Перейти до вмісту

Станіслав Лем

Матеріал з Вікіцитат
Станіслав Лем
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Станіслав Лем (пол. Stanisław Lem; 1921–2006) — польський письменник-фантаст.

Цитати

[ред.]
  •  

Бога мабуть і немає, проте сатана, мабуть, усе ж є, оскільки існують совєти … Велетенська наддержава зі сфальшованою ідеологією (ніхто в неї не вірить), зі сфальшованою культурою, музикою, літературою, шкільною освітою, громадським життя – все сфальшоване від A до Z настільки сумлінно, під таким тиском репресій, під таким поліцейським наглядом, що ця думка народжується наче сама собою: КОМУ то все може служити краще, ніж Володареві Мух [Вельзевулові]? [1][2]

 

Boga pewno i nie ma, lecz szatan CHYBA jednak jest, SKORO są Sowiety … Ogromne mocarstwo, ze sfałszowaną ideo­logią (nikt w nią nie wierzy), ze sfałszowaną kulturą, muzyką, literaturą, szkolnictwem, życiem społecznym – wszystko sfał­szowane od A do Z, tak sumiennie, pod takim ciśnieniem represji, z takim policyjnym nadzorem, że wprost narzuca się ta myśl: KOMU to służyć może lepiej niż Panu Much ??? [Belzebubowi] [1][3]

  •  

Незнання дня моєї смерті практично робить мене безсмертним[4].

  •  

Запитання — це завжди бажання зрозуміти[4].

  •  

Сьогодні дуже небезпечно бути Людиною[4].

  •  

Людина є мавпою, котра може зробити накращу бритву, аби перерізати горло іншій мавпі.

 

пол. Człowiek jest małpą, która potrafi zrobić najprecyzyjniejszą brzytwę, aby poderżnąć gardło drugiej małpie[5].

  •  

Я атеїст з моральних причин. Вважаю, що творця можна пізнати за його творінням. У моїх відчуттях світ сконструйований настільки фатально, що я хочу вірити, що ніхто його не створив!

 

пол. Ateistą jestem z powodów moralnych. Uważam, że twórcę rozpoznajemy poprzez jego dzieło. W moim odczuciu świat jest skonstruowany tak fatalnie, że wolę wierzyć, iż nikt go nie stworzył![6]

  •  

Ми зовсім не хочемо завойовувати космос, ми тільки прагнемо розширити Землю до його меж[7]. — «Соляріс»

 

пол. nie chcemy zdobywać kosmosu, chcemy tylko rozszerzyć Ziemię do jego granic.

 
Ця цитата була обрана цитатою дня 12 квітня 2016 року.
  •  

Мова — то нервова система культури[8].

  •  

Жорстокість німців, які входили до окупованої країни за часів Гітлера, НЕ ПОРІВНЯЛЬНА за своїм досвідом і вшир, і вглиб із совєцькою. Німці – спершу банальності – були методичними, планомірними, дотримувалися наказів знеособленим і взагалі механічним чином; вони вважали себе Вищою Расою, а нас, євреїв, – Ungeziefer, приреченими на винищення паразитами, паразитами НАСТІЛЬКИ підступними, обдарованими такою хуцпою, що ці паразити насмілилися завдяки лобуряцькій мімікрії набути схожості, достоту дивовижної схожості на Людину.

Натомість росіяни були кодлом, яке усвідомлювало свою підлість і ницість безсловесним, глухим, здатним на будь-яку розпоясаність чином; отож, ґвалтуючи 80-річних бабусь, роздаючи смерть від нехоті, побіжно, між іншим, валячи, руйнуючи й нищачи усі ознаки достатку, ладу, цивілізованої заможності, демонструючи в безкорисливості цього нищення чималу Завбачливість, Ініціативу, Увагу, Зосередженість, Напруження Волі – завдяки цьому вони мстилися не лише німцям (врешті, – ІНШИМ!) за те, що німці влаштували було в Росії, а й мстилися усьому світові поза межами своєї в’язниці помстою, найпідлішою з можливих: адже вони обсирали все – жодні тварини не демонструють подібної, так би мовити, ЕКСКРЕМЕНТАЛЬНОЇ ЗАПЕКЛОСТІ, яку демонстрували росіяни, забиваючи й наповнюючи своїми екскрементами розгромлені салони, шпитальні зали, біде, клозети, серучи на книжки, килими, вівтарі; у цьому сранні на увесь світ, який вони тепер МОГЛИ, яка ж це радість! скОпати, стовкти, обісрати, а до всього ще й зґвалтувати й убити (вони ґвалтували жінок після пологів, жінок після важких операцій, ґвалтували жінок, які лежали в калюжах крові, ґвалтували і срали; а крім того вони МУСИЛИ красти наручні годинники, і коли якийсь їхній малий бідачисько-солдафон не мав уже на це шансів серед німців у шпиталі, бо його попередники забрали все, що можна було забрати, він РОЗПЛАКАВСЯ з жалю і водночас вигукував, що коли негайно не дістане НАРУЧНОГО ГОДИННИКА, то застрелить трьох перших стрічних).[1][2]

