Соляріс

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Видання роману різними мовами
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:

Соляріс (пол. Solaris) — роман польського письменника Станіслава Лема, який вийшов друком у 1961 році.

Цитати[ред.]

Снаут[ред.]

  •  

Ми вирушаємо в космос, готові до всього, тобто до самотності, до боротьби, до страждань і смерті. Із скромності ми не кажемо про це вголос, але іноді думаємо самі собі, що ми незвичайні. А тим часом… тим часом це не все, і наша готовність — тільки поза. Ми зовсім не хочемо завойовувати космос, ми тільки прагнемо розширити Землю до його меж. Одні планети мають бути пустельні, як Сахара, інші — вкриті кригою, як полюс, ще інші — жаркі, як бразильські джунглі. Ми гуманні й благородні і не збираємося підкорювати інші раси, ми хочемо тільки передати їм наші цінності й натомість перейняти їхні. Ми вважаємо себе рицарями святого Контакту. Це друга облуда. Ми не шукаємо нікого, крім людей. Нам не потрібні інші світи. Нам потрібне наше відображення. Ми не знаємо, що робити з іншими світами. З нас досить і цього одного — ми ситі ним по саму зав’язку[1].

 

пол. Wyruszamy w kosmos, przygotowani na wszystko, to znaczy, na samotność, na walkę, męczeństwo i śmierć. Ze skromności nie wypowiadamy tego głośno, ale myślimy sobie czasem, że jesteśmy wspaniali. Tymczasem, tymczasem to nie wszystko, a nasza gotowość okazuje się pozą. Wcale nie chcemy zdobywać kosmosu, chcemy tylko rozszerzyć Ziemię do jego granic. Jedne planety mają być pustynne jak Sahara, inne lodowate jak biegun albo tropikalne jak dżungla brazylijska. Jesteśmy humanitarni i szlachetni, nie chcemy podbijać innych ras, chcemy tylko przekazać im nasze wartości i w zamian przejąć ich dziedzictwo. Mamy się za rycerzy świętego Kontaktu. To drugi fałsz. Nie szukamy nikogo oprócz ludzi. Nie potrzeba nam innych światów. Potrzeba nam luster. Nie wiemy, co począć z innymi światami. Wystarczy ten jeden, a już się nim dławimy.

  •  

Вона любить тебе. А ти хочеш її любити. Це різні речі[1].

 

пол. Ona cię kocha. A ty chcesz ją kochać. To nie jest to samo.

  •  

Людина вирушила на зустріч з іншими світами, іншими цивілізаціями, не пізнавши до кінця закамарків глухих кутів, глибоких колодязів, міцно забарикадованих дверей власної душі[1].

 

пол. Człowiek wyruszył na spotkanie innych światуw, innych cywilizacji, nie po-znawszy do końca własnych zakamarkуw, ślepych drуg, studni, zabarykadowanych, ciemnych drzwi.

  •  

ти намагаєшся в нелюдській ситуації залишатися людиною. Може, це й благородно, але марно. А втім, чи благородно, я теж не певен. Хіба глупота може бути благородною?

 

пол. usiłujesz - w sytuacji nieludzkiej - zachować się jak człowiek. Może to i piękne, ale daremne. Zresztą i tego piękna nie jestem pewny, bo czy to, co głupie, może być piękne?

  •  

Уявляєш, ми попридумували назви всім зіркам і планетам, а в них, можливо, вже були свої імена, га?[1]

 

пол. Pomyśl, ponazywaliśmy wszystkie gwiazdy i planety, a może one miały już nazwy?

 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 27 березня 2016 року.
  •  

Бог, який упав у відчай,— це людина[1].

 

пол. Bóg rozpaczający to przecież człowiek

Кельвін[ред.]

  •  

Був час, коли ми мучили одне одного надмірною відвертістю, наївно вважаючи, що це нас урятує[1].

 

пол. Był czas, kiedy zadręczaliśmy się nadmierną szczerością, w naiwnym przekonaniu, że nas ocali.

