Русова Софія Федорівна

Софія Русова

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Софі́я Федорівна Русова (до шлюбу Ліндфорс, 1856—1940) — українська письменниця, освітянка, публіцистка, громадська діячка, феміністка.

Про дітей

…найдорожчий скарб у кожного народу – його діти, його молодь, й що свідоміше робиться громадянство, то з більшою увагою воно ставиться до виховання дітей, до забезпечення їм найкращих умов життя

Ніколи праця не повинна бути понад силу дітей, навпаки: її треба потроху поділити межи дітьми, але всяка праця повинна бути виконана якнайкраще, доведена до свого кінця, до своєї остаточної мети. Це виховує волю, і в цьому моральне значення праці

... всі накази, заборони повинні бути добре обмірковані, не сипати на дитину, як з рога достатків, залежно від настрою; вони повинні відповідати потребам дитини, або захищати її від якоїсь небезпеки

... Кожна здорова нормальна дитина бажає гуляти. Це природ­ний стан дитини, коли вона грається. Гра робить з дитиною те, що вода з камінчиками

Дитина взагалі уявляє з себе таку ніжну істоту, на яку впли­вають дуже тяжко усі несприятливі обставини життя: як фізичні, так і моральні

В душі дитини заховано багато невимовленого змісту, який шукає собі найкращого виразу, дитина має свій розум, свою логіку, її думка свіжа й суцільна, вона не розпорошена так, як наша

Діти не родяться ані злими, ані брехливими, хіба у виключних випадках важкої спадщини, унаслідуваної від батьків, а інколи від дідів-прадідів.

Увага захищає дітей від небажаних вчинків, допомагає дити­ні утримуватися і тим зміцняти свою волю, увага їм потрібна, як оборона.

Розум дитини — то багаття, до якого ми маємо підкласти лише дрова, а горітиме воно вже своїм власним вогнем.

Розвинути уяву дитини можна різними засобами; звичайно, усякий високий Інтелектуальний розвиток сприяє розвиткові уяви, але є діти — занадто великі реалісти; думки їх лише практичні, треба піднести їхню уяву, треба викликати її на активну творчість.

Про освіту

Життя не жде, воно кличе нас до роботи. І доля, щастя нашого народу залежить від того, як ми проведемо в життя дороге, велике гасло: вільна національна школа для виховання вільної, свідомої, дужої нації

Свобода виховання - не значить необмеженість бажань, а є лише вільне виявлення всього, що є в дитині найкращого, що найліпше сприяє тому, щоб з учнів стали особи дужі, лояльні, правдиві, люди з ясним розумом, чулим серцем і міцною волею

Велике слово "школа". Це скарб найкращий кожного народу, це золотий ключ, що розмикає пута несвідомості, це шлях до волі, до науки, до добробуту

…не вчити дитину, не давати їй готове знання, хоч би й саме початкове, а більш усього збудити в дитині її духовні сили, розворушити цікавість, виховати її почуття, – щоб очі дитини вміли бачити, вуха дослухатися до всього, рученята вміли працювати з олівцем, з ножицями, з глиною, з папером. Це той ґрунт, на якому школа зможе будувати свою ширшу освіту

…там, де батьки кидають свою хату для заробітку, де жінка мусить виконувати свої обов’язки громадянки, бо в нас жінки мають усі політичні права, – там дитина вже не має родинного виховання, й родину заступають соціальні організації, але й вони мусять кермуватися найкращими принципами родинного виховання – певним розумінням усіх індивідуальних рис кожної дитини й рівною, ніжною любов’ю до дітей

Ми багато працювали коло національного виховання і проводимо його з найменшого віку дитини, оточуємо її народною творчістю – народною музикою, орнаментом, казкою, рухливими народними іграми; незважаючи на всі страждання , які переживає наш народ, ми створили єдину, для всіх рівну національну школу, і стараємося, щоб у ній панувала радість життя, культ правди й краси, й моральний обов’язок, створили школу-лабораторію з ручною працею, де працює не лише пам'ять, а виявляються всі здібності дитини. Такою школою ми гадаємо приготувати для свого краю чесних громадян із певним розумінням свого морального, соціального й патріотичного обов’язку

