Перейти до вмісту

Георгій (Кониський)

Матеріал з Вікіцитат
(Перенаправлено з Георгій Кониський)
Георгій (Кониський)
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Григо́рій (Георгій, Юрій) Кони́ський (1717–1795) — український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч.

Цитати

[ред.]

З курсу «Загальна філософія», 1749-1751 рр.

[ред.]
  •  

Речі не інакше одержують своє буття, як через свої причини. Займатися філософією означає не що інше, як досліджувати причини речей[1].

  •  

Адам — перший філософ. Це значить, він був першим дослідником та спостерігачем речей природи, і це взяв не від кого іншого, а від тої мудрості, яку сам встановив від світла Бога-Отця, котрим створено всяке добро і дар[1].

  •  

Не судження філософії, а її викривлення й пусті думки людей треба відкидати[1].

  •  

Помилки й дурниці тих, що займаються філософією, не треба відносити до хиби філософії[1].

  •  

Християни, які вивчають єретизм, залишаються християнами[1].

  •  

Нечесні і горді філософи не є справжніми, а уявними[1].

  •  

Несправедливо роблять ті, які із-за гріхів людей-християн ганять саму християнську науку[2].

  •  

Всяким Божим даром не треба нехтувати[2].

  •  

Всяке судження є мова[2].

  •  

Справедливість Бога є його милосердям[2].

  •  

Коли відняти: душа чи тіло, людина перестає бути людиною[2].

  •  

Кожного, хто знищує свої діла, не слід оправдовувати[2].

  •  

Ніщо, що може бути виконаним, не є нестерпне ярмо[2].

  •  

Ніхто завидющий не є другом. Отже, хтось, що жадає твого, не є другом[2].

  •  

Всякий жадібний є нужденним[2].

  •  

Всяка насолода подобається[2].

  •  

Печаль породжує терпіння, терпіння — досвід, досвід — надію, надія не тривожить[2].

  •  

З поганих звичаїв походять добрі закони, з добрих законів — добро держави[2].

  •  

Якщо хтось наділений чеснотою, то має або розсудливість, або поміркованість, або мужність, або справедливість[2].

  •  

Будь-що, наділене раціональною душею, придатне для навчання, отже, всяка людина здатна на навчання[3].

  •  

Незнання причин породжує подив, а подив — запитання[3].

  •  

Не завжди людина сміється, а лікар лікує[3].

  •  

Ті, що говорять правду, вважаються ненависними[3].

  •  

Оскільки море солоне, то солоною є навіть будь-яка крапля[3].

  •  

Хто не народився, той не починає старіти[3].

  •  

Якщо б Ной не збудував ковчега, то Ціцерон не склав би своїх промов[3].

  •  

Коли хочеш багатого урожаю, то не шкодуй насіння[3].

  •  

Хтось може не бути вченим, хоч читає книги[3].

  •  

Коли визнано жар, то визнається вогонь[3].

  •  

Ілюмінація дому є кращою, ніж свічка, і навернення грішника краще, ніж розмова прихильника[3].

  •  

Є пастирем, отже, повинен пасти, а не пастися[3].

  •  

Посудини з вузькою шийкою розбризкують налиту велику кількість рідини, а коли наливаються помалу, то наповнюються[3].

  •  

Якщо вожді не тому називаються поганими, що колись були переможені, то чому філософів погано слухають, якщо колись обманювалися[4]?

  •  

Вогонь гарячіший, ніж кипляча вода[4].

  •  

Здоров'я краще, ніж медицина[4].

  •  

Краще бути справедливим, ніж таким, що розкаюється[4].

  •  

Чеснота краща, ніж багатство й почесті[4].

  •  

Краща є набута вірою і заслугами слава глави держави, ніж та, яка набута лестощами[4].

  •  

Дуб хоч і триваліший, однак не значніший од людини[4].

  •  

Краще добре жити, ніж узагалі жити[4].

  •  

Розсудливість краща від влади тому, що перша бажається сама, а влада хіба що з розсудливістю[4].

  •  

Якщо будуть рівні у всьому, а в одному не рівні, то будуть нерівними[4].

