Брати Лев'яче Серце
Брати Лев'яче Серце | |
Стаття у Вікіпедії | |
Медіафайли у Вікісховищі |
«Брати Лев'яче Серце» (швед. Bröderna Lejonhjärta) — казково-пригодницька повість шведської письменниці Астрід Ліндґрен, вперше видана восени 1973 року.
Про твір
[ред.]Жваво і барвисто розповідає письменниця про те, як двоє шведських хлопчаків потрапляють до фантастичної країни Нангіяли, яку можна побачити хіба що уві сні. Там вони проходять крізь суворі випробування, стикаються з грізними небезпеками, напружують свою волю, силу, винахідливість, щоб перемогти підступного ворога… Той, хто полюбляє пригодницькі твори з неодмінними таємницями й переслідуваннями, той, кого вабить нестримний політ уяви, знайдуть у цій книжці багато цікавого… Мудра й життєствердна книжка Астрід Ліндгрен закликає сміливо мріяти і впевнено йти до здійснення мети. Вона вчить мужньо служити людям, бо тільки це дарує людині справжнє безсмертя. |
|||||
— Андрій Баканов[1] |
Цитати
[ред.]Так уже ведеться, що ніхто не любить зрадника, навіть якщо й використовує його.[3] |
— Я люблю квітки, траву й дерева, люблю луки, й ліс, і маленькі чисті озерця, — повів далі Юнатан. — Люблю дивитися, як сходить і заходить сонце, як світить місяць, як мерехтять зірки, і люблю ще багато всього, що мені тепер не спадає на думку. |
Може, все було визначене наперед ще в прадавні казкові часи… І, може, якісь невидимі казкові духи непомітно керували нашими діями.[7] |
Юнатан сказав, що це буде мандрівка. Гарна мені мандрівка! Ми плазували, лізли рачки, видряпувалися на прискалки, перепливали потоки, перестрибували розколини, чіплялися за стіни, обдирали шкіру на руках і ногах, билися головами об каміння, — ось що ми робили. Ох і мандрівка! А які там були печери! Інколи ми опинялися в таких величезних залах, що не бачили їм краю, тільки з відлуння здогадувалися, які вони великі. Часом потрапляли в такі вузькі проходи, що не могли йти рівно, мусили плазувати на животах, мов дракони. Іноді шлях нам перетинали підземні річки і доводилось перепливати їх.[8] |
Колись Юнатан казав, що є пригоди, яких не повинно бути, і сьогодні ми мали більше ніж досить таких пригод. День повстання. Він справді виявився довгим і важким, але тепер і йому настав кінець.[10] |
Характеристики дійових осіб
[ред.]Карл Лев
[ред.]Я завжди був негарний, боягузливий, дурний хлопчисько, клишоногий і взагалі.[11] |
Навіть якщо він має намір кинутись у пащу тому Тенгілові, я поїду з ним.[14] |
Я був малий, наляканий, відчував себе самітним, мабуть, найсамітнішим у світі.[15] |
Мій задум, певне, був таки божевільний. І небезпечний. Такий небезпечний, що годі й сказати. А я був великий боягуз.[16] |
Як моторошно чекати на щось страшне! Бо зрадник — це справді щось страшне, я відчував, що в мене мурашки бігають по спині. Я вже майже перестав боятися тих двох біля багаття, бо чекав іще страшнішого — що скоро побачу зрадника.[18] |
Я з самого початку уявив собі, що Губерт зрадник, і все, що він потім робив чи казав, міряв однією міркою. Як легко можна помилитися в людині![19] |
Ніколи я не був відважним. І не мав права називатися Лев'ячим Серцем, як Юнатан! А однаково гірко чути це від Йоссі. Мені стало соромно, і я подумав, що мушу, неодмінно мушу стати хоч трохи відважнішим. Але не тепер, коли я такий наляканий, тільки не тепер.[20] |
Я знаю, що не можна брехати, та коли йдеться про життя, то треба, бо нема іншої ради.[21] |
Я ніколи не вмів чекати на нього, особливо коли боявся. А тепер я боявся.[24] |
Хоч би куди я попав, а завжди почував себе в безпеці, якщо зі мною був Юнатан.[25] |
Я хочу бути з тобою, — вів я далі. — Де б ти не був, хай би навіть і в підземному царстві.[26] |
Я хотів би врятувати Йоссі, дарма що він був зрадником. Проте знав, що йому не було рятунку. Страшно й сумно було стояти в присмерку, дивитись на Йоссі і знати, що він серед того виру й тих хвиль зовсім самітний і безпорадний.[27] |
Вирішено також, що робитиму я. Не робитиму нічого — сидітиму сам-самісінький у кухні й чекатиму.[29] |
Коли Юнатан загине, я теж хочу померти.[30] |
Юнатан Лев
[ред.]Юнатан справді був як королевич із казки. Чуб у нього полискував, мов золото, сині очі аж світилися, білі зуби блищали, а ноги були рівні й стрункі.[11] |