  •  

Вони жалюгідні, ці неповноцінні генії, титани карликового духу, скалічені в пелюшках природою, яка, похмуро пожартувавши, обдарувала їхню нездарність творчим завзяттям, гідним хоч би й Леонардо; на їхню долю в житті випала байдужість або глузування, а все, що можна для них зробити, — це бути годину чи дві терплячим слухачем і співучасником їхньої мономанії.[9]«Зі спогадів Ійона Тихого. Професор Коркоран»

  •  

Оскільки життя це різновид сну, то все дозволено.[10]«Зі спогадів Ійона Тихого. Професор Коркоран»

  •  

І він насмілився роздумувати навіть про Бога, Бога, який колись як був іще наївний, робив дива, але потім світ змінив його, цього Творця, навчив його, що єдина річ, яку дозволено робити — не доскіпуватися, не бути, не міняти нічого у своїй справі, бо вірити можна лише в божество, якого не докличешся.[11]«Зі спогадів Ійона Тихого. Професор Коркоран»

  •  

Єдиною ознакою божества, яку ми знаємо, є мовчазна згода з усяким людським учинком.[12]«Зі спогадів Ійона Тихого. Професор Коркоран»

Про Станіслава Лема

[ред.]
  •  

На Лемові я вчився НФ. Він був першим автором, якого я читав. Мені пощастило мати такий чудовий вступ до цього жанру. Думаю, що творчість Лема належить до найбільших досягнень світової наукової фантастики. Хто не читав Лема, не може вважати, що знає цей жанр.

 

пол. Na Lemie uczyłem się SF. Był pierwszym autorem, którego czytałem. Miałem szczęście mieć tak wspaniałe wprowadzenie do tego gatunku. Myślę, że twórczość Lema należy do największych osiągnięć światowej fantastyki naukowej. Kto nie czytał Lema, nie może uważać, że zna ten gatunek.[13]

  — , 2002
  •  

Батьки Лема належали до прошарку заможної інтелігенції. Батько Станіслава, Самуїл Лем, був знаним лікарем. Родина мешкала в п’ятикімнатній квартирі в кам’яниці в середмісті Львова. Тобто з одного боку, це була добре забезпечена родина середнього класу. З іншого боку, як євреї в міжвоєнному Львові вони зазнавали певних утисків[14].

  •  

Головним у родині Лемів, хто свого часу ухвалив стратегічне рішення щодо асиміляції, був дідусь Станіслава — Герш Лем. Саме його рішення віддати своїх дітей не до релігійної єврейської школи, а до школи світської, визначило долю наступних поколінь родини. Без цього засадничого вибору ми ніколи не знали б Лема саме як польського письменника[14].

  •  

До Другої світової, навіть якщо ти був невіруючою людиною, ти все одно міг брати участь у житті місцевої єврейської громади. Після Другої світової і Голокосту все змінилося. З великої єврейської громади Львова, що до війни нараховувала 130 тис. осіб (а за деякими даними — 150 тис.), вціліло лише 800 людей.
По війні Леми переїхали до Кракова, там картина була подібною: під час війни там також відбувся великий єврейський погром, також вціліла лише невелика частина потужної доти громади. Відмінність була в тому, що краківське єврейське життя так чи інакше крутилося довкола місцевої синагоги[14].

  •  

Дружина Лема Барбара походила з польської католицької родини. Коли вони зустрілися та навіть побралися, вона довгий час не знала про єврейське походження чоловіка. Звісно, вона знала, у якій родині він виріс, але довгий час була певна, що він вихрестився хоча б під час окупації, аби врятуватися[14].

  •  

Єврейське походження Лема й досі лишається великим викликом, тому рецензії на мої книжки часто дуже обережні. На жаль, для деяких моїх рецензентів погром у Бригідках був відкриттям — у польській системі про це не говорять навіть зараз. І я не бачу жодних ознак, аби це найближчим часом могло змінитися[14].

  •  

Лемові було справді важливо зрозуміти минуле, аби почати дивитися вперед і думати про майбутнє. Він завжди підкреслював, наскільки важливо знати, розуміти і пам’ятати (хай навіть це і не завжди означає пробачити). Бо це єдиний шлях до того, аби ті страшні події ніколи не повторилися. Це і є найкращим проявом патріотизму. Інколи це також означає чесно визнавати власну провину і власну міру участі у злочинах. Визнавати, що представники твоєї країни чи національної групи також могли стати причиною загибелі, утисків і дискримінації інших людей. Саме це усвідомлення, визнання і відкритий діалог є найбільшим можливим виявом патріотизму. Тільки зробивши висновки, можна рушити вперед[14].