  •  

Чиє життя приємне для всіх, смерть того для всіх болісна[4].

  •  

Не мати нічого гірше, ніж мати багато[4].

  •  

Теологові треба довіряти в теологічних справах, філософові — у філософських[4].

  •  

Більш вірогідним вважається царське свідчення, ніж плебейське, жерців, ніж логіків, старих, ніж молодих, мужів, ніж жінок, хоча вони є тільки вірогідними, а не безсумнівними[5].

  •  

Свідченням нікчемних людей не слід надавати ніякої ваги[5].

  •  

Обман не інакше переборюється, як коли розкривається. Він має силу, поки прихований, і зникає, коли розпізнається[5].

  •  

Ті, що виходять на дуель, встановлюють для себе певні закони[5].

  •  

Хай збережуться скромність і дружба між тими, хто сперечається, коли непорушний їхній союз[5].

  •  

Як пряме і криве, так і істина й хибне розрізняються легко, коли взаємно порівнюються між собою[5].

  •  

Істина є добром інтелекту[5].

  •  

Розсудливість — активний навик істинного розуму відносно того, що для людини добре чи погане[5].

  •  

Інструмент не може бути однієї природи з твором, для виконання якого застосовується, тому що ні різці скульптора, ні їхні знаряддя не є скульптурою і пензель художника не є картиною[5].

  •  

Всяке природне тіло є природним сталим[5].

  •  

Якщо кріт не має, згідно із видом, здатності до бачення, то не можна сказати, що він сліпий[5].

  •  

Можемо одну Й ту ж людину любити тому, що вона нам рідна по крові, й ненавидіти тому, що злочинна[6].

  •  

Немає разом чесноти і вади, а є факт істинності обох[6].

  •  

Хоч знання тепер є одні й ті ж щодо виду, які були дані першій людині, однак числом вони не одні і ті ж, тому що число знань збільшується із-за числа суб’єктів, а суб’єкти, тобто люди, народжуються заново. Тому й знання збільшується[6].

  •  

Без пізнання мети ніщо не може бути належно вивчене[6].

Із «Моральної філософії або етики», 1749 р.

[ред.]
  •  

Завжди треба робити те, чого вимагає здоровий розум, а здоровий розум вимагає, щоб усякому віддавати те, що йому належить, отже, всякому треба надати його право[6].

  •  

Коли добре діє — діє не як філософ, а як чесна людина, хоч тоді більше достойний імені філософа, коли зміцнює свою науку діями і наслідує свої правила[6].

  •  

Може бути дуже добрий етик, але дуже погана людина[6].

  •  

Добрі речі не з іншої причини добрі, а тільки тому, що містять у собі добре[6].

  •  

Все бажає якогось добра, очевидно, відповідного собі[6].

  •  

Багатство є тільки зовнішнім добром, не внутрішнім, і тому не вдосконалює людину внутрішньо, а зовнішньо[7].

  •  

Всяк бажає якогось добра, очевидно, відповідного собі[7].

  •  

Якщо хтось запитає, чому чеснота бажана людиною, певне, буде відповідь одразу: тому що відповідає людині[7].

  •  

Приємне є добром, яке приносить насолоду; почесне — як узгодження із здоровим розумом, корисним нарешті є те, що допускається заради іншого[7].

  •  

I зло має якийсь сенс добра, хоч прямо називається злом тому, що більше шкодить, як допомагає[7].

  •  

Гріх бажається не тому, що він є злом і шкодить, а тому, що нашкодить більше, як допомагає[7].

  •  

Поки хтось воліє зла іншому, бажає його як добре собі[7].

  •  

Ніщо містить мету нещасних, воно є якимсь негативним добром, не при носить ніякого добра, а забирає зло[7].

  •  

Воля вільна відносно зла як такого, отже, може його любити[7].

  •  

Всяка мета має сенс добра; по-друге, почесне й приємне добро має сенс мети[7].

  •  

Ліки беруть свою доброту від оздоровлення, про яке турбуються. Мертвою людиною ліки не приймаються[7].

  •  

Усяка ненависть виходить од якоїсь любови[8].