Кожна держава, що через ті чи інші обставини, дійшла до руїни, може з неї врятуватись, коли добре організує свою єдину національну школу від нижчої до вищої

Ідея єдиної національної школи невіддільна від демократизму народів та державного устрою; тільки завдяки їй можна виховати покоління людей на таку націю, яка відповідатиме всім сучасним вимогам, а керівна роль буде належати тим, хто зуміє в найчистішому вигляді здійснити ідею єдиної національної діяльної школи

Виховання має дати дітям такі умови життя, такий напрямок розвитку, що сприяв би розумінню добра й зміцнив би волю дитини для виконання лише добрих учинків, корисних для громадянства, такому поводженню, що не перешкоджало б проведенню в життя великих гасел: Братерства і Волі

Національне виховання – не сумісне з шовінізмом, це виховання в дусі своєї рідної мови, на українських переказах, віруваннях, звичаях історії свого народу, своїй культурі, фольклорній творчості народу

Найголовніше завдання виховання — збудити у дитини охоту до самонавчання.

Треба, щоб діти оповідали не з примусу, а по своїй власній охоті; бажано створити такий настрій, за якого дитяча фантазія працювала б дуже жваво й задля прояву її знаходилися б слова, що з'єднувалися б у послідовних гарних реченнях.

Той капітал знання, який дитина сама придбала ще до школи, є найкращим скарбом, і треба, щоб і в шкільному навчанні вона йшла тим же шляхом власного досвіду і досліду.

Треба, щоб школа огорнула дитину ласкою, викликала всі її активні творчі сили, зацікавила до науки, розвинула етичну й гро­мадську свідомість

У вселюдськім житті тільки той народ і бере перемогу, який має найкращу школу, який має найбільш альфабетів, котрі вже мо­жуть приєднати себе до науки, читаючи книжки, часописи, користуючись знаннями в своїм житті.

Про вчителя, вихователя

Це мусить бути надзвичайної моральної краси людина, що безпосередньо своїми переконаннями, всім своїм поводженням повинна впливати на своїх учнів... Учитель повинен бути не якимсь ремісником, а апостолом правди і науки, який має перед собою не лише матеріальну нагороду за працю, а велике гуманне завдання

Вчитель має не лише вчити учнів, але й виховувати їх характер. А найголовніше – зміцнювати їх волю і викликати свідоме відношення до своїх обов’язків, почуття відповідальності

Такої постаті вчителя, постаті нового Моісея, що виводить свій народ з тенет темряви, несвідомості, поневолення – до нового життя, вимагвє сучасний стан України від учителя тої єдиної школи, де має вчитися весь український народ без жодних соціальних обмежень

Мало ще мати вихователів з відповідною науковою підготовкою, треба, щоб усе громадянство розуміло велику вагу виховання й утворювало найкращі задля цього умови

...в його руках майбутність народу, бо діти, які вийдуть із школи, мають бути каменярами у відбудові молодої української держави, мають розробити свою культуру, свої національні скарби

Бути гарним педагогом – це бути справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і Науки

Про націю

Психологічна вимога для людини і для нації одна, проста і органічна: щоб усе виховання, усе навчання ґрунтувалося на пошані особи – як особи індивідуальної, так і особи національної.

Українська самосвідомість – відчуття задоволення, гордості за приналежність особистості до своєї нації, до своєї держави

Національна самосвідомість формується в сім’ї та школі, коли вони спілкуються рідною мовою, співають і слухають рідні пісні, слухають рідну музику, музику своїх композиторів, свого народу, дотримуються своїх обрядів і традицій

Народові, який не має своєї школи і не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні

Без глибокої національної свідомості нема ані мистецтва, ані культури, ані ідеалізму, бо без неї викреслюється з життя вся кра­са оригінального творчого натхнення, людина губить свою власну кольорову привабливість. Ця краса захована в мові, в мелодії, піс­ні, в гармонії ліній та в ріжних рисах темпераменту.

Любов до рідної країни — се перший найкращий крок до ши­рокої вселюдської гуманності, пошана до людей, се вияв самопо­ваги й бажання собі й іншим волі та незалежності.

