Історія Русів

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Історія Русів  — твір української національно-політичної думки початку XIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року.

Цитати[ред.]

  •  

Всіляке творіння має право буття своє боронити, власність і свою свободу, і для того воно споряджене самою природою або Творцем своїм достатнім знаряддям чи способом[1].

  •  

Всіляке правління, насильницьке і тиранське, ніколи не було тривке і довгочасне, але, як щось вимушене та взаємними інтересами і згодою не скріплене, завжди руйнувалося і з гуркотом валилося[1].

  •  

«Всі народи, що живуть на світі, завжди боронили й боронитимуть вічно життя своє, свободу і власність, і навіть найнижчі на землі тварини, як-то звірина, худоба і птаство, боронять становище своє, гнізда свої і немовлят своїх до знемоги»[1]. — Слова приписано Б. Хмельницькому

  •  

«Що то за життя таке, коли воно переповнене журбою, страхами і повсякчасним відчаєм?[1]». — Приписано Б. Хмельницькому

  •  

«Вимушені клятви непосутні, і Бог всевидячий оберне їх на голови того, хто їх закликав і закликав марно ім’я його. Закони божественні, природні і громадські, завше такі клятви скасовують»[1]. — Приписано Б. Хмельницькому

  •  

Шаблі супроти списів — оборона вельми слабка[2].

  •  

«Сама оборона природним чином людству дозволяється проти кого б то не було із своїх ворогів, а нападати на людство і терзати його свавільно з-за самої примхи є розбишацтво, варварство і просто звірство, нічим не оправдане»[2]. — Приписано Б. Хмельницькому

  •  

«Саме положення землі нашої, відкритої з усіх сторін і незручної для укріплення, робить з нас гралище невідомої долі і сліпих випадків»[2]. — Приписано Б. Хмельницькому

  •  

«Не завжди такими будемо, якими були і є, себто непереможними, чого жоден народ собі присвоїти не насмілиться, не одринувши провидіння Божого, котре одне всім рахує»[2]. — Приписано Б. Хмельницькому

  •  

З’єднатися з неключимим народом[3] є те саме, що кинутися з вогню в полум’я[2].

  •  

«Московські люди є всі в рогожах[4], тож неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він у рогожі і під рогожі»[2]. — Приписано протопопу Федору Гурському

  •  

Ліпше бути в безперервних війнах за свободу, ніж накладати на себе нові ланцюги рабства та неволі. Та й кому із сусідніх народів можна віддатися без жаху й трепету[2]?

  •  

«І на грядущу пору заздрість та інтереси сусідів не облишать нас у спокої»[2]. — Приписано Б. Хмельницькому

  •  

«Християнські клятьби і навіть присяги бувають лише маскою, під котрою ховаються лукавства, зрадництва і всілякого роду неправди. І найважливіші їхні дії[5], називані політикою та міністерією, суттю своєю один хитрий обман, і чим обман той виходить більшим та шкідливішим, тим більше уславлюються і звеличуються творці його, і єдині у них розумні люди, бо великі міністри й політики»[2]. — Приписано молодій старшині Б. Хмельницького

  •  

Що є важливіше в світі, як не шанування батьківської своєї віри[6]?

  •  

«Малоросія за становищем своїм є першим і повсякчасним зборищем, або плацом, зручним для нашестя ворожого, їхніх баталій і плюндрувань свого народу»[6]. — Приписано кримському ханові

  •  

«У Московії всі урядники і народ майже неписьменні і численністю різновірств і химерних мольбищ уподібнюються поганству, а лютістю перевершують дикунів»[6]. — Приписано кримському ханові

  •  

«Про поляків же і казати нічого: увесь світ знає, що у них скільки панів, стільки королів, а кожному з них догодити і саме пекло не потрапить»[6]. — Приписано Б. Хмельницькому

  •  

«Де немає сталої релігії і добрих звичаїв, там і правління сталого бути не може, а русаки[7] плазуватимуть поміж москалями, як вівці поміж вовками»[6]. — Приписано кримському ханові

  •  

«Коли народ руський є нещасливий, то нещасливий своїм сусідством, яке без жодних причин завше його тривожило й ображало»[6]. — Приписано Б. Хмельницькому

