Ми — Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів та інформаційна війна з Росією

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Ми — Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів та інформаційна війна з Росією» (англ. We Are Bellingcat: Global Crime, Online Sleuths, and the Bold Future of News)  — книжка засновника ініціативи Еліота Гіґґінза, що вийшла 2021 року.

Цитати з книги[ред.]

  •  

На тлі безупинного потоку дезінформації від Російської Федерації та її союзників наші ретельні й прозорі розслідування відкривали загалові правду — задовго до того, як офіційне кримінальне слідство було готове оприлюднити свої перші знахідки[1]. — З передмови до українського видання

  •  

Працюючи над справою МН17, ми знайшли докази прямої участі Росії у конфлікті в Україні, зокрема артилерійських обстрілів через кордон і присутності на території України цілих підрозділів російської армії. Та, на жаль, навіть із визнанням розслідувань за відкритими джерелами все ще бракувало подальших дій і правосуддя. Ми документували злочини, але, здавалося, це майже ніколи не тягло за собою відповідальності винних — хіба що засудження на словах і кивання пальчиком[1]. — З передмови до українського видання

  •  

Ми — онлайн-агенція, наші представники розкидані по всьому світу. Ми розслідуємо воєнні злочини та спростовуємо дезінформацію, ґрунтуючи свої висновки на інформації з відкритих джерел: соцмереж, злитих баз даних, безкоштовних супутникових карт. Парадокс у тому, що в добу тотальної дезінформації факти знайти легше, ніж будь-коли[2].

  •  

Основна команда з вісімнадцяти осіб постійно працює з десятками добровольців, готує та поширює звіти, які читають сотні тисяч людей, зокрема урядовці, впливові медійники, політики. У нас немає програми дій, однак є кредо: існують докази, існує брехня, і людям усе ще важлива різниця між ними[2].

  •  

Ми нарощували сили, робота й інструменти ускладнювалися, ми набували досвіду, навчалися одне в одного нових прийомів розслідування. Усе це разом творило нову сферу діяльності, що поєднала журналістику, правозахист і розслідування злочинів[3].

  •  

Ми довели, що сирійський диктатор Башар аль-Асад застосовував хімічну зброю проти свого народу. Ми показали, хто стояв за катастрофою рейсу МН17. Ми знаходили прихильників ІДІЛ у Європі. Ми ідентифікували неонацистів, які тероризували Шарлотсвілл у Вірджинії. Ми допомогли приборкати лавину дезінформації, яка ширилася разом із пандемією COVID-19. І ми викрили кремлівських засланих убивць[3].

  •  

Ми боремося з дезінформаційними силами, що розхитують суспільство. Ми наполягаємо на доказовості. І ми показуємо простим громадянам, як викривати протиправні дії та вимагати підзвітності від можновладців[3].

  •  

Багато років тому про інтернет говорили як про кіберутопію, що чекає десь за рогом. Останнім часом громадська думка схиляється у зворотний бік. У цифровій ері вбачають такий собі таран, що зносить на своєму шляху все: журналістику, освіченість, політику. Ми в Bellingcat не поділяємо такого кіберпесимізму. Чудеса інтернету все ще можуть працювати на благо. Однак захист суспільства і правди вже не є прерогативою інституцій. Тепер це стосується нас усіх[4].

  •  

Bellingcat — це те, чого не було ніколи досі: народна розвідка[4].

  •  

Арабська весна порушила питання, що стало головним для новинарства цифрової доби: перевірка фактів. Як дізнатися, що є правдою? Як знати, що саме ви бачите перед собою[5]?

  •  

Поки традиційні журналісти оберігали ексклюзиви від конкурентів, наша ідея полягала в тому, щоби постити все цікаве й аналізувати разом, об’єднуючи зусилля. Командний дух від початку супроводжував онлайн-розслідування — і він досі вирізняє Bellingcat[6].

  •  

Головною валютою нашої спільноти була перевірена інформація: хто саме знайшов певний факт, було не так важливо. Це просто означало, що за цією особою варто стежити у твітері. Ми й зараз дотримуємося цього принципу в Bellingcat. Розслідування за відкритими джерелами — це не про формальний фах чи дипломи. Твоя репутація залежить лише від твоїх результатів[7].