Народ, що не має своєї школи, попасає задніх! Йому замкнено двері до пишного розвитку своїх культурних сил, він засуджений на пригноблене становище, на постійне вживання чужого хліба; він живе не по своїй живій душі, а чужим розумом. Такому народові, який не має своєї школи й не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні.

Про мову

Мову можна усякими засобами розвивати, робити ясною, че­пурною, щирою, бо вона — творче знаряддя, за допомогою якого виховується думка, серце, слово правди й краси.

Мова – то ж корона, то ж вершечок, перемога виразних, ви­являючих рухів людини. Користуючись мовою, людина постійно ставить себе в контакт з людністю, постійно вивіряє свої думки, свої вирази, — чи вони придатні задля розуміння з боку, сторон­ньою людиною, чи вони варті переймання і поширення.

Мова розвиває думку, викликає бажання розуміти все те, що старші висловлюють при дитині. І справді, про те, до чого люди до­ходили віками досвіду, дитина довідується з одного слова. Праця дитини полягає в тому, що вона з увагою дослухається до цих слів і силується їх собі вияснити. В цьому дитина виявляє свою здат­ність продовжувати людський поступ.

... рідна мова у вихованні й освіті – то є найкращий інтимний провідник думок почувань, вражень

Про неї

	Завсігди з добрим гумором, бадьора, рухлива, повна активної діяльності! С.Русова своєю вдачею впливала на людей, що її оточували і захоплювала їх до тої праці, на яку віддала все... життя... Слава і честь нашому славному Педагогові і віщатному Громадянинові! українського народу
	— Леоні́д Тимофі́йович Білецький

	Сміло можна твердити, що нема ні одної українки, яка б не знала імени нашої сеніори українського жіноцтва Софії Федорівни Русової... Взірцева громадянка, не покидаючи своїх обовязків дружини й матері - вона всі сили положила, щоб принести цінний вклад у культурне життя українського народа. “В життю кожної шляхотної людини має світити велика ясна зірка: щаслива доля рідного народа ”, каже Софія Федорівна. І вона ціле життя тяжким тернистим шляхом йшла за цією зіркою
	— Марія Омельченко

	Вся її діяльність була очолена завжди одною, незмінно одною ідеєю звільнення українського народу до самостійного життя. Цій ідеї було присвячене все її життя. Тому в Пантеоні українських діячів Софія Русова займе одно з поважніших місць, а для українського жіноцтва вона на завжди залишиться прикладом жінки громадянки, невтомної працьовниці й великої патріотки.
	— Зинаїда Мірна

Див. також

Єдина діяльна (трудова) школа

Література

1. Русова С. Вибрані педагогічні твори. У 2 кн. / С. Русова. / за ред. Є. І. Коваленко ; упоряд., передм., прим.: Є. І. Коваленко, І. М. Пінчук. –– Київ : Либідь, 1997. – Т. 1. – 271 с./ Т. 2. – 318 с.
2. Русова С. Мемуари. Щоденник / С. Русова ; КНУ ім. Т. Шевченка. Центр Українознавства. Цент. держ. архів вищ. органів влади та упр. України. Цент. держ. архів громад. об'єднань України. Укр. вільна АН у США ; редкол.: О. Біланюк, Л. Винар, А. Кентій та ін. – Київ : Поліграфкнига, 2004. – 543 с.
3. Русова С. Вибрані педагогічні твори / упоряд., передм., комент. О. В. Проскура. – К. : Освіта, 1996. – 304 с.
4. Софія Русова: з маловідомого і невідомого : трилогія / Прикарпат. нац. ун-т ім. В. Стефаника ; упоряд.: Оксана Джус, Зіновія Нагачевська. – Івано-Франківськ : Гостинець, 2006.

Зовнішні посилання

• Русова Софія. Електронна бібліотека творів. Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого
• Русова Софія. Diasporiana
• Софія Русова – педагог, державний діяч, просвітитель : до 155-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик
• Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського/ Бібліографічно-інформаційний ресурс «Русова Софія Федорівна (18.02.1856–5.02.1940)»