  •  

«Народ руський понижений і заглушений був злістю і лукавством поляків, який з’єднався з ним добровільно і приязно, а розсталися з ворожнечею і духом помсти неприкладним. І рани зла сього такі є несцільні, що гоїти їх жодна сила та мудрість людська негодні»[6]. — Приписано Б. Хмельницькому

  •  

«Яка буде справедливість і політика у держав, які шукають рівноваг, коли вони на оборону претендують, а тиранство і злочинство попускають або їх виправдовують?[6]» — Приписано Б. Хмельницькому

  •  

«Приневолювати народ руський у підлеглість полякам є диво, несумісне з жодними правилами політичними й моральними, і це те саме, що єднати вівці з вовками на один пастівних, усупереч самій природі та здоровому глуздові. Воювати ж за те тим більше нерозсудливо і значить самовільно й беззаконно народ винищувати, що належить до неминущої помсти Божої»[8]. — Приписано Б. Хмельницькому

  •  

«Ліпше впасти в руки Божі, ніж у руки людські»[8]. — Приписано Б. Хмельницькому

  •  

Відома приповідка народна: «Такий от ошуканець! Обдурив так, як Виговський Москву»[9][8].

  •  

Звичайним для всіх переможців наслідком є розклад і несамовитість війська[8].

  •  

«Хто приходить незваний, то й одходить непроводжений, а святе місце не буває пусте»[8]. — Приписано російському царю

  •  

Брюховецький був з числа тих людей, які звичайно там жнуть, де не сіють, і розтринькують так, як і збирають[8].

  •  

Несамовита обопільна помста або міжусобиця означає більше, як найгрубіше невігластво і плюндрування свого безневинного народу[8].

  •  

Усякий уряд, який підозріває свій народ у будь-яких супроти себе задумах, дає сам народові тому спосіб або знаряддя іти на те, чого він ще не робив або не задумував[8].

  •  

За десять винних злочинців не відповідають мільйони безневинного народу[8].

  •  

«Ти уподібнюєшся достеменне тому пастухові, який держить корову за роги, а інші її доють»[10]. — Приписано П. Дорошенку, слова до І. Брюховецького

  •  

«Коли людина потопає, то й бритви хапається, і се не є гріхом та глупотою, але крайність, вимушена необхідністю»[10]. — Приписано П. Дорошенку

  •  

«Якби й дідько допомагав людям у крайній їхній нужді, то гребувати тим не випадає, бо кажуть люди: “Нужда і закон міняє”»[10]. — Приписано І. Сірку

  •  

Війна міжусібна, або внутрішня, — явище, що є майже звичайне в кожній війні і в кожному народі і, сказати б, супроводить тії війни й подає науку урядам та міністерству, як вони з народами чинити повинні[10].

  •  

«Ми стоїмо тепер, братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх оминути»[10]. — Слова приписано І. Мазепі

  •  

«Хто ж тут не признає, що тиран, який образив ганебно особу[11], що репрезентує націю, вважає, звичайно, членів її за худобу нетямущу і свій послід?»[10]. — Слова приписано І. Мазепі

  •  

«Відомо-бо, що колись були ми те, що тепер московці: уряд, первинність і сама назва Русь од нас до них перейшли. Але ми тепер у них — яко притча во язиціях»[10]. — Слова приписано І. Мазепі

  •  

«Що ж то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? Такий народ неключимістю своєю подобає воістину нетямущим тваринам, од усіх народів зневаженим»[10]. — Слова приписано І. Мазепі

  •  

Нестерпна є зневага у землі своїм од народу[12] нічнм од них не кращого, але нахабного й готового на всілякі кривди, грабунки й дошкульні дорікання[13].

  •  

У народі, прославляється той великодушністю, хто зневажає страхіття та небезпеку[13].

  •  

Коли за словами самого Спасителя, в Євангелії списаними, які є непроминальні: «Щоб спала на вас уся праведна кров, що пролита була на землі», — то яке доброправлення належить за кров народу руського, пролиту від крові гетьмана Наливайка[14] до сьогодні і пролиту великими потоками за те єдине, що прагнув він волі або ліпшого життя у власній землі своїй і мав про те задуми, всьому людству властиві[13]?