  •  

Досягати мети — означає, власне, йти до мети. Це відповідає тільки розумній природі[8].

  •  

У нещастя людина потрапляє не через природу, а з власної вини[8].

  •  

Ніщо не створене Богом, щоб не було у природі заради чогось, хай нам це не видно[8].

  •  

Шкідливі створіння шкідливі, якщо не вмієш їх використовувати, а не самі собою шкідливі[8].

  •  

Людині треба шукати в цьому смертному житті, що є найвищим щастям, а не очікувати його[8].

  •  

Всяка доблесть спрямована до якоїсь мети і не бажана сама собою[8].

  •  

Схвильована душа кожного найрозумнішого не легше зберігає вільне і спокійне міркування серед поразок та хвороб, образ, нещасть, неприємних і нерозумних занять[8].

  •  

Слава ніколи не задовольняється, бо завжди бажається більша[8].

  •  

Здебільшого громадська думка легковажна і популярність нестійка; часто хвалять гірших, а кращих ганьблять, бо такою є людська безглуздість[8].

  •  

Ми є, а слави немає, коли ми живі; коли ж вона приходить, то немає нас[8].

  •  

Смішне таке благо, для оволодіння яким ти повинен зникнути, тож як ти зможеш ним володіти, коли ти сам уже ніщо[9]?

  •  

Доблесть сама собою є моментом щастя[9].

  •  

Той є щасливим, хто володіє кращими й численнішими благами, а найщасливішим у цьому стосунку ніхто із смертних не може здаватися[9].

  •  

Ми повинні менше турбуватися про досконале людське щастя тому, що ніхто не може його досягнути[9].

  •  

Нічого не можеш хотіти, чого б ми не пізнали[9].

  •  

Воля рухає інтелект до міркування, як палій, несучи вогонь, повертає його до підпалювання, тобто тільки спрямовує, а не робить, щоб він горів[9].

  •  

У рухи волі та інтелекту вкладається безконечний розвиток[9].

  •  

Громадяни, хоч підкоряються главі, однак можуть протиставитися його волі і часто протистоять[9].

  •  

Таке є внутрішнє царство людини: воля — цариця, але сама собою несвідома і недосвідчена; розум має пост наймудрішого сенатора; чуттєві бажання і внутрішні відчуття — це якийсь натовп, дуже непокірний і бунтівний; зовнішні відчуття заслужено звемо воїнами[9].

  •  

Свобода з необхідності — тільки вона є, власне, свободою[9].

  •  

Свобода необхідна для доброго чи поганого діяння. Людина ж є істинно вільною[9].

  •  

Грішать ті, які грішать із звички[10].

  •  

Понад людською владою є, щоб вона могла рухатися чи не рухатися Богом[10].

  •  

Любов є тоді, коли воля вважає, що якась справа є доброю; туга — коли її собі бажає; радість — коли її досягнуто[10].

  •  

Пристрасть не постійна, а перехідна, і з’являється, коли наявне чи майбутнє добро чи зло схвилювало душу[10].

  •  

Є два види чуттєвого бажання: пристрасне і гнівне. Перше стосується добра чи зла, а друге — недоступного добра чи зла[10].

  •  

Як немає ніякої хвали кормчому, коли на морі немає бурі, так немає хвали чесноті; навпаки, не було б ніякої чесноти, коли б не було афектів[10].

  •  

Мудрець не вигадує пристрасті, а керує ними і стримує[10].

  •  

Є така відмінність між нерозумним та розумним: перший є рабом, а другий — господарем афектів[10].

  •  

Першою із усіх пристрастей є любов і їй протилежна ненависть. Із них же, як з коріння, виростають усі інші[10].

  •  

Любов тягнеться до двох, а саме до добра, якого хтось хоче для когось, або для себе[10].

  •  

Що люблять дружньою любов’ю, люблять заради себе, а що люблять любов’ю пристрасною, те люблять заради улюбленого[10].

  •  

Симпатія душ і характерів є якоюсь таємною подібністю[11].

  •  

Коли любиш, сам того не помічаючи, робишся жертвою улюбленої речі і, здається, що перебуваєш більше в ній, аніж у собі самому[11].

