У Вікіцитатах є статті про інших людей з прізвищем Смотрицький.
Гера́сим Дани́лович Смотри́цький (*? , Смотрич — 12 жовтня 1594[1]) — руський (український) письменник, педагог з Поділля. Представник дрібної шляхетської родини Смотрицьких, батько Мелетія, Степана Смотрицьких.
Мало не всі речі, створені від початку світу за предивним улаштуванням їхнього Творця, мусять переходити одні за другими та й гинути. Але єство їхнє чи натура не гине, бо виробляється подібне минулому і одне від другого народжується[2].
Тільки благословенство та ласку на світі у Бога і Творця беруть ті, у батьківщині та добрах яких не дідичить чужак[2].
Маєш, як новий у тому житейському морі, з пильністю придивлятися дивним речам і минулим, і теперішнім, беручи за пожиток усілякої бадьорості страх Божий[3].
Наслідуй незмінно святому прикладу у світлоносній своїй молодості і справленні храму свого тілесного, щоб став прибутком Святого Духа[3].
Треба мати постійне пильне бачення на чесний стан і на новий вік свій, в якому не тільки довгого чого, але й дня, і години однієї шкода стратити дармо й безпотрібно[3].
З Богом жартувати, у вірі щодо нього хитаючись, зле, а ще гірше подавати звабу іншим, особливо слабким[3].
Не будь таким простим і поганодумним суддею речей, що, одну тільки сторону вислухавши, хвалить її і за нею постане[3].
Лихі ті змієподібні шептальці, якими наші Єви вільно нахиляють вухо, показують їм гарні зовні яблучка, а при них можність і славу цього світу, через що вже й Адами даються зводитися[3].
Хто не хоче підхлібно улягати, тому годиться вказувати правду[3].
Чим далі будете мовчати, тим шкідливих новин більше буде являтись[3].
Коли хто сам блудить, то інших до себе лудить, погане хвалячи, добре гудить[3].
Мовчання у слушному часі може бути пошановане за мудрість із пожитком, а в іншому часі за глупство і зі шкодою[3].
Хто мовчить на річ питану чи ущіпливо подану ніби дозволяє на те або себе винуватим подає[3].
Не знати, чи у вірі сумніваєтесь, чи мало дбаєте про збавлення у Бога, що про предків своїх не пам'ятаєте, про яких увесь піднебесний світ сповнений великої слави і дивної оправи[4].
Кого невидимі бояться, супроти того й видимі постояти не можуть[4].
Коли самі не дбаєте, то на простака не дивуйте[4].
Взявши духовну броню від недужого та невмілого, треба нам самим за вірою міцно дбати і супостатам правдиву відповідь давати[4].
Подивіться із пильністю, адже супротивник ваш, диявол, не спить[4].
Повинні ми, сильні, немочі немічних носити, а не собі лишень годити[4].
Правда сама являє істину і викриває кріпко супротивників своїх, маючи поборника із небес[4].
Це так, начебто вже й людей і правди на світі нема і начебто в порожній дім хтось зайшов, де нема господаря, отож гість чинить, що хоче[4].
Коли між самими ангелами віднайшовся відступник, то взяв свою заплату, від того інші ангели винні не були і небо забруднення від того не взяло[4].
Коли різні болячки, струпи та корости назверх виявляються, часом із членом відтинені бувають, а тіло здорове залишається. Коли ж, виявившись і розпалившись, усередину входять — це до смерті дорівняється[4].
Чи не є це протизаконна мудрість, коли явно, самодумною гордістю, вознісшись над усіх, одні новини встановлює, а інші стáрини поправляє[4].
Як відступили з правдивої дороги, самі мішаються та й інших до того примушують, ще й страшать, коли їм у тому не допомагають[5].
Коли в печі горить, вогонь вельми добрий і потрібний, а коли вище печі — шкідливий і страшний[5].
Чоловіка й жінку сам Бог наперед визначає здалеку, а потім словом своїм всестворительним через церковних слуг злучає в одне тіло[5].
Хто супроти чинить, більше казиться, як радиться[5].
Суди, хто хоче, тільки май огляд на правдивого і страшного суддю[5].
Мудрість передвічна. Афоризми давніх українських мислителів ХІ - поч. ХІХ ст. Упоряд. Валерій Шевчук. — Київ: Кліо, 2019. — 440 с. — ISBN 978-617-7023-96-7
Стаття у Вікіпедії
