вічно посоромлений буду[1]?
Що мені за пожиток з численних фільварків та оздоб дімка, коли я красних домів горнього Єрусалиму[2] не побачу[3]?
Гордість літає думкою високо, але насправді перебуває, коли випробувати, нижче від усього[3].
Понижений сам себе найменшим чинить, через це Бог його й підносить[3].
Наша істинна віра є та, яку брами пекельні не перемогли й перемогти не можуть[3].
Ліпше вам без владик і попів, поставлених од диявола, бути в церкві і православ’я зберігати, аніж із владиками й попами, не від Бога покликаними, бути в церкві і з неї глумитися[3].
Смерть є для тих рожденних, котрі світ оцей люблять і до нього думку свою прикували, котрі заради тіла живуть та мудрують[3].
На життя народитися — це коли, вийшовши з утроби у цей світ і дійшовши зрілого віку, думка вже має силу відрізнити зле від доброго[3].
Покаяння барв не потребує; тілу, котре кається, досить, аби йому голизну прикрити[3].
Мирське лихе життя всі природжені межі та цноти ґвалтує[3].
Хоч і високо сидить і вище за всіх дивиться, але з низькими він однаково земля та порох[3].
Немає чим хвалитися, коли довічно не перебував і швидко міняється, а зрештою зникає і гине[4].
І папа вмирає, як і той, котрий щастя не має, ще й гірше[4].
А коли щасливий люто помирає, де ж його щастя? Знаємо всі, що тут, у нас, живих, залишилося[4].
Не ганьби, бо оганьблений будеш! Не смійся, бо осміяний будеш! Не безчесть, бо збезчещений будеш[4]!
Не вся-бо пшениця буде на посів, але знайдеш і таку ниву, на якій більше куколю уродить, аніж пшениці[4].
Як же ти хочеш розсудити біду войовника, що б’ється і бореться, коли сидиш удома біля материної цицьки[4]!
Наше тіло — од землі земля — земного собі тяжару й корму прагне. Дух же шукає, як би витягтись з того м’яса угору, але його той гній і ласощі тілесні зв’язали і не пускають[4].
Чи голова в тебе не на тому самому місці стоїть, що і в убогого? А очі, слух, смак, ніздрі, руки, ноги чи не так само розміщені, як і в убогого[4]?
Всі-бо женуться за теперішнім віком, щоб його благами задовольнятися і насититися[4].
Це ж бо є хороброго війна: впасти у спокусу, укріпитися й стати на своєму місці[4].
Істини неправдою перебороти не зможете і самі щезнете і загинете, а істина живе і житиме вовіки[5].
Мимоволі мусите огуджувати, бо огудникові ви й служити взялися[5].
Хай буде хлоп, кожум’яка, сідельник та швець, але згадайте, що він брат наш, рівний із вами у всьому[5].
Спасайтеся вірою, спасайтеся заповідями євангельськими, спасайтеся законом отецьким, спасайтеся чистим і неблазенним життям[5]!
Знаю, що вищі ви є, і я вам те мушу признати, але розкішнішим черевом і ласолюбнішим горлом, пишнішим помислом і неситішим здирством. А спасінням духовним ви далеко менші й гірші од простих православних світських[5].
Здорові очі можуть побачити й осудити гниле око і мають на те владу[5].
І язика ліпше урізати, щоб не говорив огуди та зваби і щоб інших із собою у рів не кинув. Отож хай зігниє поганий член, щоб добрих не пошкодити. Це не пошкодить, а пошкодить бридке і лихе бажання[5].
Коли істина суща укріплюється і утверджується на тому місці, де була неправда, тоді неправда й думка звабного узаконення чи держави розвивається і зникає, ніби павутина. Істина-бо суща і незмінна пробуває і творить усім себе явною[6].
А хто знищить одну із заповідей або спокусить одного з малих знищенням заповідей, ліпше тому жорнового каменя на шию покласти, втопитися й загинути самому в морі[6].
Не може комедійник простягти мисленне око до Христового розуму, поки не звільниться від свого машкарського розуму[6].
Оскільки ти неправда і в ній плутаєшся, і з нею вік провадиш і проходиш, од неправди і плода свого понеси[6].
Неправді властиво не стояти на одному місці, оскільки воно, не суще, а обходити країни й тулятися, перескакуючи з місця на місце. Істина не така, вона-бо єдина поставилася й утвердилася вічно й нерушно і стоїть на одному місці на нерушній основі[6].