  •  

Я знав напевне, що наша робота має стати в опозицію до традиційної журналістики найгіршого штибу. Наші джерела залишатимуться максимально відкритими для громадського контролю. Політичні процеси ніяк не мають впливати на нашу роботу. Будь-які висновки слід підкріплювати посиланнями на достовірні джерела. І нарешті, ми ніколи не продамося за наближення до влади чи саму владу. Ми — відкрита спільнота аматорів, які спільно полюють на докази[8].

  •  

Медіакритик Джей Розен очікував підйому громадянської журналістики ще багато років тому і передбачив, що вона відчутно впливатиме на світ, адже потужні медіа та інституції втрачають контроль. «Люди, раніше відомі як аудиторія, прагнуть сповістити медійників про своє існування та зміну влади в галузі, — писав Розен 2006 року. — Надто централізована медіасистема об’єднувала людей навколо владних центрів та суспільних установ, але не між собою. Тепер горизонтальний інформаційний потік, від громадянина до громадянина, є настільки ж реальним та важливим, як і вертикальний»[9].

  •  

Щодо Кремля, то з викривленням фактів у нього довга історія. У російській мові навіть слово «дезінформація» означає саме свідомий обман. Сталін увів його в ужиток, щоб звучало по-іноземному — з тим підтекстом, що саме капіталістичні країни винайшли цей підступний метод[10].

  •  

Радянський уряд вважав «активні заходи» — зокрема політичні вбивства, фальсифікації та пропаганду — засобами зовнішньої політики. Активні заходи стали не такими активними після падіння комуністичного режиму, але вихованці тієї системи просто так не здалися[10].

  •  

Путін став офіцером КДБ 1975 року і прослужив там шістнадцять років. 1991-го він отримав звання підполковника і посаду заступника мера Санкт-Петербурга, згодом став директором ФСБ. 1999 року Путін почав виконувати обов’язки президента РФ, і «активні заходи» знову стали характерною складовою російської держполітики[10].

  •  

За цифрової доби втручання в інформацію стало простим як ніколи. Захід, який досі тішився своєю першістю в Холодній війні, переймався тероризмом і відволікався на захопливі нові технології, не був готовий до цього[10].

  •  

Експерт із дезінформації Бен Німмо назвав тактики Кремля 4D-підходом: заперечити, спотворити, відволікти, залякати[11]. Спершу російські чиновники агресивно заперечують незручні для них факти і принижують джерела, які їх оприлюднили, тавруючи як русофобів і підсадних качок від недоброзичливих держав. Потім спотворюють правду до невпізнання, доводять її до абсурду[10].

  •  

Третя тактика — відвернути увагу від головної теми. Для цього використовують теорії змови і відбивають звинувачення у стилі «сам дурень»: «Ви кажете, що сепаратисти збили літак в Україні, а як щодо тисяч мирних жителів, які загинули в іракській війні?». Такі закиди породжують світосприйняття, означене моральною розгубленістю: нікому не можна вірити, ніде не знайти правди. Четверта тактика — залякування, погрози жахливими наслідками для тих, хто не підтримує лінію Кремля[10].

  •  

Ми можемо геолокувати знімок, а журналісти можуть вирушити на цю локацію і роздобути забраклі дані в місцевих жителів. Ми, своєю чергою, використаємо ці дані для розуміння подій та їх послідовності[12].

  •  

Ми завжди прагнемо, наскільки це можливо, працювати з відкритими джерелами, однак дуже важливо залучати й інші дієві методи. Деякі розслідування можуть на 95% спиратися на відкриті джерела, а на 5% доповнюватися традиційним репортерством. В інших випадках 10% даних із відкритих джерел можуть підтверджувати решту 90%, добутих в олдскульний спосіб[12].

  •  

Завдяки розширеному розслідуванню катастрофи МН17 я зрозумів, що Bellingcat має ресурси для тривалих проєктів. У блозі Брауна Мозеса я зосереджувався переважно на окремих подіях громадянської війни в Сирії. Тепер я бачив, як основна група розслідувачів виходить за рамки перших успішних знахідок, об’єднує зусилля волонтерів і репортерів на місцях — і збирає воєдино набагато повнішу картину. Ми перейшли від розрізнених фактів до цілісної сукупності доказів[13].