Він був чемний, дужий, усе вмів і все розумів, найкраще вчився в класі, всі діти на подвір'ї ходили за ним назирці, хотіли гратися з ним, і він вигадував для них різні розваги, влаштовував їм різні пригоди.[11] |
Тринадцятирічний хлопець із братом на спині не вагаючись кинувся вниз із вікна, в якому теж палахкотіло полум'я. Впавши на землю, хлопець так забився, що майже відразу помер. Натомість його менший брат, якого він захистив від удару своїм тілом, не зазнав ніякої шкоди. — З газетної замітки про смерть Юнатана[31] |
В критичну хвилину ти виявив справжню мужність. Ти такий самий герой, як ті, що про них пишуть у книжках. Твоя стара вчителька ніколи тебе не забуде. Твої шкільні товариші також довго пам'ятатимуть про тебе. Наш клас спорожнів без веселого, гарного, чемного Юнатана. Але ті, кого люблять боги, помирають молодими. — Слова вчительки Юнатана по його смерті[32] |
З Юнатаном завжди було весело. Хоч він уміє все робити багато краще за мене, а не бачить у цьому нічого особливого. Він ніколи не хвалиться, а все в нього виходить немов саме собою. Мені навіть деколи здається, начебто він хоче, щоб у мене виходило краще, ніж у нього. Я теж раз влучив у середину цілі, і Юнатан так зрадів, ніби дістав від мене подарунок.[33] |
Юнатан любив перебиратися. Вечорами він розігрував у кухні для мене справжні вистави. Тобто тоді, коли ми ще жили на землі. Він справді вмів зробити з себе опудало і розважатися цим. Часом я так сміявся, що в мене аж живіт болів. Але влаштувати комедію тут, перед Тенгілом, було просто зухвальством.[36] |
Дорогою додому Юнатан плакав. А він ніколи не мав звички плакати.[37] |
Вирішальна битва може виявитись ще однією страшною казкою про смерть і ще раз про смерть. Тому її мусить очолити Урвар, а не я. Бо я нездатний когось убивати.[6] |
— Але ж я не можу нікого вбивати, — сказав Юнатан. — Ти сам знаєш це, Урваре! |
Я побачив, як він підострожив коня й помчав схилом мов стріла, ніхто не вмів їхати так швидко, ні на небі, ні на землі.[41] |
Шипшинова Долина не могла ні святкувати своє визволення, ні оплакувати мертвих, поки в ній була Катла, сказав Урвар. І тільки одна людина могла відвести її назад до печери. Це був Юнатан.[42] |
Я сидів біля Юнатана, міцно тримав його за руку й відчував, який він дужий і добрий, поряд із ним нічого не страшно.[43] |
Софія
[ред.]Я не розумів, чому до неї так ставились. Одягнена в просту селянську сукню, запнута хустиною, вона сиділа, згорнувши на колінах засмаглі, спрацьовані руки, як проста селянка. Що в ній було такого незвичайного?[45] |
Софія мешкала в Тюльпановому дворі сама зі своїми голубами, бджолами й козами. На грядках у неї росло стільки квіток, що ніде було ступити.[47] |
— Вона очолює нашу таємну боротьбу з Тенгілом, — сказав Юнатан. — Розумієш, ми боремось проти нього, щоб допомогти Шипшиновій Долині. Хоч доводиться боротись таємно. |
Тенгіл пообіцяв у винагороду п'ятнадцять білих коней тому, хто віддасть йому в руки Софію, живу чи мертву.[49] |
Урвар
[ред.]Урвар потрібен людям навіть більше за Софію. Без нього зелені долини Нангіяли загинуть.[34] |
Урвар може померти, але воля ніколи не помре![50] |
Моє життя нічого не важить. Але те, що Йоссі зробив Шипшиновій Долині, не можна ні вибачити, ні забути.[51] |
Тіло його прикривало якесь дрантя, а обличчя майже не видно було, так воно заросло. Тільки світилися очі, в яких палав вогонь.[52] |
Він також був з відважних і дужих, як Юнатан.[53] |
Налетить буря визволення і повалить гнобителів, як ламає і валить дерева. Вона з громом і блискавками прошумить над долиною, змиє наше рабство й нарешті поверне нам волю.[28] |
Найбільше чути було Урвара. Він говорив і говорив, і очі в нього палали. Ніхто так спрагло не чекав ранку, як він.[54] |
А тоді нам залишиться або перемогти, або загинути, — сказав Урвар.[40] |
Матіас
[ред.]Відколи Урвара схопили і вкинули в печеру Катли, підпільною боротьбою тут керує Матіас. І визволителем треба величати його, а не мене.[55] |
Очолювати боротьбу я вже не здатний. Для цього треба бути молодому.[55] |
Так, часом невеличка пожежа до речі, — погодився він. — Хоч і незручно вигрібати жар із вогнища голими руками.[56] |
Тенгіл
[ред.]Юнатан розповів мені про Карманяку — землю, що лежала вище, серед верховин Прадавніх Гір за Прадавньою Річкою. Там володарював Тенгіл, жорстокий, мов дракон.[58] |