  •  

Душа є більше там, де любить, ніж там, де живе[11].

  •  

Що любе, того й бажаємо і хочемо, щоб це завжди у нас було[11].

  •  

Ненависть є ніщо інше, як незадоволення стосовно зла як зла[11].

  •  

Насолода, або задоволення, є нічим іншим, як радістю душі, попередженою наявним добром[11].

  •  

Чим більше нещастя, з якого ми вийшли, тим приємнішим здається спокій, яким насолоджуємося[11].

  •  

Заздрість — це страждання з чужого добра, коли охоплений нею вважає, що добро іншого йому якось шкодить. Співчуття, навпаки, є страждання, узяте з чужого горя[11].

  •  

Страх завжди поєднується з надією і надія зі страхом, і вони різняться тим, що надія прямо стосується добра, а страх — зла, однак змішаний із надією страх є меншим, ніж надія, і загрожує втратою добра. Так само змішана зі страхом надія передбачає відхилення зла, але вона менша від самого страху, який загрожує злу[11].

  •  

Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу[11].

  •  

Усяка людина бажає своєї зверхності і найбільше любить саму себе, ніби найбільше добро[11].

  •  

Чеснота є посередині двох вад. Заздрою є недостатність у діянні для мети, і вадою є надмірність, а чеснотою — дотримання самої поміркованості[12].

  •  

Слід віддалятися якомога далі від тієї крайності, яка більше віддалена від чесноти[12].

  •  

Добра рада — це здатність відшукання осереднього[12].

  •  

Є дві дії у мужності: терпіти й нападати[12].

  •  

Розумне бажання має природну схильність до чесноти[12].

  •  

Гордість — це недобре бажання зверхності чи надмірна любов до власної величності[12].

З «Філософії природи, або фізики», 1749-1751 рр.

[ред.]
  •  

Кожен хвалить своє, хоч воно і негідне хвали[12].

  •  

Ніщо не виливається з того, що є нічим[12].

  •  

Численні дива, які в природі не існують і не можуть бути, породжені у людських думках[12].

  •  

Народження є ніщо інше, як перехід чогось від небуття до буття. А те небуття в суб’єкті, тобто в матерії, є не що інше, як позбавлення. Отже, позбавлення є принципом народження саме по собі[12].

  •  

Ніщо не може бути відділене від самого себе[13].

  •  

Розум прагне пізнавати ті речі, яких ніколи не торкнеться жодним відчуттям[13].

  •  

Твори мистецтва ніби продовжують твори природи[13].

  •  

Природа є мірою мистецтва, і мистецтво є якоюсь імітацією природи, бо для мистецтва властиво наслідувати природу. Чим більше воно природу наслідує, тим є досконалішим[13].

  •  

Природа створює справжні речі, а мистецтво — фіктивні. Малювання заслуговує бути назване сном тих, що не сплять[13].

  •  

Природа виводить субстанції форми, і всім їм надається сила діяння. Крім того, природні речі змінюють формами сутність і від них же беруть силу діяння[13].

  •  

Треба заперечувати, що мистецтво має силу природи[13].

  •  

Мистецтво є імітацією природи і в багатьох випадках перевищує саму природу не власними силами, а докладаючи силу самої природи[13].

  •  

Те, що досі алхіміки не винесли із своїх печей справжнього золота, не свідчить, що неможливо, аби людське мистецтво створило золото[13].

  •  

Хіміки, поки трудяться для створення золота, хай того, що шукають, не знаходять, проте відкривають численні здатності і властивості, можливо, кращі від самого золота[14].

  •  

Випадкова причина не є дійсною причиною[14].

  •  

В природі ніщо не відбувається випадково, а діє для певної мети[14].

  •  

Вогонь, наближений до сіна, не може не спалити сіна, а людина, маючи нагоду грішити, може грішити чи не грішити[14].

  •  

Бог є всюди, як суть, потенція і наявність[14].

  •  

Якби створені речі могли існувати без підтримки Бога, то значить: може щось існувати, коли Бог не хоче[14].

  •  

Гріх як гріх не залежить од Бога, відтак, звичайно той постає, коли Бог противиться[14].