  •  

Однак те, що ми спостерігали — як у Bellingcat, так і в усьому суспільстві, — виходило далеко за межі російської дезінформації. Спотворювати факти в цифрову добу намагалися також зграї одержимих аматорів, безпринципних махінаторів і жорстоких екстремістів. Результатом став хаос «постправди», і коментатори були у відчаї від того, на що перетворився інтернет. Але адекватне суспільство не бажало здавати своє головне джерело інформації ошуканцям[14].

  •  

Питання полягало в тому, чи прийняти два паралельні інформаційні потоки, де одна частина аудиторії споживає доказові матеріали, а інша — залишається у вирі сумнівного вірусного контенту, чи дати відсіч. Ми обрали другий варіант. Ставки виявилися дуже високими, як стало зрозуміло з початком пандемії COVID-19, коли брехня набула такої сили, що була здатна вбивати тисячі або й мільйони людей[15].

  •  

Ось наочна ілюстрація загрозливості інформаційних війн: спроби зобразити рятувальників-добровольців на громадянській війні в Сирії — людей, які ризикували життям, щоб витягти невинних жертв з-під завалів, — як убивць і навіть торговців людьми. Звинувачення проти Цивільної оборони Сирії, відомої як «Білі каски», звучали абсурдно. Однак насувалося щось геть лихе: саморушна дезінформаційна кампанія, чиї гасла циркулюють поміж любителями теорій змов, державними пропагандистами й альтернативними медіа, — ціла екосистема, яку я назвав Контрфактуальною спільнотою[15].

  •  

Гасло Bellingcat проголошує: «Виявляй, перевіряй, поширюй». Гаслом Контрфактуальної спільноти могло б стати «Вір, наполягай, ігноруй». Зазвичай вони починають із висновків, нехтують перевіркою достовірності й прагнуть заглушити ті факти, що їх не влаштовують. Ми прочісуємо інтернет у пошуках доказів, а вони шукають собі підтвердження. Хоча Контрфактуальна спільнота ховається по політичних узбіччях, не варто нею легковажити: її схиблені наративи дрейфують у суспільний дискурс[16].

  •  

Соцмедійні гіганти опинилися перед реальною дилемою. З одного боку, вони не хочуть просувати загрозливі чи небезпечні матеріали, а з іншого — так само не хочуть обмежувати свободу слова. Однак тут виникає конфлікт інтересів: вони працюють із вигідною моделлю «залученості», яка нав’язує користувачам емоційно збурливий контент — не завжди правдивий[17].

  •  

Якщо соцмедійні гіганти колись вирішать по-справжньому боротися з фейковими новинами і теоріями змов, їм доведеться змінити алгоритми рекомендацій і найняти величезну кількість модераторів. Але й цього, ймовірно, буде мало. Уявіть, що модератору потрібно розібратися в будь-якій суперечці на будь-яку тему. Чи можна вважати гексамін маркером зарину, виробленого режимом Асада? Як у Китаї обходяться з ув’язненими послідовниками секти Фалуньгун? Чи справді Франція нелегально постачає зброю, яку Саудівська Аравія застосовує в авіаударах по Ємену? Те, з чим довелося б працювати модераторам, може виявитися як частиною дезінформаційної кампанії, так і справжньою суспільною дискусією. Або це може бути справжня дискусія, що почалася з дезінформації[17].

  •  

Ми в Bellingcat усвідомлюємо, що інформація, заснована на фактах, переважатиме не завжди. Проте ми докладемо всіх зусиль, щоб змінити ситуацію. Розслідування за відкритими джерелами — це не лише спосіб зменшити потік брехні від держорганів; це також послаблює фальшиві наративи, що проникають в інформаційну систему через Контрфактуальну спільноту[18].

  •  

Forensic Architecture, новаторська група дослідників із Лондонського університету, документує порушення прав людини за допомогою цифрового моделювання. Група застосувала машинне навчання, щоб викрити роль Росії в боях на сході України, зокрема в Боях за Іловайськ у серпні 2014 року, через кілька тижнів після катастрофи МН17. Штучний інтелект обробив 2500 годин ютуб-відео, що відповідали регіону та часу боїв, шукаючи кадри з танками. Дослідники перевірили результат і підтвердили: на той момент виявлений тип танків перебував на озброєнні тільки в Росії[19].