  •  

Набути польську громадянську ідентичність не означало автоматично позбутися релігійної єврейської ідентичності. Тож Леми поколіннями зберігали єврейську віру, традиції та звичаї. Але освіту вже мали світську польську[14].

  •  

Найбільшою драмою для Лема був не сам факт окупації. Йому завжди йшлося про ширше тло, включно з убивствами польських націоналістів, єврейських студентів, представників інших націй. Я ніколи не зустрічала в його спогадах, щоб він говорив лише про нацизм і про роль німців у тих подіях. Найболючішою раною Лема був факт участі в подіях Голокосту місцевих, сусідів. Адже до єврейських погромів і масових розстрілів по всій території Східної Європи були ангажовані не лише німці, але й місцеві мешканці: поляки, українці, литовці, латиші, білоруси[14].

  •  

Питання самоусвідомлення й ідентичності — не завжди про національність. Це складніше. Наприклад, я полька, але часом дивлячись на те, що відбувається у моїй країні, якась частина мене не хоче нею бути.
Лем неодноразово підкреслював, як щоразу ставав ближчим до власної єврейської ідентичності, стаючи свідком проявів антисемітизму. Він завжди активно реагував у подібних випадках[14].

  •  

Пишучи свою книжку, я свідомо починала не з Другої світової, а з міжвоєнного періоду. Моєю метою було показати, що призвело до страшних подій війни, із чим Львів увійшов у цей період. Початок Другої світової у 1939 році став моментом, коли молодий Лем побачив слабкість і польської армії, і польського суспільства. Побачив, як легко роззброюють польське військо, що доти вважалося непереможним[14]. — Про книжку «Винищення і зорі: минуле в прозі Станіслава Лема»

  •  

Самоідентифікація Лема після 1945 року переживає кризу, у тому числі і через небезпеку бути євреєм і говорити про власне походження або віру.
Тому Станіслав Лем зробив те саме, що й більшість уцілілих євреїв у Кракові: почав приховувати власне єврейське походження[14].

  •  

Справжньою трагедією для Лема стає 1941 рік, коли починається нацистська окупація. Вивчаючи цей період і, зокрема, життя Лема, я намагалася уникати будь-якого методологічного націоналізму. Писати про той період виявилося дуже складно. Аби описати ці події не лише з погляду польських істориків та офіційної польської історіографії, мені довелося шукати інші джерела. Зокрема, я читала праці Олі Гнатюк, що також реконструювала ті події. Це було безцінно, адже в Польщі дуже важко знайти не лише український погляд на ті події, а й взагалі погляд, відмінний від офіційного польського[14].

  •  

Станіслав Лем говорив, що втратив релігійну віру у віці 13-14 років. Саме тому ідентифікація себе як єврея за релігійною ознакою була для нього складним питанням. Бо ж якщо ти не належиш до єврейства як релігійної групи, то хто ти тоді є?
Але справжньою проблемою це стало тоді, коли під час Голокосту було вбито майже всіх представників місцевого єврейства[14].

  •  

Станіслав Лем народився у 1921 році, тож його можна віднести до так званого міжвоєнного покоління — людей, що підійшли до початку дорослого життя саме тоді, коли почалася Друга світова. Лемові було 18 років, коли на Львів почали падати німецькі бомби. Друга світова розділила життя Станіслава на «до» та «після». Фактично це були два різні життя[14].

  •  

Звісно, коли детально знаєш біографію письменника, можна віднайти паралелі із його справжнім життям. Утім вважаю, що завжди краще читати книжки Лема ніж про Лема. Кажу це всупереч своїм фінансовим інтересам та промоції книжки, але такою є правда[15].

  •  

Лем говорив, що за спогади про своє життя в окупованому Львові розплачується безсонними ночами. Навіть твір «Серед померлих» він згодом заборонив перевидавати. У в’язниці «Бриґідки» йому довелося виносити трупи розстріляних після «тюремного погрому». Він дивом уникнув смерті під час масових розстрілів на вулицях Львова – приїхала знімальна група з Німеччини і страту скасували. У різних інтерв’ю Лем розповідає про «тюремний погром», але дати та перебіг подій змінюються. Утім за описаними деталями можна чітко верифікувати, що це був саме той погром.
Я зауважив у книжці, що хоча Лем і не казав правду, він ніколи й не обманював[15].