  •  

Людина, всупереч усталеній думці, не визначає собі цілей. Їх їй нав’язує час, у який вона народилася. Вона може служити цим цілям або повставати проти них, однак об’єкт служіння чи бунту заданий їй іззовні. Повна свобода пошуків мети можлива тоді, коли людина одна, але це не реально, бо людина, яка не виросла серед людей, не здатна стати людиною[1].

 

пол. Człowiek wbrew pozorom nie stwarza sobie celów. Narzuca mu je czas, w którym się urodził, może im służyć albo buntować się przeciw nim, ale przedmiot służby czy buntu jest dany z zewnątrz. Aby doświadczyć całkowitej wolności poszukiwania celów, musiałby być sam, a to się nie może udać, gdyż człowiek nie wychowany wśród ludzi nie może się stać człowiekiem.

Діалоги[ред.]

  •  

Снаут: (...)Якби вона була… якби тебе переслідувало страховище, ладне заради тебе на все, ти б не вагався й хвилини, щоб спекатися його. Правда ж?
Кельвін: Правда.
Снаут: А може… може, саме тому в неї вигляд не страховища? Це зв’язує тобі руки? Так про це ж і йдеться, щоб вони в тебе були зв’язані![1]

 

пол.
Snaut: (...)Gdyby była… gdybyś był prześladowany przez gotową czynić dla ciebie wszystko maszkarę, nie wahałbyś się ani chwili, żeby ją usunąć. Prawda?
Kelvin: Prawda.
Snaut: A więc, więc może ona właśnie dlatego nie jest taką maszkarą! To wiąże ci ręce? O to właśnie chodzi, żebyś miał związane!

  •  

Кельвін: я маю на увазі бога, чия недосконалість не пов’язана з простодушністю людей, які створили його, а є його найістотнішою, іманентною рисою. Це бог, обмежений у своєму всезнанні й всесиллі, він помиляється в передбаченні майбутнього своїх починань, подальша доля яких залежить від обставин і може вкинути в жах. Це бог… каліка, який завжди прагне більше, ніж може, не одразу це усвідомлює. Бог, що винайшов годинник, а не час, який той годинник відлічує. Винайшов прилади чи механізми, які служать певним цілям, але які вже переросли ті цілі й зрадили їх. Він створив також нескінченність, покликану засвідчити його всемогутність, а тим часом вона стала свідченням його цілковитої поразки.
(...)
Снаут: Звідки ти взяв цю концепцію недосконалого бога?
Кельвін: Вона видалася мені глибоко правдивою, розумієш? Це єдиний бог, у якого я схильний був би повірити й чия мука — не спокута, вона нікого не звільняє, нічому не служить, вона просто існує[1].

 

пол.
Kelvin: mnie idzie o Boga, którego niedoskonałość wynika nie z prostoduszności jego ludzkich stwórców, ale stanowi jego najistotniejszą, immanentną cechę. Ma to być Bóg, ograniczony w swojej wszechwiedzy i wszechmocy, omylny w przewidywaniu przyszłości swoich dzieł, którego bieg ukształtowanych przezeń zjawisk może wprawić w przerażenie. Jest to Bóg… kaleki, który pragnie zawsze więcej, niż może, i nie od razu zdaje sobie z tego sprawę. Który skonstruował zegary, ale nie czas, jaki odmierzają. Ustroje czy mechanizmy, służące określonym celom, ale one przerosły te cele i zdradziły je. I stworzył nieskończoność, która z miary jego potęgi, jaką miała być, stała się miarą jego bezgranicznej klęski.
(...)
Snaut: Skąd ci się wzięła ta koncepcja ułomnego Boga?
Kelvin: Wydała mi się bardzo, bardzo prawdziwa, wiesz? To jedyny Bóg, w którego byłbym skłonny uwierzyć, którego męka nie jest odkupieniem, niczego nie zbawia, nie służy niczemu, tylko jest.


Bookmark-new.svg


Примітки[ред.]

  1. а б в г д е ж и к Станіслав Лем Соляріс. — Київ: ВВФ "Котигорошко" ЛТД, 1996. — ISBN 5-77-07-7796-6