Перейти до вмісту

Петро Могила

Матеріал з Вікіцитат
Петро Могила
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Петро́ Моги́ла (рум. Petru Movilă; 1596 — 1647) — молдавський боярин, політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1633 року, екзарх Константинопольського патріарха. Канонізований 1996 року.

Цитати

[ред.]

З книги «Требник», 1646 р.

[ред.]
  •  

Розумне Боже створіння — людину на долині під сонцем постановив Бог бути господарем, або доглядачем усім земним створінням[1].

  •  

Людина у вчинках своїх і потузі не є одностайна й послідовна[1].

  •  

Людина уподібнюється ніби до сирої їжі, до гниття схильної та нестравної. Тоді всемогутній Бог вживає, як сіль, зверхників, аби їжа не зогнила[2].

  •  

Гарно й почесно бути свічкою, бути оком, бути сіллю, бути ангелом.
Але свічка має світити, око має дивитися, сіль має діяти на гнилизну та її припиняти. Посланцеві ж неба треба уважно дбати й самому по-ангельському жити, та й тих, що йому доручені, належно наставляти[2].

  •  

Як вогонь, хоч і має всепроникальну силу, але постійно мусить вважати на матеріял, що його він обпалює. Так і зверхник при своїй силі, повазі та честі повинен завжди зважати на потреби й вади своїх підлеглих. Слушно можна зверхників прирівняти до духа, бо вони таки є зверхниками, ніби душею людей, що їм доручені[2].

  •  

Як цілісна душа є в усьому тілі, так і зверхник повинен через свої повчання і поради весь бути в кожному з йому довірених[2].

  •  

Хто пасе, той мусить не спати, не піддаватись розвагам, а перебувати біля своїх овець[2].

  •  

Не зближуйся з тими, що лукавлять, не заздрости таємно тим, що перечать, бо суперечники своєю природою уподібнюються до крука, хижого птаха[2].

  •  

Нинішні заперечувальники задля марнотних своїх прибутків — глухі аспиди; затикають собі вуха, а язика вигострюють на лихослів’я[2].

  •  

Не може хтось народити сам собі брата, сина ж може[2].

  •  

Не може пойняти в дружину собі парубок чи наймит жінку господаря свого після його смерті, бо це кладе підозру, що він перелюб чинив із нею, коли той жив[2].

  •  

Та, що ввійшла в шлюб беззаконно, може звільнити себе від того супряжництва і за іншого чоловіка, законного, вийти хоча й чоловіка собі мала[3].

  •  

Діти, народжені від заборонених подруж, не повинні називатися перелюбниками, але не будуть і наслідниками маєтків батьків своїх[3].

  •  

Одна й та ж людина в натурі своїй залишається, як у стані невинності, так і в стані переступства[3].

  •  

Зважте достатньо: хто кому обіцяє[3].

  •  

Ті грішать, котрі обітниць своїх не виконують[3].

  •  

Намагайтеся власні недоліки пізнавати, бо найбільше й найчастіше те людину зводить, коли вона того собі за гріх не кладе[3].

  •  

Щаслива є та душа, яка сама себе судить[3].

  •  

Коли люди руками рани завдають, забивають, крадежі й грабежі чинять, то дотикаються речей, Богові бридких і нечистих[3].

  •  

Через слух люди впадають у високоум’я, пиху і порожню славу — особливо коли прислухаються, що їх хтось хвалить[3].

  •  

Хто їсть і п’є недостойно, суд собі їсть і п’є[3].

  •  

Не є добро забрати хліб від дітей і давати псам[3].

  •  

Подружній стан від самого Бога-вседержителя є винайдений у місцях райських, а не в якихось закутках[3].

  •  

Коли ріллю намислюють засіяти збіжжям, то добре її приготовляють[4].

  •  

Слугу, коли нездібний буде, відправити вільно, але жінку віддати тому, в кого взяв її, аж ніяк не годиться[4].

  •  

Добра жінка є знаменитим даром від Бога[4].

  •  

Хто подружжя шукає для наповнення нащадками землі, той від землі буває у володінні і тварині подібний. А хто нащадками побожними небо наповнює, той правдиво землею володіє[4].

  •  

Три речі є до вподоби Богу і людям: згода братів, милосердя до ближніх і згода між чоловіком та дружиною[4].

  •  

Без згоди та спільної любови народжується в домі постійна пожежа смутку й печалі, а втіха не приноситься[4].

  •  

Подружня любов не тільки все в домі споряджає, а ніби день від дня добро примножує[4].

  •  

Поштивість та пошанування пристойне має з'являти подружжя: жінка чоловікові як голові, а чоловік жінці як власному тілові[4].

  •  

Як вода природним способом вогонь гасить, так і смерть кожній людині життя губить[4].

  •  

Ледве люди починають жити, а вже смерть над ними різноманітні сіті наставляє[4].

  •  

Так само, як кожна людина має свою власну матір, з нутра якої народжується на світ, всі отак люди мають спільну матір — землю, яка всіх у своє нутро приймає[4].

З твору «Розмисел про іноче життя»

[ред.]
  •  

Христос досконалість життя не в іншому поклав, а в безкористі[5].

  •  

Безкорисливість є — це самого себе пізнать, істинне дзеркало світу і всього, що в світі[5].

  •  

Корисливий, коли й гадає добродійності справляти, — себе улещує[5].

  •  

Годі щось мати і зібране зберегти, і його не погубляти, і його не умаляти[5].

  •  

Любов подвійна є: Христос і мирська, духовна і плотська, до Бога і до речей — ці ж обоє в одно з’єднатися не можуть[5].

  •  

Ніхто-бо, хто ненавидить, себе не утримає і не збереже, і не знайде.
Майнолюбство чи корисливість од плотської любові йде[5].

  •  

Любов із ненавистю дружби не має, завжди бореться, ненависть же від того: «моє» і «твоє» з’являється[5].

  •  

Усі добродійності наявні, коли видимо від людини створені бувають[5].

  •  

Глянь-бо, як людина, котра в тілі ще, й у пеклі, і на повітрянім опитуванні, і на небесах бути, ніби у дзеркалі, може[5]!

  •  

Безділля породжує гріх[5].

Примітки

[ред.]

Джерела

[ред.]