Іван Петрович Котляре́вський (1769–1838) — український письменник, поет, драматург, зачинатель сучасної української літератури, громадський діяч. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.
Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятійший од всіх бурлак. — Перші слова поеми.
— Частина перша
Не так-то робиться все хутко,
Як швидко оком ізмигнеш;
Або як казку кажеш прудко,
Пером в папері як писнеш.
— Частина перша
...Морем в бурю їхать слизько,
Човнів ніхто не підкує.
— Частина друга
Не так то діється все хутко,
Як швидко кажуть нам казок...
— Частина третя
Буває щастя скрізь поганцям,
А добрий мусить пропадать.
— Частина третя
Не так тепер і в пеклі стало,
Як в старину колись бувало...
— Частина третя
Скажіть! тогді чи дуже спиться,
Як доля против нас яриться
І як для нас фортуна зла?
— Частина п'ята
О сон! З тобою забуваєм
Все горе і свою напасть;
Чрез тебе сили набираєм,
Без тебе ж мусили б пропасть.
Ти ослабівших укріпляєш,
В тюрмі невинних утішаєш,
Злодіїв снищами страшиш;
Влюблених ти докупи зводиш,
Злі замисли к добру приводиш,
Пропав — од кого ти біжиш.
— Частина четверта
Біда не по дерев'ях ходить,
І хто ж її не скуштовав?
Біда біду, говорять, родить,
Біда для нас — судьби устав!
— Частина п’ята
За милу все терять готові:
Клейноди, животи, обнови,
Одна дороже милой — честь!
Любов к Отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат,
Там жизнь — алтин, а смерть — копійка,
Там лицар — всякий парубійка, Козак там чортові не брат.
— Частина п’ята
Де общеє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинність ісправлять.
— Частина п’ята
Не ворог, хто уже дублений,
Не супостат, чий труп нікчемний
На полі без душі лежить.
— Частина шоста
Мужича правда єсть колюча,
А панська на всі боки гнуча.
— Частина шоста
Нехай же та личина люта,
Що нас впровадила в війну
І ганьбою до всіх надута,
Походить більш на сатану!
Що стілько болі причинила,
Що стілько люду погубила,
А в смутний час навтікача!
— Частина шоста
На хитрості дівчата здатні,
Коли їх серце защемить;
І в ремеслі сім так понятні,
Сам біс їх не перемудрить.
— Частина шоста
Живе хто в світі необачно,
Тому ніде не буде смачно,
А більш, коли і совість жметь. — Останні слова поеми.
Хто презирає рідних своїх, на такого ні в чім положитися не можна.
— Тетяна (Явление 1)
Ласкою всього достанеш, а криком та лаянням нічого не візьмеш.
— Тетяна (Явление 3)
Солдат: ...У нас пословица есть: хохлы никуда не годятся, да голос у них хорош. Михайло: Нікуда не годяться? Ні, служивий, така ваша пословиця нікуда тепер не годиться. Я тобі коротенько скажу: тепер уже не те, як давно було, іскра дотепу розжеврілась. Ось заглянь в столицю, в одну і в другу, та заглянь в сенат, та кинься по міністрах, та тогді і говори — чи годяться наші куди, чи ні? Солдат: Спору нет, что нонче и ваших много есть заслужонных, способных и отличных людей даже и в армии, да пословица-то идет, вишь ты. Михайло: Пословиця?.. Коли на те пішло, так і у нас єсть їх против москалів не трохи. Така, напримір: з москалем знайся, а камень за пазухою держи; од чого ж вона вишла, сам розумний чоловік, догадаєшся.
Недавно, недавно у нас в Україні
Старий Котляревський отак щебетав;
Замовк неборака, сиротами кинув
І гори, і море, де перше витав,
Де ватагу пройдисвіста
Водив за собою, –
Все осталось, все сумує,
Як руїни Трої.
Все сумує, – тільки слава
Сонцем засіяла.
Не вмре кобзар, бо навіки
Його привітала.
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!
— Тарас Шевченко «На вічну пам'ять Котляревському»; ХІ-ХІІ 1838, С.-Петербург
Прочитали собі по складах «Енеїду» та потинялись коло шинку, та й думають, що от коли вже ми розпізнали своїх мужиків. Е, ні, братики! Прочитайте ви думи, пісні; послухайте, як вони співають, як вони говорять меж собою шапок не скидаючи, або на дружньому бенкеті, як вони згадають старовину і як вони плачуть, неначе справді в турецькій неволі або у польського магнатства кайдани волочать, — то тойді і скажете, що «Енеїда» добра, а все-таки сміховина на московський шталт.
— Шевченко Т. Г. [Передмова до нездійсненого видання «Кобзаря»]; 8.III 1847, Седнів[1]
«Енеїда» — вдатна проба піднести людову українську мову до висоти літературного твору, що був гідний знайтися в похіднім куфлі Наполеона.[2]
↑Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV-XVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива: монографія / І. Д. Фаріон. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2015. — С. 42.
Стаття у Вікіпедії
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі
