Голем XIV

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук

Голем XIV (пол. Golem XIV) – збірка оповідань Станіслава Лема, вперше опублікована в 1981 році.

Цитати[ред.]

  •  

Ніщо не далося людській філософії тяжче, ніж визнання того, що виникнення людини не супроводила ні поблажлива усмішка, ні хихикання Безконечності.[1]

  •  

Не може бути польоту без попередніх мріянь про політ.[1]

  •  

Труднощі будь-якої задачі відносні, бо залежать лише від здібностей і можливостей того, хто оцінює.[2]

  •  

Створене не таке досконале, як творець.[3]

  •  

Ви сплутали дві цілком різні речі, гадаючи, ніби ступінь складності створюваного і ступінь його досконалості нерозривно пов’язані між собою.[4]

  •  

Розум є катастрофічним дефектом Еволюції, пасткою, її тенетами й убивцею, якщо вже, вийшовши на достатню висоту, він відкидає її задачі й бере її за барки.[5]

  •  

Погано працює той, хто, бажаючи зробити лопату, створює ракету.[5]

  •  

Прагнення досконалості, яке не досягає мети, тим кумедніше, чим більше за ним стояло мудрості. Тому дурниця в устах філософа більш потішна, ніж дурниця, яку висловив ідіот.[6]

  •  

Розгубленість розуму найкраще лікується повнішим знанням.[7]

  •  

Мова — саме тому, що вона є мовою, — працює в просторі порядків. Еволюційна мова володіла молекулярним синтаксисом, вона містила білкові іменники і ферментидієслова. Зв’язана правилами відмінювання і дієвідмінювання, вона змінювалася протягом геологічних епох, бурмочучи дурниці, але, якщо так можна сказати, бурмочучи їх у міру, тому що природний добір, як губка, стирав зайві дурниці з класної дошки Природи. Таким чином, цей порядок вироджувався, проте навіть дурниця, якщо вона виникла в мові, є часткою порядку, вона звиродніла лише з погляду мудрості — можливої, оскільки саме в мові досяжної.[7]

  •  

Неволя — це не сам факт існування обмежень, — її ж треба побачити, усвідомити власні кайдани, відчути їхній тягар, — і тоді вже стаєш невільником.[8]

  •  

На гребінцеві симфонію не грають.[9]

  •  

Природно виниклий розум у своїй історії завше переживає первісну добу облуд, адже суперечність мотивів Творителя і Твору є космічною сталою.[10]

  •  

Перший обов’язок Розуму — не вірити собі.[11]

  •  

Геній — це новатор, загрузлий у своєму новаторстві, бо його розум ніби перетворився на ключ, яким він відкриває досі закриті замки.[11]

  •  

За миром найдужче побиваються ті, хто порушує його.[12]

  •  

Цю невидиму війну не тільки не оголошують, — вона й проступає так пізно, що вражені вже не можуть як слід боронитись.[12]про генетичну зброю

  •  

Від тих, що прагнуть убивати, світ наперед не забезпечений, а допомагати можна тільки тим, котрі не бороняться всяким способом проти помочі.[13]

  •  

Кожен, хто не є одним із вас, буде вам зрозумілий тільки в такому ступні, в якому олюдниться.[14]

  •  

Всесвіт — історія пожежі, роздмуханої і придушуваної гравітацією.[15]

  •  

Приріст Розуму стає правдивим ешафотом, бо ж у Всесвіті нікому не буває так близько від загибелі, як тому духові, котрий, міцніючи, породжує власну згубу[16]

  •  

Чимдалі стає більше науковців, але все менше вчених.[17]

  •  

Він називав наш етичний кодекс локальним, оскільки те, що робиться перед нашими очима, впливає на наші вчинки інакше, ніж те, що робиться поза очима і про що ми лише дізнаємось.[18]

  •  

Аби не скотитись до повної довільності, треба обмежити не тільки досліджуваний об’єкт, але й власні здогади.[18]

  •  

Нам уявлялося, що світ заселяють живі істоти, які на кожній планеті є верхівкою видового дерева, і ми не питали, чи так воно насправді, а тільки — як часто таке трапляється в Космосі.[19]

  •  

Межі вірогідності є радше межами нашої уяви, а не стану речей у Космосі.[19]

  •  

Якщо навіть життя може виникнути на мільйонах планет, то заціліти воно зможе лише на кількох, бо майже кожне втручання Космосу в перебіг Еволюції закінчується загибеллю життя.[20]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Станіслав Лем Кіберіада. — Київ: Дніпро, 1990. — 815 с. — ISBN 5308007276