Курков Андрій Юрійович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Курков Андрій Юрійович
Андрей Курков.jpg
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Андрій Курков на Паризькому книжковому салоні, 2010

Андрій Курков — український письменник російського походження; один з найпопулярніших українських письменників за кордоном.

Цитати[ред.]

  •  

Коли людина думає, що хтось має їй допомогти, просто втрачається час і талант. Ніхто не допоможе.[1]

2003[ред.]

  • Наші ж [українські] сучасні письменники вже відійшли — їхній протест це був відхід від реалізму і за межі реалій. Вони створюють літературу паралельно життю, не перетинаючись з ним. Вони уникають своєї активної соціальної ролі, але при цьому в них є своє коло читачів, переважно студентське, і це коло вони відводять від реальності. Хоча з іншої сторони, найбільш активні — це україномовні письменники, тому вони відводять в україномовне культурне середовище, тож в цьому також є свої принади.[2]
  • Я не розглядаю себе як культового письменника. Культовий письменник у нас один — це Юрко Андрухович. Культовим бути небезпечно.[2]
  • Я не ставлю задачі: вічне чи не вічне — я пишу те, що мені подобається. Мене досі більше цікавить наше минуле й наше сьогодення.[2]
  • Самоцензура це поняття більше журналістське. Письменник не цензурує себе: якщо він розумний, то він іде на межі порушення або табу, або порушення традицій.[2]
  • Культурна еліта важлива у суспільстві. … Мають бути особистості-орієнтири, що мають давати альтернативний приклад своєю поведінкою, своєю біографією та досягненнями. … Зараз, наприклад, в нашій культурі найяскравіший орієнтир — Поплавський. Це нормально чи ні — не знаю, подивимось що вийде.
     — на питання про баланс культурних і політично-бізнесових культур, а також питання про суспільного лідера.[2]
  •  — Якби була можливість, ви поїхали б з України?
    Знаєте, я мав сті́льки можливостей.
    Тобто, ви чекаєте, що тут щось відбудеться?
    Ну звісно. Попереду великі зміни. Вкотре. Відбудуться чи не відбудуться президентські вибори, все одно будуть зміни. Ну, в принципі тут цікавіше. Швидше розвивається життя — як позитивні, так і негативні його сторони. Окрім того, якби я не був упевненим і не сподівався на майбутнє цієї країни (моя дружина і діти — англійські піддані), то поїхав би, бачучи, що ця країна безнадійна.[2]

2010[ред.]

  • Для української культури та літератури є величезна ніша в європейському культурному просторі, яку ми ніяк не можемо навіть на 10 % заповнити чи використати, зокрема тому, що в України дещо пасивний підхід до власних можливостей і регулярна недосамооцінка.[3]
  • Щоб ураховувати нашу геополітичну позицію, не треба дивитися тільки на схід. Варто дивитися також і на північ, південь і захід. У нас, я вважаю, не менш важливі історичні зв'язки з Туреччиною, ще важливіші з Литвою та Білоруссю і, звісно ж, із Польщею. Тож давайте, панове, які роблять новини, виходити з поняття геополітична об'єктивність, припиніть насильно нас з'єднувати з чужою територією, навіть коли є чимало спільного. В такому разі варто показувати повністю регіон, де ми перебуваємо, — від Польщі до Росії і від Литви до Туреччини.
     — про хронічну узгодженість новин в Україні з російськими новинами[3]
  • Я уявляю собі молодь у Луганській області, яка дивиться російські телеканали і звідти ж черпає інформацію про Україну. Мабуть, вони себе відчувають неповноцінними, бо не можуть зрозуміти, хто ми такі, якщо нас серйозно не сприймає Росія. І раптом тут їм ще й кажуть, що можна не вчити української мови, все можна робити лише російською. В таких обставинах поволі зникатиме фундамент державності й знову повернеться поняття території. … Приблизно такими технологіями, грубо кажучи, і формується рабська ментальність.
     — про посилення режимом Януковича позицій російської мови в Україні[3]

2014[ред.]

  • Ніхто в Європі плаче, що культура гине. Наприклад, ніхто за межами Прибалтики не знає литовське чи естонське мистецтво. Ніхто не підозрює, що є албанська література. Просто приходить час, коли культура країни стає цікавою світові. І якщо цей шанс використовується, то держава вливається в європейський культурний простір. Україна, скажімо, тепер модна серед німецьких студентів. Твори Жадана, Прохаська, Дереша читають і обговорюють. Але потрібно розуміти, що захопити масового читача дуже важко.[4]

Джерела[ред.]

  1. Інтерв'ю з Андрієм Курковим
  2. а б в г д е Андрей Курков: В нашем обществе говорить о морали глупо — Aktiv.com.ua, 22.12.2003.
  3. а б в Андрій Курков: Прагматизм успіху — Український тиждень, 11.06.2010.
  4. Фесенко Л. Андрій КУРКОВ: «Ніхто в Європі не плаче, що культура гине» / Ліліана Фесенко // Культура. — 2014. — 25-31 липня. — С. 9.