  •  

«Правота і лагідність, суд і милість єдине є добро всіх монархів світу цього, і закони, що керують усім взагалі людством і охороняють його від усякого лиха, є точне дзеркало царям і володарям на їхнє становище і поведінку; і вони перші наглядачі та охоронці їхні повинні бути»[13]. — Слова приписано П. Полуботку

  •  

«Поневолювати народи і володіти рабами та невольниками є справа азіатського тирана, а не християнського монарха, який мусить славитися і направду мусить бути верховним батьком народів»[13]. — Слова приписано П. Полуботку

  •  

А то вже вірно, що український люд гостинність свою ось як освідчував: «Москалики-соколики! Поїли ви наші волики, а коли вернетеся здорові, поїсте й останні корови»[13].

  •  

Доказано повсякчасним досвідом, що уряд і начальники дивляться на царів, як діти на батьків, а раби на панів своїх, і які перші злі, грішні або доброчинні бувають, такі і останні[13].

  •  

«Є незаперечно, що тільки ті гетьмани були нещирі до уряду російського, яких той вибрав, або вибрано їх на вимогу того уряду»[15]. — Слова приписано Василю Гудовичу[16]

  •  

«Все те є тривке, що робиться справедливо, бо тут сам Бог споручитель і поборник»[15]. — Слова приписано Василю Гудовичу

  •  

Як щастя людське невідомими планетами майже завжди переслідується будь-яким злом, що його обтяжує і дає матерію філософам дискутувати цілі віки про основи добра і зла, досі ними не вирішені, то й народ малоросійський у добробуті своєму зазнав того спільного жеребу лихої долі[15].

  •  

Ярослав Володимирович, який поширив і утвердив Християнство, уложив через обраних мужів Руські закони, заснував у Києві головну школу Богослов'я та інших красних наук з багатою, із Греції виписаною, бібліотекою і додержував першості своєї зі славою.[17]

  •  

Козаки тії, будучи в походах разом із стрільцями та сагайдачниками російськими, терпіли од тих солдатів часті та дошкульні глузування за те, що голять свої голови. Солдати тії, бувши ще тоді в сірячинах та в личаних постолах, неголені і в бородах, себто в усій мужичій образині, були, одначе, про себе незрозуміло високої думки і мали якийсь паскудний звичай давати всім народам презирливі прізвиська, як от: Полячишки, Татаришки і так далі. За тим дивним звичаєм взивали вони Козаків «чубами» та «хохлами», а іноді й «безмозкими хохлами», а ті сердилися за те, аж пінилися, заводили з ними часті сварки та бійки, а врешті нажили непримиренну ворожнечу і дихали до них повсякчасною огидою.[17]

  •  

Вступ Шведів у Малоросію зовсім не сожий був на навалу неприятельську, і нічого він в собі ворожого не мав, а переходили вони села обивательські і ниви їхні, як друзі та скромні мандрівники, не займаючи нічиєї власності і не чинячи усіх тих бешкетів, свавільств та всякого роду безчинств, що свої війська звичайно по селах чинять під титулом: «Я — слуга Царський! Я служу Богові і Государеві за весь мир Християнський! Кури і гуси, молодиці й дівки нам належать по праву воїна І по наказу його Благородія!» Шведи, навпаки, нічого в обивателів не вимагали і ґвалтом не брали, але де їх знаходили, купували в них добровільним торгом і за готівку.[17]

Посилання[ред.]

  1. а б в г д Мудрість, 2019, с. 396
  2. а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 397
  3. Неключимий — лихий, бридкий. Ідеться про росіян.
  4. Груба, полотняна тканина
  5. Тобто росіян.
  6. а б в г д е ж и Мудрість, 2019, с. 398
  7. Русаки — тобто українці
  8. а б в г д е ж и к Мудрість, 2019, с. 399
  9. Ідеться про Конотопську битву, в якій гетьман І. Виговський розгромив московське військо (1659 р.).
  10. а б в г д е ж и Мудрість, 2019, с. 400
  11. Ідеться проте, що цар Петро I зганьбив гетьмана І. Мазепу, вдаривши його в обличчя.
  12. Ідеться про росіян
  13. а б в г д е ж Мудрість, 2019, с. 401
  14. Наливайко Северин гетьманом не був, а провідцею козацького повстання.
  15. а б в Мудрість, 2019, с. 402
  16. Гудович Василь (?-1764) —генеральний підскарбій Козацької держави.
  17. а б в Історія Русів

Джерела[ред.]

  • Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7


Bookmark-new.svg