Апокрисис

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія
Титульна сторінка «Апокрисиса»

«Апо́крисис» (грец. άπόκρισις — відповідь) — полемічний твір української та білоруської літератури кінця XVI ст., написаний Христофором Філалетом у відповідь на працю єзуїта П. Скарґи «Берестейський синод» (1597). Його було видано польською (1597) і в Острозі – українізованою церковно-слов’янською (1598-1599) мовами.

Цитати[ред.]

  •  

Як не нищить, скажу, давні заповіти,
Всі захочуть тоді в тиші-мирі жити[1].

  •  

Зважаючи на пристойність нашу, не відповідаємо дурному відповідно до глупоти його[1].

  •  

Важко відмінити звичку, коли вона йде від природи[1].

  •  

Вам не про те йдеться, аби нас до ліпших паш припровадити, але про те, щоби вовну з нас брати, відповідно, і шкіру лупити[1].

  •  

Побоюємося, аби замість любові поміж братією та одного батька дітьми не шукали під накривкою згоди, щоб нас укривдити, ошукати, утиснути та осміяти[1].

  •  

З менших речей легше судити про більші[1].

  •  

Злегка та пожежа йде; хто її на чужому не гасить, той її невдовзі швидко на своєму ґрунті побачить[1].

  •  

Хто є такий потужний, аби умислом панувати і мав силу когось приневолити до віри в те, чого сумління чиєсь не приймає, або не вірить у те, що приймає[2]?

  •  

Гамуйте власні кола, поки не розійдуться[2].

  •  

Часто ображена терпеливість звикла перемінятись у лякливість[2].

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7