Не треба тобі самому шукати влади й начальства, щоб тебе шанували й покорялися тобі люди, але треба тільки просвітити своє духовне світло добродійного життя[6].
Як хочеш іншим відчинити ворота царства небесного, коли для тебе вони зачинені[6]?
Куди ж підеш зі своєю неправдою, оскільки вона, не бувши сущою, встояти не може в місцях, куди була приведена[6]!
Вже являється тайна беззаконня, отож збагни її, доки з середини не вийде і не з явиться беззаконний[6].
Мине, як сон, це скоротічне життя, скоро мине! Отож будьмо готові на славне воскресіння добрим і очищеним життям, щоб дістатись на правий бік[7].
Держіться істини від усієї кріпості мислі й сили душі, щоб бути увінчаним од істини в час випробування плодів[7].
Що ж таке прірва? Та ж кінець життя означає, де вже немає часу ні на покаяння, ні на дання, ні на сіяння, але йде жниво добрих чи лихих плодів[7].
Що в житті цьому приготував, те в майбутньому візьмеш, а що був посіяв, теє там пожнеш[7].
Коли цноту і чистоту плотську збережуть, але не очистяться від жорстокосердя та злостивості, і не виявлять милості до ближнього, то світильники свої погасять без оливи милосердя[7].
Із твору «Короткослівна відповідь Теодула[8]», 1599—1601 рр.[ред.]
Преподобний Іван Вишенський
Мало є доброго і мало тих, що спасуться, мало вибраних і мало в кому спасіння хоче віднайтися[7].
Себе стережімо, про себе чинімо старання, щоб не бути потопленими в цьому віці і щоб вічно не загинути[7].
Не дивися на те, що солодко пишуть і наставляють солодкі слова, а дивися, чи сидить у них і чи має над ними зверхність правда[9].
Невільник-тіло слідує при потребі, куди веде мисленна воля: чи на добро, чи на зло[9].
А коли перше слово — брехня і на брехні засноване, знайдеш і пізнаєш її всюди[9].
Чи не ясно всім розумним, що той є щирий брехун і відщепенець, котрий супроти правди воює[9].
Коли час покличе і диявол своїх учнів та гонителів підійме супроти істини, тоді з’яви, від яких плодів ти істинно посаджений.[9]
Старша мати від дітей, спершу — мати, а потім — дитина[9].
Зваба від розумних скоро може відступитися — пізнають її[9].
Із твору «Зачіпка мудрого латинника з дурним русином», 1600—1601 рр.[ред.]
Людське єство стоїть на самовладі і примусом та силою до Бога не притягається[9].
Будьте собі зі своєю вірою та мудрістю окремо від нас, а ми зі своєю вірою та апостольським глупством окремо від вас[9].
І сліпець міркуванням може домацатися, щоб пізнати, що істина, а що неправда[10].
Той по-справжньому годен назватися відступником та відщепенцем, котрий сам од дружини[11], рівної собі в усьому, відлучається і відступає, а не дружина, яка вкупі стоїть[10].
Поїдь до Великої Росії і прочитай історії життя її святих людей, великих чудотворців, які й після смерті зціляли хвороби тих, хто до їхніх мощів приходив. А якщо бридишся рятівної російської мови, щоб щось у Великій Росії довідатись, то піди до Києво-Печерської Лаври в себе в дома у Києві, де лежать мощі майже рівних великим російським чудотворцям. І цих, Богом прославлених і звеличених після смерті, рід російський породив і мова свята слов'янська
Молю вас, хай буде Русь проста, дурна, невчена, а тільки перебувайте в православній вірі
Неправді властиво не стояти на одному місці.
Каяття барв не потребує
Мало обраних, і мало в кому спасіння хоче віднайтися.
Спасайтеся законом отецьким.
Не ганьби, бо оганьблений будеш!..
Всяка жертва нечестивих бридка перед Богом.
Зваба від розумних скоро може відступитися: пізнають її.
Спершу — мати, а потім — дитина.
Себе стережімо…
Хворий хворого лікувати не може.
Той, хто не був у бою й подвизі ратному і не бачив змагання ратних, як може інших навчити?..
Неправді властиво не стояти на одному місці.
Спасайтеся вірою.
Істини неправдою перебороти не зможете і самі щезнете й загинете, а істина живе і житиме вовіки!
Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
