Голос Неба
Голос Неба (пол. Głos Pana) – науково-фантастична повість Станіслава Лема, вперше опублікована у 1968 році.
Цитати
[ред.]Безчестям для генія може бути його інтелектуальна неспроможність, усвідомлення ним непевності усього досягнутого. Геніальність — це, передусім, одвічний сумнів.[2] |
Ясність думки — тільки сяюча цятка на тлі невичерпної темряви.[2] |
Геніальність — це не світло, а здатність помічати навколишній морок, і нормальне для геніального розуму боягузтво полягає в тому, щоб ніжитись у власному сяйві і, поки це можливо, не визирати за його межі.[2] |
Не можна, не втрачаючи гідності і зберігаючи привабливість, вити з болю — так само як і з насолоди.[3] |
Зрада є наслідком обізнаності, а в чому причина того, що деструкція починає раптом приваблювати нас?[4] |
Безкорисливість зла служить людині єдиною підставою для теологічної аргументації[5] |
Стати на бік смерті проти життя і на бік математики проти світу — неможливо.[6] |
Автори щоденників, як правило, бувають найщирішими тоді, коли вважають, що розповідають про себе щось надзвичайно важливе.[7] |
Засновувати моральні принципи на порожнечі — все одно, що причащатися без віри.[9] |
Інформація не з перших рук завжди справляє враження точної на відміну від тієї, сповненої пропусків і неясних місць, яка є в розпорядженні вчених.[10] |
Дитинству нашої цивілізації властиве було таке становище, коли читати й писати вміли тільки окремі високоосвічені особи, і подібний критерій діяв також після винаходу друку, а якщо навіть і видавалися праці дурнів (а цього неможливо, мабуть, цілком уникнути), то їхня загальна кількість не була астрономічною, як тепер. Нині у купах мотлоху губляться цінні публікації, бо вартісну книжку легше відшукати з-поміж десяти кепських, аніж тисячу їх — з-поміж мільйона.[11] |
Користь буває різна. Мурашки, які на своєму шляху натрапили на мертвого філософа, теж мали з цього користь.[12] |
Для думки свобода слова буває більш убивчою, бо заборонені думки можна поширювати таємно, але що робити там, де важливий факт гине у повені фальсифікацій, а голос правди поглинає несамовитий галас і, хоч він лунає вільно, почути його неможливо, — адже інформаційна техніка поки що створила ситуацію, коли найкраще чути того, хто верещить найголосніше, хай і найбрехливіше![12] |
Одне з найголовніших завдань ученого не в тому, щоб окреслювати масштаб здобутих знань, бо вони промовляють самі за себе, а в тому, щоб визначити обсяг невідомого, яке, наче невидимий Атлас, підтримує вже звідане.[13] |
Поклади потенціальних відкриттів лежать, напевно, у різних бібліотеках, але вони залишились непоміченими компетентними людьми.[14] |
Якщо наша культура не здатна належним чином засвоїти навіть концепцій, що виникають у людських головах поза її основною течією, хоча творці тих концепцій — діти того ж історичного часу, що й інші люди, то чи можемо ми розраховувати на те, що будемо здатні успішно зрозуміти культуру, цілковито відмінну від нашої, коли вона звернеться до нас через космічний простір?[14] |
Зведення філософських систем до життєвих похибок їхніх творців вважається (мені про це дещо відомо) заняттям таким же банальним, як і недозволенним.[15] |
Пізнавальні зусилля людини — це процес, обмежений безконечністю, а філософія — спроба досягнути цієї межі одним махом[15] |
Я завжди сприймав усерйоз філософів тільки як людей, переслідуваних цікавістю, але не як провісників правди. Хіба, формулюючи тези про категоричний імператив, про відношення думки до спостереження, вони сумлінно опитали спершу силу-силенну людей? Де там! — питали завжди й тільки себе самих.[16] |
Ми з ним були однієї віри, з тою лише різницею, що сповідували її у різних релігіях.[18] |
У кожній великій справі є смішні або жалюгідно банальні деталі, з чого зовсім не випливає, що вони не становлять її невід’ємної частини.[18] |
У науці теж необхідна біологічна присутність, оскільки, всупереч усталеній думці, відкриття самі по собі не є такими промовистими, щоб утверджуватись завдяки власній цінності[19] |
Хвалити можна, сказати б, тільки згори донизу, а не знизу догори; я й сам добре знаю, чого я вартий.[20] |