  •  

Коли б Бог у якийсь момент забрав од створених свою захисну силу, то вони всі відразу перетворилися б на ніщо[14].

  •  

Твори митця не підтримуються самі собою, а підтримуються природою[14].

  •  

Зберігати — значить якимсь чином продовжувати акцію творення. Зберігати створені речі — значить ніби постійно їх творити, але не так, як твір митця[14].

  •  

Для всіх речей природженою є потреба постійності, а не природна їхня здатність постійно існувати. Бо одне — потребувати, інше — щось могти[14].

  •  

Легше зберігати створене, ніж продукувати з нічого[15].

  •  

Ніщо не може зламати вільного міркування людини. Якщо людина сама не хоче, то не дозволить себе закувати[15].

  •  

Бог передбачає красу природи, до якої також дав любов[15].

  •  

З чого виникає хибне й неймовірне, те є хибним та неймовірним. Не є хибним, якщо не походить з хибного[15].

  •  

Властиво величній душі так говорити про всіляку річ, як вона є сама по собі[15].

  •  

Якщо один сильніший, а другий слабший, то переможе більш інтенсивний[15].

  •  

Уявляючи час, не можемо не уявляти руху, і навпаки: не уявляючи ніякого руху, не уявляли б ми ніякого часу[15].

  •  

Весь сенс вічності полягає в незмінності, вічне не починається і не припиняється, ніяким чином не змінюється і завжди одне й те саме[15].

  •  

Людям нудьгуючим, сонним, так само хворим, тим, що потрапили в муки, також тим, що стогнуть і чогось очікують, навіть короткий час здається довгим, і навпаки, веселим, — тим, що радіють і насолоджуються будь-яким бажанням, навіть довгий час здається коротким[15].

  •  

Усі бажані речі, коли їх знаходять і ними оволодівають, приносять спокій душі. Дух, коли те, що бажає, одержав, ніби заспокоюється[15].

  •  

Люди, які зловживають насолодами, не сплять од насолод[16].

  •  

Кожна істота не може бути частиною іншої істоти[16].

  •  

Кожній речі властива своя природа і спосіб розмноження, дуже вишуканий збір усіх, згода і незгода тих, що борються між собою, і єдність, якщо прагнуть до однієї мети, і всі інші сліди незмірної мудрості[16].

  •  

Невсипуща цікавість людської думки. Хоч вона може знати щось дуже нечисленне, однак запитує про все[16].

  •  

Не все в цьому світі є, що може бути[16].

  •  

Небо також підлягає змінам[16].

  •  

Навіть на самому сонці помічено плями і зміни[16].

  •  

Що є рідше від повітря, однак воно сильним подувом звалює ліси й інколи руйнує вежі[16].

  •  

Коли великий жар виганяє менший холод, то й сам втрачає трохи своєї сили тому, що, борючись між собою, і одна, і друга якість тратить якусь силу; одна сильніша, менше терпить, аніж діє, а слабша менше діє, ніж терпить[16].

  •  

Правильність пір року, очищення елементів, родючість землі, досконалість і краса світу — доказ Божої мудрості й могутності[16].

  •  

Численні душі в одному живому непотрібні[16].

  •  

Хоч сліпий не бачить, а глухий не чує, однак вони не позбавлені потенції зору і слуху[17].

  •  

Якщо є численні люди з найкращим інтелектом і найгіршою волею, то це походить від свободи душі, яка йде за гіршим[17].

  •  

Принципи розуміння реально відрізнені між собою, коли людина вважає одну річ доброю, іншу — поганою[17].

  •  

Те, яке для одних є отрутою, для інших буде живленням[17].

  •  

Навіть виведення Божих слів є живим народженням, тому що Боже слово природою і поєднаною божественною думкою ідентичне батькові[17].

  •  

Кури, що тільки висиджують курчат, але не несуть яєць, не є продовжувачами курчат, а породжує та, чиї яйця[17].

  •  

Людина не тільки має силу виводити характери, подібні до себе, але й подібні до характерів предків, тому що характери предків у ній зберігаються живими[17].