  •  

Щоб розвивати сучасні технології, Bellingcat співзасновує інноваційну лабораторію в Берліні спільно з Forensic Architecture, «Сирійським архівом» та Європейським центром конституційних прав і прав людини (ECCHR) — неурядовою організацією, яка через суди притягує до відповідальності винних у порушенні прав людини. Цей спільний робочий простір має стати центром розвитку та вдосконалення методів роботи з відкритими джерелами в царині право-суддя. Чотири організації-співзасновниці доповнюють одна одну: Bellingcat — експерти в онлайн-розслідуваннях, Forensic Architecture впроваджують технологічні інструменти для візуалізації та розширення свідчень, «Сирійський архів» зберігає цифрові докази за найвищими стандартами, а Європейський центр конституційних прав забезпечує, щоб ці матеріали послужили захисту прав людини[20].

  •  

Онлайн-розслідування постали завдяки наявним, але не освоєним доти можливостям технологій. Надалі вони триматимуться того самого курсу, розвиваючись паралельно з цифровими винаходами для загальних потреб[20].

  •  

В інтернеті люди дедалі більше діляться пережитим зі світом. Білі плями маліють. Минуле, теперішнє та майбутнє розслідувань за відкритими джерелами — у співпраці[21].

  •  

Дезінформатори мають як ніколи великий арсенал впливу, агресивна маячня приваблює чималу онлайн-аудиторію. Щоб цьому протистояти, ми маємо діяти масово і згуртовано, без руйнівної заздрості, якою просякнута олдскульна журналістика[21].

  •  

У світі масмедіа з’являються нові й нові команди з перевірки фактів і протидії дезінформації. Wall Street Journal залучив у «комітет із дипфейків» штатних працівників редакції, щоб допомагати репортерам оцінювати достовірність контенту. У Reuters працівників навчали визначати фейки і водночас наймали нових фахівців із перевірки відео[22].

  •  

З огляду на те, скільки інформації походить із соціальних медіа, серйозні інформагенції, які не перевіряють онлайн-контент, страшенно ризикують. А ті, хто взагалі не вміє працювати з відкритими джерелами, раз у раз упускатимуть важливі новини. Проте на рівні керівництва багато організацій — у сферах медіа, правозахисного активізму, гуманітарного права тощо — досі не усвідомлюють перспектив[22].

  •  

Громадські проєкти, звісно, не так вражають, як висвітлення війн, але й вони можуть змінювати світ на краще. Усяка така діяльність — хай то викриття небезпеки для здоров’я чи шкоди довкіллю або спостереження за міграцією диких видів — може надихнути інших. Так твориться міжнародна спільнота активних громадян, де найкращі розслідування, проведені в одних місцинах, повторюють в інших[23].

  •  

Соціальні медіа стали прихистком для зневірених і розгублених — і декому з них пішли на користь. Можете вважати Bellingcat одним із позитивних прикладів. Але так само утворились і деструктивні онлайн-спільноти, які поширюють брехню, провокують насильство і розколюють суспільство. Локальні розслідувальні проекти здатні показати людям, що вони не безсилі та не самотні: нас досі об’єднують спільні інтереси[23].

  •  

Від перших днів в онлайн-розслідуваннях мене постійно непокоїло, що в цій царині бракує розмаїття. Серед нас було дуже мало жінок. Я спостерігав такі перекоси і в інших віртуальних сферах, особливо в роки активного захоплення іграми, коли я очолював команду із 40 гравців, з-поміж яких 39 були чоловіками[23].

  •  

Не варто заявляти, буцім жінки просто не цікавляться мечами й магічними змаганнями: ця проблема ширша. Ще на світанку інтернету його колонізували молоді чоловіки, які знаходили там товариство й розваги. Ігри настільки ввійшли в їхні життя, що дехто почав думати, ніби людські стосунки підпорядковані таким самим правилам: виконав завдання — отримуєш що хочеш. А коли життя виявилося складнішим, ці люди зачаїли образу і з онлайн-братства перетворилися на клуб скигліїв, які жаліють себе й випускають озлобленість, цькуючи інших. Уже на початку 2000-х я був свідком, як на форумах неадекватно висловлювалися про жінок.
На щастя, спільнота, що працює з відкритими джерелами, не поділяє таких поглядів. Однак розслідувані постійно зазнають онлайн-нападок Контрфактуальної спільноти, які бувають особливо нещадними до жінок[23].