Злякатись, цілком усвідомлюючи свій стан, може тільки людина, яка у щоденному своєму житті не знає жодного страху.[21] |
Діючи поступово й терпляче, навіть конклав можна довести до людожерства.[22] |
Наша здатність пристосовуватись, погоджуватись з усім — одна з найбільших загроз існуванню людства. Істоти, що мають досконалу пластичність у пристосуванні, не можуть мати при цьому сталих моральних засад.[23] |
З хімічного аналізу чорнила, яким написано лист до нас, неможливо дізнатися про розумові здібності його автора.[24] |
Не раз буває, що людина, яку всі цінують, шанують, навіть обожнюють, в глибині душі найбільше стурбована тим, що думає про неї хтось такий, що байдуже стоїть поза колом шанувальників і здається всім постаттю другорядною, зовсім незначною.[25] |
Й випадкові відхилення дослідницьких шляхів, й побічні обставини, які супроводжують народження відкриттів, накладають певний відбиток на їхній остаточний вигляд.[26] |
Наші знання є велетенськими лише для людини, а не для світу.[28] |
Нищити в будь-якому розумінні просто-напросто легше, ніж створювати, хоча б згідно з правилом мінімальних зусиль[29] |
Даремно ви так засмучуєтесь. Без вас усе скінчилося б так само погано.[30] |
Якщо хтось завдав комусь удару ножем, а вістря ковзнуло по непомітно прихованому панциру, то в тому, що людина залишилася живою, ніякої заслуги напасника нема.Якщо хтось завдав комусь удару ножем, а вістря ковзнуло по непомітно прихованому панциру, то в тому, що людина залишилася живою, ніякої заслуги напасника нема.[31] |
Людство завжди почувалося найбільш упевнено, хоча й ніколи — зручно, в ситуаціях хоч трохи ризикованих: домішка небезпеки не надає вигод тілу, зате заспокоює дух.[32] |
Найважче знайти нові підходи до розв’язання завдання, яке вже певним чином розв’язане.[32] |
Ми думаємо про ідеальну гармонію, про етичні цінності, про піднесення над власними недоліками, коли чуємо це слово і пов’язуємо його з тим, що в нас найкраще. Але Цивілізація передусім є знанням, яке усуває зі сфери можливих саме такі поширені в нас ситуації, коли найсвітліші уми з мільярда розумних істот напружено шукають шляхів до загальної загибелі, мусять робити те, чого не хочуть, чому чинять опір, — бо не мають іншого виходу.[34] |
Примітки
[ред.]- ↑ Кіберіада, 1990, с. 515-516
- ↑ а б в г Кіберіада, 1990, с. 516
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 519
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 519-520
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 520
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 522
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 523
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 525
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 526
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 529
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 530
- ↑ а б Кіберіада, 1990, с. 531
- ↑ а б Кіберіада, 1990, с. 532
- ↑ а б Кіберіада, 1990, с. 535
- ↑ а б Кіберіада, 1990, с. 537
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 538
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 545
- ↑ а б Кіберіада, 1990, с. 553
- ↑ а б Кіберіада, 1990, с. 556
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 558
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 564
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 577
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 578
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 604
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 610
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 614-615
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 615
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 620
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 644
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 656
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 659
- ↑ а б Кіберіада, 1990, с. 667
- ↑ Кіберіада, 1990, с. 681
- ↑ а б Кіберіада, 1990, с. 682
Джерела
[ред.]- Станіслав Лем. Кіберіада. — Київ: Дніпро, 1990. — 815 с. — ISBN 5308007276