Мені зроду не довелось зустрічати справді жорстокої людини, поки я не побачив Тенгіла з Карманяки.[59] |
«Тирани завжди бояться», — сказав Юнатан. А Тенгіл був найгірший із тиранів.[60] |
Він жорстокий, як гадюка, сказав Юнатан. Такий він і був — по-звірячому жорстокий і кровожерний. І шати на ньому були червоні як кров, і китиця на шоломі теж була червона, ніби її вмочили в кров. Дивився він просто поперед себе, не помічав людей навколо, немов для нього не існувало нікого в світі, крім нього самого, Тенгіла з Карманяки. Так, він був страшний![61] |
Жоден із тих, кого вибрав Тенгіл, не повернеться живий. Їх чекала каторжна праця в Карманяці — вони мали носити каміння на фортецю, яку Тенгіл звелів спорудити високо в Прадавніх Горах. Таку фортецю, що її не зміг би здобути жоден ворог. Там жорстокий Тенгіл сподівався засісти на довгі роки й нарешті відчути себе в безпеці.[62] |
Хіба можна бути певним чогось у світі, де є такі, як Тенгіл?[63] |
З ним би швидко впоралися, якби не було Катли.[64] |
Йоссі
[ред.]Йоссі, такий добрий, веселий, рум'яний чоловік, що дав мені тістечок і підбадьорив мене, як мені було тяжко, виявився зрадником.[3] |
Йоссі не довелося спізнати тієї жорстокості й гніту, що спізнали ми, — сказав Матіас, — а то б він нізащо не робив того, що робить.[65] |
Катла
[ред.]Катла — чудовисько, — відповів Юнатан. — Дракониха з прадавніх часів. І вона така сама жорстока, як Тенгіл… Кажуть, ніби вона вилізла з печери Катли. Там вона в прадавні часи ночувала. А потім заснула й не прокидалася тисячі років, і ніхто про це не знав. Та одного ранку, страшного ранку, вона прокинулась і поплазувала до Тенгілового замку, дихаючи смертельним вогнем на кожного, кого зустрічала. Там, де вона плазувала, люди падали мертві з обох боків.[67] |
Тенгіл бере її з собою, щоб нагнати людям страху. Бо він любить наганяти страху.[68] |
З ніздрів у неї бухкали дим і полум'я, вона шаленіла з люті, раз по раз рвалася з ланцюга й ревіла.[69] |
Проти Катли нема зброї. Її можна перемогти тільки голодом. Її не бере ні спис, ні стріла, ні меч, — сказав він. — А навіть найменшого омаху її вогню досить, щоб людині відібрало руки й ноги або щоб вона померла.[40] |
Тепер у долині чути було тільки завивання бурі, звук бойового рога й ревіння Катли, яка дихала вогнем і вбивала кожного, на кого показував Тенгіл.[30] |
На луці неподалік Матіасового двору лежала Катла, наче величезна, огидна брила, притихла й напоєна кров'ю.[42] |
«Ні спис, ні стріла, ні меч не бере Катли», — казав Урвар. Він міг би додати, що й камінь її не бере, хоч би який був великий. Катла не загинула від каменя, якого Юнатан звалив згори. Але камінь той влучив просто в неї. І, заревівши так, що здригнулися гори, вона навзнак полетіла у водоспад Карма.[71] |
Він пояснив мені, чим такий страшний Катлин вогонь. Інколи він не вбиває відразу, а робить ще гірше. Він пошкоджує щось усередині в людини, і вона стає нерухома. Спершу цього не помічаєш, але хвороба підкрадається поволі й неухильно.[72] |
Карм
[ред.]Колись давно він жив у водоспаді Карма і що Катла ненавидить його й не може цього забути. Тому й стоїть на скелі, втупивши очі у воду.[73] |
То змій завдовжки від берега до берега. Та це лише давня казка.[73] |
Ні, Юнатан не вбив Катлу. Її вбив Карм. А Катла, в свою чергу, вбила Карма. В нас перед очима. Ми все бачили. І ніхто більше, крім Юнатана й мене, не бачив, як двоє чудовиськ із прадавніх часів убили одне одного.[71] |
Та потім ми побачили Карма. Він підвів зелену голову з води, збиваючи хвостом піну. О, він був жахливий, той велетенський змій завдовжки від берега до берега, такий самісінький, як казала Ельфріда. Великий змій з водоспаду Карма, про якого вона чула казку ще дитиною, тепер виявився такою ж дійсністю, як Катла. Він справді жив у водоспаді, таке саме страховисько, як і дракониця.[74] |
Нангіяла
[ред.]Тут, у Нангіялі, збувається все, про що ти колись мріяв.[75] |
В Нангіялі з кожним відбуваються різні пригоди від ранку до вечора і навіть уночі.[44] |
Тут є такі пригоди, яких не повинно бути.[78] |
Вишнева Долина
[ред.]Тут у Вишневій Долині все задарма. Ми допомагаємо одні одним і даємо одні одним, що треба.[78] |