  •  

Лем детально не згадував події під час Другої світової війни у Львові у своїх мемуарах та інтерв’ю. Утім є спогади його сучасників. Я прочитав багато щоденників львів’ян, які пережили Голокост – українців, поляків, вірмен. Львів під кінець німецької окупації був місцем страху, коли було однаково ризиковано залишатись удома і виходити на вулицю. Ніхто не почувався у безпеці, навіть німецькі солдати. Усі тогочасні спогади були страшними[15].

  •  

Роботу над книжкою можна умовно розділити на два етапи. Перші два роки я приглядався до теми, шукав дані, намагався отримати доступ до листів. Мені вдалося вмовити на розмову дружину Станіслава Лема пані Барбару. Від неї отримав дозвіл на доступ до особистого листування Лема і мене буквально захлеснуло інформацією. Це просто копальня фактів, які досі не були опубліковані. Відповідно, спочатку у мене було надто мало матеріалу, а потім – надто багато[15]. — Про книжку «Лем. Життя не з цієї землі»

  •  

Родинне дерево Лемів дуже розгалужене – часто повторюються одні й ті ж імена, а у одному поколінні могло бути п’ятеро братів, у кожного з яких п’ятеро синів. Родовід буде повністю описано у книжці Агнєшки Ґаєвської, тож дуже на неї чекаю.
В родині Лема була оповідка, що під час Другої світової війни один із кузенів Станіслава виїхав у Сполучені Штати Америки. Лем марно чекав на листа від нього і великого спадку. Можливо, колись і довідаємось, чи насправді був цей родич.
Утім найбільше загадок та відкриттів нас чекає у Львові[15].

  •  

У книжках Лема закладено багато смислів, вони «багатошарові» і, незважаючи на видалені уривки, усе одно залишаються прекрасними. У французькому та англійському варіантах перекладачі упустили поетичні описи краєвидів планети Соляріс. Сторінку розповіді про те, що ж бачить герой за вікном, коли над планетою сходить зірка, замінили буквально одним реченням – «Зійшло сонце»[15].

  •  

Українських читачів, мабуть, зацікавить факт, що одним із авторитетних майстрів літератури для Станіслава Лема був Тарас Шевченко. Лем спеціально вчив українську мову, щоб читати його поезію в оригіналі. Він міг черпати натхнення для створення цих метафоричних образів і розлогих описів у віршах Шевченка. Сподіваюсь, що ця тема буде вивчена докладніше в Україні[15].

  •  

У своїх інтерв’ю Лем щиро зізнається, що пише про інші планети для того, щоб забути про події на нашій. У 1948 році він створює «Шпиталь преображення», згодом ще два реалістичних романи «Серед мертвих» та «Повернення», в основі яких лежать події часів гітлерівської окупації Польщі. Книги увійшли до трилогії «Незагублений час», яка була видана у 1955 році. До того моменту Лем уже був відомий як письменник-фантаст, натомість його книги про війну сприймались радше зі здивуванням. Імовірно, якби Лем одразу писав на історичні теми, то став би автором сенсаційних книжок про Другу світову війну[15].

Див. також

[ред.]

Примітки

[ред.]
  1. а б в Станіслав Лем. Кодло // Збруч, 27.06.2016
  2. а б Порівняльний аналіз психотипу нацистів і совєтів // Перекладено за: Lem S. Listy, albo opór materii, Kraków: W-wo Literackie, 2002, s. 261-263. Переклав 27 червня 2016 Андрій Павлишин
  3. Stanisław Lem. Listy do Michaela Kandla. Berlin, 6 maja 1977 // 7 вересня 2016 12:02
  4. а б в Мудрість віків, 2009, с. 70
  5. Katarzyna Janowska, Zawsze byłem niewidzialny, «Polityka.pl», 26 marca 2006.
  6. Інтерв'ю для The Missouri Review
  7. Станіслав Лем. Соляріс.
  8. Мова - це теж батьківщина / Упорядн.: Н. Николин. — Львів: Видавництво "Свічадо", 2008. — С. 21
  9. Кіберіада, 1990, с. 389
  10. Кіберіада, 1990, с. 391
  11. Кіберіада, 1990, с. 399
  12. Кіберіада, 1990, с. 400
  13. Miałem ochotę wyemigrować // sapkowski.pl, листопад 2002
  14. а б в г д е ж и к л м н п р Аґнєшка Ґаєвська: «Найболючішою раною Станіслава Лема була участь місцевих і сусідів у подіях Голокосту»
  15. а б в г д е ж и «Лем писав фантастику, щоб не збожеволіти від страху», – інтерв’ю з біографом Войчехом Орлінським

Джерела

[ред.]
  • Мудрість віків: вибр. афоризми / упоряд. М. О. Пушкаренко. — К.: Богдана, 2009.
  • Станіслав Лем. Кіберіада. — Київ: Дніпро, 1990. — 815 с. — ISBN 5308007276