  •  

Не всі рослини цвітуть; не всі, котрі живуть, плодоносять[17].

  •  

Усяка дія виникає через якийсь контакт[17].

  •  

Велика віддаленість об’єкта перешкоджає відчуванню[17].

  •  

Об'єкти, видимі через забарвлене скло, здаються такого самою кольору, що й скло[18].

  •  

Коли одне око відкрите, а друге закривається темною пов'язкою, то в тому оці є дуже велика небезпека сліпоти[18].

  •  

Сильне відчутне псує відчуття, що показує досвід; так, якщо прямо глянути на сонце, то очі заплющуються, бо інакше можуть осліпнути[18].

  •  

Коли усунути світло, справжні кольори змінюються[18].

  •  

Коли зіпсувався мозок, псується й уява[18].

  •  

Люди, які сильні фантазією, талановиті і здатні на численні вигадки[18].

  •  

Деякі люди сильні пам’яттю, мають неглибокий розум[18].

  •  

Чуттєві бажання стосуються лише відчутного добра, а інтелектуальні бажання, навіть духовного, як чесноти і знання[18].

  •  

Якби людська душа була смертною, то існування людини було 6 набагато гіршим, ніж тварин[18].

  •  

Є якась спільна необхідність умирати[18].

  •  

Що починається, повинно гинути й кінчатися[18].

  •  

Всяке творіння, навіть духовне, коли від нього відібрана божественна підтримка, необхідно перейде у ніщо[18].

  •  

Душа сковується тілом і органами, насе якимись слугами, і в більшості від них залежить. Однак сама души менше псується від себе самої[19].

  •  

Об'єктом волі є добро і зло[19].

  •  

Саме відвернення і уникання зла є добром[19].

  •  

Душа завжди вимолює прославлення свого прояву, тобто тіла[19].

Із «Філософін надприродної, або метафізики», 1749-1754 рр.

[ред.]
  •  

Ніщо не може бути пізнане навіть Богом[19].

  •  

Тривалість творінь — щось безперервне і змінне, а Бога — щось постійне, тривале. Згідно з цим Бог називається теперішнім буттям для минулих, теперішніх і майбутніх[19].

  •  

Суперечки людей, ніби гра дітей[19].

  •  

Якби між двома було середнє, то таким чином відрізнялося б від обох[19].

  •  

Є два принципи народження — небуття і буття[19].

  •  

Рух не може бути до безконечності[19].

  •  

Перша причина народження є Бог[19].

  •  

Людина за своєю природою вільна; то найбільша несправедливість, якщо її переслідують і вона позбавлена своєї свободи[20].

Із драми «Воскресіння мертвих», 1746 р.

[ред.]
  •  

Багатьом до лихих діл те дає причину,
Що не хочуть промишлять про свою кончину[20].

  •  

Один тут, як Бог велів, все життя проводить,
Інший чинить навпаки — в слід похотей ходить[20].

  •  

Той харчується день-ніч в праці невсипущій,
Інший-бо чужі труди поїда, живучи[20].

  •  

...Є такі постійно
Люди, що живуть у цім світові подвійно[20].

  •  

Як пшеницю в дім везем, користь собі маєм —
В огорожу собі Бог таких забирає.
А злим чинить те, що ти у своєму домі
Чиниш безкорисним тим плівам та соломі[20].

  •  

Двічі сліпий, котрий на смерть не зважає[20].

  •  

Усе, що в світі оцьому жадаєм,
Ми за коротке, нестале вважаєм[20].

  •  

У кожній принаді таїться по зраді[20].

  •  

Чи ж вічне, о Боже, бува лице гоже[21]?

  •  

Не радіє Бог із того, хто як погибає[21].

  •  

Не відразу Бог і добрим хоче дар подати[21].

Інші цитати

[ред.]
  • Логіка є чеснотою інтелекту.
  • Створіння шкідливі тоді, коли не вмієш їх використовувати.
  • Не все в цьому світі є, що може бути.
  • Зберігати — продовжувати акцію творення.
  • Ніщо не можна відділити від самого себе.

Примітки

[ред.]

Джерела

[ред.]