Всі тут приятелювали між собою і любили одне одного. А найбільше, по-моєму, вони любили Юнатана. Так само, як і вдома, в місті, його любили всі. І ще, здається мені, всі у Вишневій Долині любили Софію.[82] |
Шипшинова Долина
[ред.]Шипшинова Долина вже не вільна земля, — сказав Юнатан. — Вона опинилася в руках ворога. — Він глянув на мене так, що я зрозумів, як йому не хочеться лякати мене. — І ніхто не знає, що буде з нею далі, — додав він.[58] |
Вона була така гарна, як і Вишнева Долина! Сонце осявало її маленькі хати, подвір'я, зелені луки й розквітлу шипшину. Там росли цілі гаї шипшини. Згори вони здавались морем з рожевою піною на зелених хвилях. Так, недарма цю долину назвали Шипшиновою.[84] |
Тенгіл присилував мешканців долини збудувати цей мур, щоб тримати їх у вічному рабстві.[84] |
Прикро також було дивитися на мешканців Шипшинової Долини, вони всі були бліді, виголоджені й нещасні, принаймні ті, повз яких я проїздив, зовсім не схожі на мешканців Вишневої Долини. Але ж у нашій долині ще не було страхітливого Тенгіла, який змушував би нас бути його рабами і забирав би все, з чого ми маємо жити.[85] |
Можна було подумати, що люди сидять собі, смачно вечеряють або просто розмовляють, граються зі своїми дітьми й наспівують їм пісеньки, одне слово, приємно бавлять вечір. Але я знав, що це тільки так здається. Знав, що їм нічого їсти і що вони зовсім не веселі й не спокійні, а нещасні. Тенгілові вояки, що походжали по мурі зі списами та мечами, весь час нагадували про їхнє горе, якщо хтось забував про нього.[86] |
Люди в нашій долині співають пісні про той стрибок і про Юнатана і що його поява — єдина радісна подія в Шипшиновій Долині, відколи сюди вдерся Тенгіл і зробив нас рабами. «Юнатан наш визволитель», — співають люди, бо вірять, що він звільнить Шипшинову Долину. І я також вірю.[55] |
Поки буде Тенгіл, будуть злидні і голод у Шипшиновій Долині.[87] |
У Шипшиновій Долині ночі повинні бути темні, — сказав він. — Бо тут надто багато очей, які хочуть побачити те, чого їм не слід бачити.[88] |
Я подумав про дітей Шипшинової Долини. Тут, біля річки, вони раніше бігали, купались і весело гралися. А тепер їм немає сюди стежки. Її заступив мур, зловісний мур, що з усіх боків оточив долину.[60] |
Того дня в Шипшиновій Долині було сумно. Всі плакали. Всі, крім Тенгілових вояків. Ті, навпаки, раділи, коли Тенгіл приїздив у Шипшинову Долину, бо він тоді влаштовував для них бенкет.[37] |
Багато за що в Шипшиновій Долині карали смертю, ще раніше розповідав мені Юнатан. Та найнебезпечніше було тримати зброю, цього нікому не прощали. Тенгілові вояки по всьому селищі, в кожній хаті і в кожному дворі шукали схованих луків, мечів та списів. Але ніколи нічого не знаходили. А проте не було жодної хати й жодного двору, де б люди не ховали й не кували зброї для боротьби, що колись нарешті мала початися.[65] |
Наші вороги, мабуть, осліпли й оглухли, а то б могли дещо помітити. Якби вони бодай трохи прислухалися, то почули б, як надходила визвольна буря. Та вони не прислухалися.[54] |
Так скінчилося повстання в Шипшиновій Долині. Багато людей віддало своє життя за волю. Так, тепер їхня долина була вільна. Але ті, що полягли, цього не знали.[41] |
Примітки
[ред.]- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 3–6
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 18
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 58
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 64
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 75
- ↑ а б в Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 110
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 119
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 121
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 126
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 152
- ↑ а б в Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 9
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 19
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 21
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 40
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 44
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 45
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 52
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 57
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 61
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 62
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 65
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 70
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 96
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 97
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 109
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 120
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 138
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 139
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 142
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 143
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 12
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 14
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 28
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 41
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 60
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 88
- ↑ а б в Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 90
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 108
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 125
- ↑ а б в Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 141
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 144
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 145
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 157
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 26
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 30
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 32
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 34
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 37
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 42
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 118
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 127
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 128
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 130
- ↑ а б в Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 140
- ↑ а б в Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 79
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 95
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 101
- ↑ а б в Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 36
- ↑ а б в Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 84
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 85
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 86
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 89
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 100
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 105
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 91
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 137
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 111
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 112
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 115
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 147
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 148
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 154
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 114
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 149
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 22
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 23
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 24
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 27
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 54
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 104
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 20
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 31
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 49
- ↑ а б Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 66
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 68
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 73
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 80
- ↑ Брати Лев'яче Серце, 1985, с. 81
Джерела
[ред.]- Астрід Ліндгрен. Брати Лев'яче Серце; Пер. з шведської: Ольга Сенюк. — Київ: Веселка, 1985. — 158 с.