  •  

Наша колега Райна Стамболійська, паризька консультантка з управління ризиками, яка пише про кібербезпеку, склала список тридцяти жінок, які першими долучилися до розслідувань за відкритими джерелами — у BBC, Reuters, ProPublica, Channel 4 News, Storyful, First Draft News, Колумбійському університеті, Массачусетському технологічному інституті та інших організаціях. Самим лише цим списком Райна проявила позицію, спонукаючи новинні редакції, аналітичні центри й усіх інших пам’ятати про ці імена, коли запрошуватимуть гостей в ефір і доповідачів на конференції або найматимуть фахівців для власних розслідувань[24].

  •  

Нині Bellingcat опинився в цікавій ситуації. Ми не зовсім журналісти, не зовсім правозахисники, чи комп’ютерні науковці, чи архівісти, чи академічні дослідники, чи слідчі-криміналісти. Але ми працюємо на перетині всіх цих дисциплін. Підходи Bellingcat вийшли далеко за межі базового принципу «Виявляй, перевіряй, поширюй» і охопили також етичні питання, соціальну місію, прагнення притягти винних до відповідальності[25].

  •  

Підсумковий матеріал у справі Навального, за який ми разом із CNN отримали дві премії «Еммі», був знаковим розслідуванням у знакові часи: усе відбувалося на тлі ковіду. Загалом пандемія не надто вплинула на нашу роботу, адже нам і доти було звично «працювати з дому». Ба більше, саме в цей період ми помітно розширилися. Bellingcat зустрів 2022 рік командою з близько сорока людей — штатних працівників і основних дописувачів[26].

  •  

Щоб покращити свої статті, ми запросили нових головних редакторів — Іона Макґвайра та Максима Едвардса. Ми додали юридичний аналіз і умову про право обвинувачених на відповідь. Паралельно ми розробили «Редакційні стандарти і методи Bellingcat», де прописали правила доказовості й прозорості, якими мають керуватися і наші штатні працівники, й інші розслідувачі за відкритими джерелами[26].

  •  

Напередодні заворушень у Капітолії 6 січня 2021 року ми опублікували пророчий матеріал про союз між трампістами та вуличними повстанцями у Вашингтоні. Коли тривав штурм будівлі, ми збирали матеріали з відкритих джерел для історичного архіву — майже так само, як робили це 2017-го під час маршу «Об’єднаних правих» у Шарлотсвіллі. Також з’явилася нова ініціатива — проєкт Q Origins, присвячений пошуку людей, які стоять за культовою теорією змови QAnon: це їхні фантазії про сатанистів-канібалів-педофілів спонукали багатьох протестувальників до дії[27].

  •  

Наш слідчий Нік Вотерс зреагував на події в Афганістані: він архівував матеріали з відкритих джерел після падіння Кабула в серпні 2О21 року, коли Талібан ще намагався вдавати перед світом, ніби здатен розумно керувати країною. Багато афганців тікають до Європи та Сполучених Штатів, тож ми планували залучати їх до перегляду й перевірки матеріалів із післяокупаційного Афганістану[28].

  •  

Суди набагато повільніші за наших розслідувачів, але ми їх потроху підштовхуємо. Вирішальну роль відіграла наша участь в навчальному судовому слуханні в лютому 2021 року, де головувала суддя Джоанна Корнер із Міжнародного кримінального суду. Разом з іншими провідними правниками вона випробовувала, наскільки докази з відкритих джерел прийнятні для судового розгляду і як залучати розслідувачів у ролі свідків-експертів[29].

  •  

Що більше громадян знатимуть, як знаходити онлайн-докази, то більшого ми всі вимагатимемо від наших новинарів, наших народних обранців, наших прокурорів. А тиранам та їхнім поплічникам доведеться зважати на відео, дописи й геолокації, що викривають їхні злочини. І скоро вони зважатимуть на ці докази в судових залах[30].

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Еліот Гіґґінз. Ми — Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів та інформаційна війна з Росією. — Київ: Наш Формат, 2022. — 242 с. — ISBN 978-617-7973-81-1


Bookmark-new.svg